Маму геть?
Поняття ювенальної юстиції у медіапросторі часто навмисне сплутують із питанням діяльності соціальних служб (вилучення дітей).
В Україні уже є цілий юридичний пласт, який стосується насильства над дітьми. Наприклад, у чинному Законі України “Про попередження насильства у сім’ї” є норма щодо заборони батьківського насильства, але немає заборони примусу чи покарання (без побиття), як і в міжнародній практиці. А згідно із нашим Сімейним кодексом батьки дійсно можуть бути позбавлені батьківських прав (за рішенням суду), якщо вони не забирають дитину з пологового понад 6 місяців без поважних причин або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування, ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Разом з тим, твердження про те, що дітей забирають із сімей “через відсутність апельсинів у холодильнику” чи “подряпину на щоці” (цілком реальні формулювання спікера із круглого столу проросійської сили в Україні) є нічим іншим, як пропогандистським перебільшенням.
Маленький грішник
Власне ж ювенальна юстиція - це законодавство та системи, створені для перевиховання неповнолітніх правопорушників.
Дітей-злочинців згідно із нормами ювенального права намагаються перевиховати, знову інтегрувати до суспільства, а не просто “зачинити” в колонії. Це значить, що Україні пропонують розвивати (не запровадити, бо частково ці механізми уже працюють) альтернативні позбавленню волі види покарань із залученням школи, міської влади та громади, щоб ті підлітки, які вчинили нетяжкі злочини, могли залишитися з батьками та у звичному для себе, дружньому середовищі переосмислити свої вчинки.
Ювенальна юстиція заснована на переконанні, що діти не є маленькими дорослими, а є дуже залежними від суспільства та власне батьків, тому для захисту їхніх прав застосовують максимально ефективні способи “перевиховання”, а ув’язнення - лише у випадках, коли дальше перебування неповнолітнього “на волі” може бути небезпечним для суспільства. Наприклад, у практиці ювенальної юстиції застосовують принцип відновного правосуддя - коли жертва зустрічається із тим, хто завдав їй шкоди та образив, вони спілкуються і намагаються порозумітися: так правопорушник відчуває відповідальність за свої дії. В Україні втілення у життя цього принципу відбувається з 2003 року зі створенням Центрів порозуміння. На жаль, вони поки є поодиноким, несистемним явищем.
А у Новій Зеландії приміром до перевиховання дитини залучають самих батьків. Справи щодо неповнолітніх розглядає спеціальний суд у справах молоді, але більшість неважких злочинів належать до компетенції сімейних конференцій: сюди залучені правопорушник, потерпілий, члени сімей сторін. У пріоритеті конференцій - некаральні заходи: створення плану перевиховання та котроль над його реалізацією.
Попри поширене переконання, ніби ювенальна юстиція має на меті “відірвати” дитину від сім’ї, в одному із основних документів, на якому базується ювенальна юстиція - Гаазькій конвенції, задекларована “необхідність (для дитини) рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, пам'ятаючи про те, що кожна держава повинна вжити як пріоритетне завдання відповідних заходів, щоб забезпечити залишення дитини на виховання в сім'ї, з якої вона походить”. У рекомендаційному акті Комітету міністрів Ради Європи, «Європейські правила щодо неповнолітніх правопорушників, які підлягають застосуванню санкцій чи заходів» (2008 р.), зазначено, що батьки мають бути залучені до правових процедур та застосування санкцій, окрім випадків, коли наприклад, самі батьки втягнули дитину в асоціальну діяльність. Виправні заклади згідно норм ювенального права мають бути розташовані зручно, аби неповнолітні мали змогу підтримувати стосунки з рідними, а працівники виправного закладу повинні підтримувати неповнолітнього у прагненні повернутися до сім’ї.
Є кілька моделей ювенальної юстиції - англо-американська, континентальна, скандинавська. Демократія як одна з головних ціннісних орієнтирів ЄС гарантує, що переймати закордонний досвід Україна буде тією мірою та у тому руслі, яке є оптимальним і близьким саме для нас.