Сьогодні в Україні триває війна. Повноцінна, повномасштабна війна з величезною кількістю учасників з обох сторін та значними людськими втратами. Війна, в якій частина України фактично окупована військовими формуваннями з сусідньої Російської Федерації, керівництво якої остаточно втратило здоровий глузд і направляє на допомогу своїм ландскнехтам вже не просто стрілецьку зброю чи ПЗРК, а бойові танки та установки «Град». Попри всі наявні ознаки, цю війну продовжують називати АТО. Рано чи пізно вона повинна скінчитися, але навряд чи це принесе очікуваний мир в Україну.
Умови, в яких сьогодні проводяться багатосторонні переговори по врегулюванню конфлікту в Донецькій та Луганській областях, дають надію на те, що з часом Кремль не витримає тиску міжнародного товариства і плавно зверне окупаційну кампанію. Телефонна розмова президентів Порошенка і Путіна є одним з підтверджень цього. І хоча адекватності в діях та заявах кремлівського керівництва до останнього часу було мало, все ж інстинкт самозбереження змусив Москву включити задній хід.
Звичайно, КНДР та Нікарагуа є гідними партнерами Російської Федерації, але якщо Путін не планує повернути країну назад в XVII століття, то йому необхідно прислухатись не тільки до своїх власних амбіцій, а й до думки решти світового співтовариства, більша частина якого зараз однозначно засуджує сьогоднішню агресивну політику російського керівництва.
На щастя для Києва, головний газовий козир Росії зараз малоефективний, тому в України є ще максимум два місяці для повного завершення антитерористичної операції. Якщо за цей період українська сторона встигне очистити східні землі від терористичних угруповань та належним чином укріпити лінію кордону, то росіяни навряд чи наважаться продовжувати активне військове вторгнення. Адже вже зараз стало цілком зрозуміло, що кремлівський проект – Новоросія виявився хворобливою фантазією тамтешніх стратегів і втілити його в життя, в умовах сьогоднішніх реалій, абсолютно неможливо. Місія нездійсненна.
Проте, відмова Російської Федерації від активної підтримки військових дій та терористичних угрупувань на Сході України не означатиме, що північний сусід повністю втратить інтерес до українських земель. Скоріше всього, антиукраїнські сили, які підтримуються Москвою, вимушено змінять тактику, формат і, як видно на прикладі Полтавського газопроводу, значно розширять географію своєї діяльності.
Так не доставайся же ты никому
Саме під таким лозунгом може відбуватися другий етап по дестабілізації ситуації в Україні. Першочерговою ціллю на цьому етапі буде вже не територіальна експансія, а підрив економіки України задля дискредитації діючого керівництва України.
Погодьтесь, що не кожен, навіть з числа найбільш сміливих інвесторів, наважиться вкладати свій капітал в об’єкт, який завтра можуть просто підірвати невідомі «добродії». Ускладнює ситуацію те, що за умови реалізації подібного сценарію, «ареал» терористів значно розшириться і не буде обмежений територією, на якій терористичні групи користуються підтримкою населення.
Щоб підірвати нафтопровід або завод не потрібна допомога бабусь і дідусів з триколорами, одурманених пропагандою прокремлівських ЗМІ – теракт делікатна справа і любить тишу.
Проблемною точкою є і те, що українські спецслужби та іншні силові структури, які вже набули навиків у боротьбі з видимим ворогом на Сході, практично не пристосовані до боротьби з ворогом невидимим. Одна справа спіймати добре вишколеного терориста, який відстрілюється на одному з блокпостів, весь обвішаний георгіївськими стрічками і при собі носить паспорт громадянина РФ. Інша і набагато складніша справа - знайти і вирахувати терориста, який спокійно живе з вами на сусідній вулиці, не бере участі в жодних масових заходах, не бігає, як навіжений з російською чи будь-якою іншою символікою, але в потрібний момент готовий натиснути на спусковий гачок. Мотиви таких людей можуть бути різні - від суто меркантильних до високоідеологічних.
Перші місяці кампанії на Сході показали, що кількість людей в Україні, які готові, м’яко кажучи, співпрацювати з російськими окупантами, просто зашкалює і, судячи з усього, подібна мережа поширена у всіх, без винятку, соціальних прошарках українського суспільства. Випадок не унікальний. Ізраїль вже кілька десятиліть живе і успішно розвивається, протистоячи одночасно терористичній загрозі, яку там можна очікувати одразу з кількох напрямів.
