Судова реформа розпочалася, як це заведено в Україні, з боротьби за владу над судовою владою. Принаймні, на таку думку наводить внесення президентом України законопроекту, аналогічного за регулюванням раніше поданому народними депутатами. Причому основна відмінність президентського законопроекту, як наполягають громадські експерти – це спроба збереження, а подекуди й збільшення впливу президента на судову гілку влади. Інакше як можливо пояснити той факт, що президентом проігноровано наявність розробленого починаючи з березня 2014 року законопроекту, який був у вільному доступі для ознайомлення та внесення правок з серпня 2014 року, пройшов широке громадське обговорення не лише в професійних колах, але й серед громадськості, зокрема на заходах, що проводилися влітку за участю представників громадських рухів.
Розробка громадського законопроекту була розпочата в час, коли легітимний президент був лише в проекті, а громадськість смакувала виступи Януковича з Ростову, та переживала втрату Криму.
Після обрання президентом Петра Порошенко, були всі підстави сподіватися, що новообраний президент скористується суспільними надбаннями з судової реформи, та долучиться до них, як це вже було зроблено з боку Кабінету міністрів України, з яким громадськість знайшла консенсус. Приємна полеміка президента вересня місяця 2014 року про реформу №1 з реформ №1 – судову, та її актуальність, надихала на співпрацю.
В жовтні президент створив Раду з судової реформи, яка дуже швидко розробила президентський законопроект, проте всі спроби видалити з нього норми, які зберігають чи посилюють опосередкований вплив президента на судову владу, виявилися марними.
Саме через це 17 грудня 2014 року народні депутати від коаліційних фракцій зареєстрували громадський законопроект, сподіваючись, що цей сигнал стане зрозумілим президенту, і він стане більш поважати громадську думку та дослухатися до неї. Проте 26 грудня президент зареєстрував свій законопроект, який успішно, за свідченнями народних депутатів «через коліно» відлобіювався в профільному комітеті, та був внесений для голосування у першому читанні в зал Ради 13 січня.
Напередодні дня голосування активістами РПР, за участю громадських рухів, було здійснено ряд інформаційних акцій.
Очевидно, мали місце певні перемовини та консенсус, оскільки ми бачимо, що 13 січня були проголосовані обидва законопроекти, при цьому голосували солідарно народні депутати які виступали як за громадський, так і за президентський законопроекти.
Тішить те, що консенсус в якомусь вигляді все ж знайшов місце.
Невтішними є ті сигнали, які суспільство отримало від президента, та про які свідчить вищеописана «штовханина» з законопроектами.
Не було б нічого страшного, якби президент виявив реформаторський порив, випереджаючи громадський, що могло б свідчити про його прогресивність, та здатність і бажання бути авангардом перетворень.
Проте викликає стурбованість дисонанс між риторикою і діями, коли за заявленим слідує зворотньо протилежна дія.
Полеміка про судову реформу і її актуальність дисонує з внесенням законопроекту, який майже нічого реформаційного не несе, та зберігає корупційні ризики і ризики адміністративного впливу на суди. При цьому нова полеміка знову ж на словах виправдовує законопроект, стверджуючи, що він якраз таки і зменшує вплив президента на суди, проте просте цитування його норм і порівняння дозволяє дійти висновку що це не так.
Обіцянки поважати громадську думку й співпрацювати з громадськістю перетворюються на повне нехтування громадських пропозицій, та волюнтаристське «пропихування» свого законопроекту.
Прийняття обох законопроектів в першому читанні та за основу сприймається як перемога, чи принаймні зрівняння рахунку у двобої між президентом та громадськістю в боротьбі за незалежний суд. Звідси внесення духу боротьби у продуктивний реформаторський процес, та виникнення сумніву у щирості реформаторських настроїв президента.
Та й цей компроміс з прийняттям обох законопроектів не сильно надихає на майбутній конструктив, а швидше нагадує недолугу поступку з розряду - «ложечки знайшлися, але осад залишився»…
І все це лише початок, адже попереду друге читання законопроектів, та остаточне прийняття, а потім складний процес виконання, та власне судової реформи, хиби у формуванні «скелету» якої сьогодні можуть стати фатальними для суспільства та держави в майбутньому.
Та й на кону не аби яке питання – судова влада в країні. Отже, поборемося. Адже привід абсолютної влади Януковича та його родини бродить Україною і донині, і реінкарнація можливості повторення такого в інших особах здебільшого викликає рефлексію за Майданом.
Хочеться сподіватися, що ми вже пройшли цей іспит, та будувати державу на європейських цінностях.
Отже, слово … за діями президента. Чи здатен він відпустити у «вільне плавання» українські суди, скоро стане зрозумілим.
Громадськість – за широке кадрове оновлення суддівського корпусу, незалежний статус суддів, підкріплений гідною оплатою їх праці, та сильне суддівське самоврядування, позбавлене впливу інших гілок влади.