Одразу зазначу: автор – студент денної форми навчання, тому всі «переваги» дистанційного навчання відчуває на собі. І змушений сказати: було б перебільшенням називати навчання на «дистанційці» «навчанням». Формат занять вдома створює тепличні умови для студентів, особливо – при здачі онлайн заліків та іспитів. Зрозуміло, що тут багато залежить від самого студента, його цілей, мотивації. Той, хто хоче здобути знання – обов'язково отримає їх. Однак нічого не заважає просто приєднатися до онлайн конференції під час лекції і піти займатися своїми справами, або й зовсім прогуляти пару, бо відвідуваності занять зараз приділяють набагато менше уваги. А під час перевірки знань – підстрахуватися інформацією, виведеною на ще один екран чи просто «шпаргалками», перевірити наявність яких викладач онлайн просто не може.
З іншого боку самі викладачі не завжди готові до віддаленого формату – багато з них так досі й не навчитися отримувати зворотній зв'язок від студентів, через технічні особливості онлайн навчання. Проте ще гірше, коли пар взагалі немає, оскільки викладачі просто викладають на Youtube записи своїх лекцій. Відповідно, ні уточнити, ні задати запитання змоги просто немає. Або ж скорочують в рази тривалість лекцій.
Ще одна проблема, яка робить дистанційне навчання не таким продуктивним, як очне, – неможливість залучити всіх студентів до дискусії та роботи на семінарах. І це стосується не тільки тих хто хоче тихо відсидітися – навіть якщо є бажання взяти участь у обговоренні викладач не завжди це помічає.
У свою чергу, викладач не завжди може зафіксувати, хто саме був активним під час семінару чи практичної, а тому у студентських обговореннях часто можна зустріти скарги на виставлення оцінок рандомним чином.
Ще одна проблема – студенти 1-2 курсів майже не мали нагоди відчути дух своїх вишів, смак студентського життя та зрозуміти, чим воно відрізняється від учнівського.
«Я навчаюсь на другому курсі, і за два роки студентського життя я навчався в аудиторіях менше місяця, – скаржиться студентка юридичного факультету КНУ Владислава Панченко. – За такий великий проміжок часу ми з одногрупниками не змогли навіть налагодити дружні стосунки. Кожен з нас втрачає класні студентські роки сидячи за ноутбуком. Я часто згадую про насичене шкільне життя, і я очікував не меншого від студентського, але через таку форму освіти навіть не буде, що згадувати. Якість навчання також залишає бажати кращого, адже хто би, що не говорив, а спокуса щось не довчити або не приділити належної уваги предмету величезна, бо можна схитрувати і прочитати з екрану монітора, а не вчити. Також я не розумію, чому в нашій країні працюють торгові центри, кінотеатри, заклади харчування, метрополітен, школи, а університети – ні, хоча скупчення людей в аудиторіях менше».
Владислава також не розуміє, чому оплату за навчання у онлайн-форматі не зменшили: «Я навчаюсь за контрактом і попри те, що заочна освіта дешевша, а в університет ми не ходимо, кожен з нас має платити повну вартість навчання. Чому нам хоча б не знизять вартість навчання?».
Втім, більшість студентів, не бачать в віддаленому форматі навчання нічого поганого. Опитування, проведене у найпопулярнішому неофіційному телеграм-каналі Інституту міжнародних відносин КНУ засвідчило: 62% опитаних хотіли б і далі навчатися дистанційно.
«Першим і головним плюсом онлайн-навчання для себе вважаю можливість практичного пізнання своєї професії, – каже студент другого курсу Інституту журналістики Вадим Дубенцов. – Універ – це прикольно, я отримую певну частину знань там, але вже за півроку навчання в університеті я зрозумів, що мені треба більше практики. Я знайшов собі практичне навчання та пізнання журналістики і вкрай радий цьому. Також хочу зазначити, що дистанційне навчання це можливість частіше бачитися з рідними та близькими людьми. Мені як людині, яка народилася далеко від Києва, це дуже важливо, тому що, по суті, мені на поїздку додому треба майже два дні. З мінусів можу виділити лише те, що хотілося б частіше бачитися з одногрупниками, хоча, знаєте, мені нічого не заважає побачити їх і на дистанційному навчанні, адже певну частину часу я проживаю в гуртожитку, тому для мене навчання в такому форматі дуже зручне і корисне».
Викладачі також бачать і плюси, і мінуси онлайн-навчання.
«Є спеціальності, заняття з яких дуже важко проводити онлайн, – каже Юрій Голіченко, художній керівник сценарного курсу кафедри кінорежисури та кінодраматургії КНУТКіТ ім. І.К.Карпенка-Карого. – Наприклад: акторська майстерність. Цей предмет вимагає безпосередньої взаємодії художнього керівника та студента, або не відбудеться тієї магії, на яку всі так чекають. Але наприклад, предмет – майстерність драматурга, можна вивчати онлайн. Оскільки в основному робота відбувається вдома, за робочим столом. В онлайн режимі задаються та обговорюються ті ж самі питання, що під час очних лекцій. Тому однозначної відповіді немає, все залежить від специфіки спеціальності».
Викладач Фізико-Технічного Інституту КПІ ім. Ігоря Сікорського Олексій Барановський переконаний: отримання вищої освіти онлайн цілком можливе.
«Багато університетів ще до пандемії коронавірусу переходили на онлайн навчання або пропонували певні курси онлайн. Навіть якщо загалом навчання не було повністю дистанційне, але певні курси і навіть певні програми, тобто набор курсів, вже пропонувалися онлайн. Плюс деякі університети вже співпрацювали з платформами онлайн навчання і є дуже велика кількість успішних кейсів онлайн-навчання», – каже він.
На думку Олексія Барановського навчальні заклади повинні має робити певну переоцінку і пристосуватися до реалій сьогодення.
«Я бачу ризики в тому що не всі спеціальності можуть бути опановані онлайн. Власне як можна дистанційно навчити лікаря або військового? Це ж просто неможливо! Тому тут має бути баланс. Що стосується певних спеціальностей, які пов’язані лише з теоретичними аспектами, то тут онлайн-навчання можна організувати добре і воно не несе ризиків, – говорить науковець. – Проте, є ризики пов’язанні з тими предметами і тими фахами, які не можуть бути опановані виключно онлайн і потребують практичної роботи з викладачами чи тренерами. В такому випадку, якщо ці навички будуть донесені онлайн, то ефективність цього буде мінімальною. Загалом же, чи буде онлайн-навчання ефективним, залежить від навчального закладу і його бажання якомога краще донести навчальний контент».
Олексій Гарань, професор кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» каже, що пандемії скептично ставився до онлайн-навчання.
«А тепер хіба хочеш? – Мусиш. І виявилося, що онлайн дає можливість миттєво використовувати і власні презентації і все що є в інтернеті, фото, документи, відео. Тож бачу, шо лекції цілком можливо вести в онлайн. А от для семінарів, звичайно, живого спілкування не вистачає. Та все ж вважаю, що безпека має бути на першому місці. В авдиторії можемо повернутися, коли студенти будуть вакциновані», – переконананий він.