З терористом на одній вулиці
Досвід ізраїльтян є еталонним, оскільки демонструє успішність обраної ним тактики. Тактики жорсткої, яка часто підпадає під критику світового співтовариства, але в подібних умовах тільки вона дає позитивний ефект і можливість зберегти життя громадян та забезпечує існування цілої країни.
Опирається подібна тактика не тільки на потужні спецслужби Моссад і Шабак, які з часу поновлення ізраїльської держави досягли значних успіхів у боротьбі з терористами, а й на підтримку народу, який по суті, виступає другим номером в антитерористичному тандемі.
Так, цивільне населення Ізраїлю добре поінформоване про те, що необхідно робити у випадку, коли ви помітили підозрілих осіб; як себе поводити під час обстрілу або захоплення в полон; куди телефонувати і що робити, якщо виявили підозрілий предмет в громадському транспорті і т.д. Всьому цьому ізраїльтян навчають з дитинства і це є однією з головних причини незначних втрат, які зазнає країна під час виникнення терористичних загроз. Безпека країни побудована за принципом мурашника або бджолиного вулика, де будь-яка інформація про виявлену загрозу передається максимально злагоджено і швидко до необхідного адресата.
В Україні поки такої системи немає. Відверте багаторічне знищення інституцій професійних спецслужб призвело до того, що на території нашої держави без жодних проблем виникла ціла мережа підготовлених терористичних груп, яка безкарно розвивалась в усіх сферах життя країни, в т.ч. в інформаційному просторі. Перші дні вторгнення на Схід могли стати для терористів останніми, якби вітчизняні спецслужби в той момент спрацювали жорстко і рішуче. Цього не сталося і, як наслідок, Україна несе значні втрати на своїй же території, а купка терористів, які в квітні зайшли в Слов’янськ, розрослась до масштабів цілої професійної армії. Не продіагностувавши злоякісну пухлину на первинних стадіях її онтогенезу, Україна змушена боротися з численними метастазами, які виникли в процесі її розвитку.
Але повернутися в минуле і виправити фатальні помилки нереально, а тому варто сконцентруватися на сьогоднішній ситуації і не допустити подібних помилок в майбутньому. Для цього вже сьогодні необхідною є зміна стандартів та підходів до забезпечення антитерористичної діяльності в державі. В першу чергу потрібно змінити концепцію відносин між спеціальними службами, які займаються державною безпекою (СБУ, контррозвідка) та цивільним населенням. Сьогодні ці дві формації діють в різних площинах і, як наслідок, жодна не отримує бажаного результату – цивільне населення не почувається в безпеці, а спеціальні служби не можуть в повній мірі проводити оперативно-розшукову діяльність через відсутність належної підтримки населення.
Це потрібно враховувати керівництву силових відомств. Масова інформаційна кампанія повинна роз’яснювати людям, що і як потрібно робити в тій чи іншій ситуації під час терористичної загрози, де і до кого звертатися, якщо помітили якість підозрілі речі або стали свідками подій, які несуть загрозу безпеці держави.
Крім цього, необхідно реформувати структуру відносин між правоохоронними та військовими структурами з однієї сторони та органами безпеки з іншої. Сьогодні, під час проведення АТО стало зрозуміло, що координація між цими структурами перебуває на неналежному рівні. Більше того, є багато свідчень рядових учасників АТО, які чітко ілюструють факт, що координація дій між перерахованими службами практично відсутня. В подібній ситуації це неприпустимо. Зараз кожен дільничний, кожен рядовий лінійного відділу міліції, кожен сторож в сільській тракторній бригаді, кожен лісничий повинен бути чітко проінструктованим, як діяти в позаштатній ситуації, що робити, коли поблизу високовольтної лінії або залізничної колії вештаються невідомі особи. Роботу з проведення подібних інструктажів органи безпеки повинні розпочинати негайно.
Український народ заплатив вже надто дорогу ціну за злочинне нехтування владою основних постулатів державної безпеки і якщо найближчим часом ці норми не будуть переглянуті, то очікувати на стабілізацію ситуації в Україні навіть після завершення активної фази АТО не варто.