За оцінками Центру громадського здоров’я, в Україні проживає понад 250 000 ВІЛ-позитивних людей. Тобто приблизно кожна 165-а особа в нашій країні живе з ВІЛ. Найімовірніше, ви особисто знайомі з кількома з них. При цьому кожна третя ВІЛ-позитивна людина або не знає про свій діагноз, або не звертається по медичну допомогу. Хоча лікування вірусу сьогодні безпечне, безоплатне та дає змогу жити повноцінним життям.
Розповідаємо, що таке ВІЛ, чи можна від нього вберегтися, як його виявити та лікувати.
Що таке ВІЛ та СНІД?
Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) відомий з початку 1980-х. Тоді про нього мало що розуміли — таємничий вірус вражав навіть молодих і здорових людей, залишаючи їх беззахисними перед будь-яким захворюванням. Проте сьогодні ВІЛ — не загадка. Медики дослідили його природу, структуру, шляхи передачі, життєздатність та методи лікування.
ВІЛ вражає і поступово знищує клітини CD4 — важливих захисниць організму, які відповідають за клітинний імунітет та мобілізують нашу імунну систему. Внаслідок цього людина стає вразливою до інших інфекцій.
Спочатку вірус може абсолютно не проявлятися. Людина може чудово почуватися впродовж багатьох років і навіть не знати, що живе з ВІЛ. Тільки на пізніших стадіях з’являється погане самопочуття, слабкість, втома, можуть з’явитися герпес, грибкові ураження шкіри й слизових оболонок, оперізувальний лишай, активується або первинно розвивається туберкульоз.
Протягом 8–10 років без діагностики й медичного нагляду ВІЛ переходить у стадію СНІД (синдром набутого імунодефіциту), що швидко спричиняє смерть. Проте навіть із розгорнутої стадії СНІДу людина може повернутися до стабільного стану і щасливого життя за допомогою лікування.
Як передається ВІЛ?
ВІЛ швидко гине у навколишньому середовищі, тому передається через контакт із біологічними рідинами організму, а саме трьома шляхами:
● Статевим — через сперму, передеякулят чи піхвовий секрет.
● Через кров — переливання, використання нестерильного медичного приладдя або інструментів для манікюру, тату, пірсингу. Рідше, але можливо — через користування спільною бритвою чи зубною щіткою.
● Від матері до дитини під час вагітності, через пологи та грудне вигодовування.
Ви не заразитесь ВІЛ через обійми, поцілунки, кашель, чхання, піт, побутові речі, від укусів комах чи контактів із тваринами. Найчастіше, у понад 70% випадків, люди в Україні передають вірус через секс без презерватива. Стать партнера та вид сексу (вагінальний, оральний чи анальний) не мають значення.
ВІЛ часто стигматизують, хибно вважаючи хворобою гомосексуалістів. Проте в 71% випадків вірус передається через гетеросексуальний контакт, і лише в 3% — через гомосексуальний.
Стереотипи спонукають багатьох думати, що вірус їх не стосується і немає сенсу тестуватися. Брак тестів населення означає, що велика кількість людей може мати ВІЛ та не здогадуватися про це.
Як виявити ВІЛ?
ВІЛ підступний: від моменту потрапляння в організм до помітних клінічних проявів може минути до 10 років. Єдиний спосіб перевірити наявність вірусу — протестуватися. Перш за все, ви можете зробити це у сімейного лікаря чи лікарки.
Також можна придбати експрес-тест в аптеці, але майте на увазі, що часом він дає хибнопозитивний результат. Тобто експрес-тест може показати, що у вашій крові є вірус, тоді як насправді його не буде. У такому разі необхідна додаткова перевірка.
При плануванні пам’ятайте, що у ВІЛ є «період вікна»: у перші 3–6 місяців після потрапляння до організму вірус може бути слабким і непомітним для тесту. Тому лікарі й лікарки рекомендують тестуватися щопівроку. Наприклад, на сайті «Про здоров’я» від благодійної організації «100% Життя» ви можете оцінити особисті ризики інфікування, заповнивши онлайн-анкету, а також замовити додому безоплатний оральний тест на ВІЛ.
Як вберегтися від ВІЛ?
Оскільки найчастіше ВІЛ передається через незахищені сексуальні контакти, перш за все лікарі й лікарки рекомендують завжди користуватися презервативами та утримуватися від сексу з незнайомими людьми.
Окрім цього, перевіряйте, щоб лікарі й лікарки на прийомі використовували для ін’єкцій лише одноразові стерильні шприци й голки, а персонал манікюрних і тату-салонів стерилізував інструменти при вас. Це базові міри безпеки у повсякденному житті.
Є люди, яким внаслідок обставин чи образу життя потрібна додаткова доконтактна чи постконтактна профілактика ВІЛ — серед них працівники й працівниці комерційного сексу, люди, що вживають ін’єкційні наркотики, пари, в яких одна з осіб ВІЛ-позитивна.
Доконтактна профілактика (ДКП або PrEP, pre-exposure prophylaxis) — це сучасний метод запобігання ВІЛ. Людина, яка завчасно знає про ймовірність контакту з вірусом та регулярно приймає спеціальні антиретровірусні препарати, знижує небезпеку потрапляння вірусу в організм на 99%. Втім, ДКП у жодному разі не скасовує необхідність користуватися презервативами, а тільки посилює захист.
Постконтактна профілактика (ПКП) може запобігти розвитку вірусу, навіть якщо контакт із кров’ю або іншими біорідинами ВІЛ-позитивної людини вже відбувся і ВІЛ-інфекція потрапила до організму. Зокрема такого лікування потребують люди після випадкових сексуальних контактів, лікарі й лікарки у виняткових інцидентах необережності з медичним приладдям, працівники й працівниці екстрених служб, що могли під час роботи контактувати з біорідинами ВІЛ-позитивної людини. Для кращої ефективності курс ПКП треба починати вже протягом перших 24–48 годин.
Як лікувати ВІЛ?
Сьогодні лікарі й лікарки вважають ВІЛ хронічним станом, оскільки вірус все ще не вдається повністю нейтралізувати чи вивести з організму. Він ховається у клітинах, які «не бачить» наша імунна система. Проте є пожиттєва антиретровірусна терапія (АРТ). Вона знижує концентрацію вірусу до рівня, коли ВІЛ-позитивна людина майже повністю втрачає можливість передати вірус партнеру чи партнерці та близькому оточенню. Приймання таблеток щоденно приблизно в однаковий час та перевірка у лікаря що три місяці — ось і всі відмінності від звичайного способу життя.
Людина, яка правильно приймає АРТ, не передасть вірус навіть через незахищений сексуальний контакт, як показують дослідження. Тут діє правило Н=Н (не визначається = не передається). Тобто якщо людина з ВІЛ отримує лікування і в неї у крові кількість вірусу знижується до мінімуму (так званого невизначуваного рівня вірусного навантаження), вона не може передати ВІЛ статевому партнеру чи партнерці. Проте й тут варто пам’ятати про презерватив, адже існують також інші небезпечні інфекції, що передаються статевим шляхом.
Пам’ятайте, що основа повноцінного життя навіть з ВІЛ — раннє виявлення та вчасне тестування. Небезпеку становить лише недбалість до власного здоров’я та позиція на кшталт «мене це не стосується». ВІЛ — не вирок. З ним можна прожити довге й щасливе життя.
В Україні діє Загальнонаціональна гаряча лінія з питань ВІЛ/СНІД та туберкульозу, де спеціалісти й спеціалістки консультують щодо ВІЛ, допомагають із лікуванням та підтримують психологічно.