Фактично ми не маємо держави. Практично всі головні інститути влади вщент корумповані, непрофесійні, по суті – недієздатні.
Ми не маємо судової системи, як інституту захисту справедливості в країні. На переконання практикуючих адвокатів, всі судді хоча би раз в житті брали хабарі. Але, насправді, всі розуміють, що не раз, і не два.
І чим вищу посаду в судовій системі займає той чи інший суддя, тим більш впевнено можна стверджувати, що всі морально-етичні принципи ним вже порушені багаторазово. А тому без заміни всіх суддів обійтись, практично, неможливо. Але в той же час замінити їх всіх теж, принаймні, зразу, неможливо. Бо ніким.
Така ж жахлива ситуація в органах прокуратури. Це вщент корумпована система. Всі, хто там пропрацював бодай декілька місяців, вже повністю морально деградовані. Прокурорська система, з тими функціями, які є зараз, або ламає людей під себе, або викидає. Там теж потрібно робити тотальну люстрацію. Спроба призначити Генпрокурором особу, що в свій час працювала в органах прокуратури, може обернутися дискредитацією Президента України. Очевидно, що змінити цю систему, провести повну люстрацію там зможе лише команда правників, які ніколи не працювали в українських правоохоронних органах.
Ми, також, практично не маємо збройних сил. ЗСУ в Україні всі роки незалежності фінансувались за залишковим принципом. Але навіть ті кошти, що доходили до міністерства оборони, там безбожно розкрадались.
Практично ніхто з наших кадрових військових не мав реального бойового досвіду. Але це не було на заваді тому, що кількість генералів у нас чи не більша ніж у збройних силах колишнього Радянського Союзу. При цьому, зарплати в наших військових були завжди в рази меншими ніж в Росії, тому багато з них із заздрістю дивились на своїх російських колег. А це, у свою чергу, давало можливості російським спецслужбам доволі активно вербувати агентів серед українських військових. Скільки їх, в тому ж українському генштабі, ніхто не знає.
Втрати наших військових під час АТО на Донбасі є відображенням непрофесійності, корумпованості, невмінням і небажанням брати на себе відповідальність, та, саме жахливе, зради серед представників нашого генералітету. Лише одна жалива трагедія з відправленням військо-транспортного літака з нашими військовими на територію, яка контролюється терористами, чого варта. Скільки цих трагедій ще трапиться, ми знаємо.
Не менш жахлива ситуація зі Службою безпеки України, військовою розвідкою та Службою зовнішньої розвідки.
Тому коли зараз лунає критика на адресу Президента Петра Порошенка, чому він ще досі не поміняв керівництво АТО, то потрібно усвідомлювати реальний стан справ.
Поки що все керівництво АТО та, в цілому, силовим блоком здійснюється особами, призначеними тимчасово виконуючим обов’язки Президента України Олександром Турчиновим.
В той же час будь-який провал, який трапиться після призначення нових керівників в одному відомств силового блоку, може нанести нищівний удар по рейтингу Петра Порошенка.
Але це буде удар не тільки по рейтингу. Це буде ударом по його можливостям тиснути на парламент та уряд з метою примусити їх проводити вкрай важливі реформи. Бо з урахуванням доволі обмежених конституційних повноважень Петро Порошенко зараз може тиснути на них лише, спираючись на суспільну довіру та підтримку громадян.
Дехто з експертів, навіть, не виключає, що збиття військово-транспортного літака з нашими військовими було спецоперацією, спланованою саме з метою дискредитації новообраного Президента України.
Тому Президент Петро Порошенко не може дозволити собі зробити жодної помилки з призначеннями, особливо в силовому блоці. Другої спроби суспільство йому вже може не дати.
А вибирати, як це не жахливо, практично, немає з кого. Бо потрібно призначити тих, хто, справді, є українським патріотом, зможе професійно виконувати свої обов’язки, та не розглядає свою посаду, як можливість для власного збагачення.
Тому, якщо аналізувати перші кроки Президента Порошенка, то можна зрозуміти, чому він, як то кажуть, не рубить з плеча, не поспішає з призначеннями та з активним діями. Його завдання полягає в тому, щоб, по-перше, запропонувати мирне розв’язання військового конфлікту на Донбасі, надавши можливість російським терористам покинути територію України.
По-друге, зробити все, щоб не дати підстав російському керівництву розпочати відкриту військову агресію з введенням російських військ на території континентальної частини України.
По-третє, закрити кордони, таким чином, перекривши потік російських найманців та зброї. По-четверте, поступово витісняти терористів, звужуючи територію Донбасу, яку вони контролюють. І це, хоча і повільно, з втратами, але здійснюється.
При цьому, варто усвідомлювати, що Росія робитиме все, щоб цей план українського президента не був реалізований. Чим довше триватимуть бойові дії на Донбасі, чим більше буде біженців, зруйнованих об’єктів інфраструктури, зупинених підприємств, тим більші будуть втрати української економіки та державного бюджету, які можуть не витримати цього випробування. Російські можновладці розраховують, що розв’язана ними війна терористична, газова та торгівельна можуть призвести до економічного колапсу та руйнування української державності.
Але крім війни на Донбасі з тисячами терористів, фінансованих та озброєних Росією, яку Президент Порошенко не має можливості завершити за лічені дні, на нього тиснуть інші надзвичайні виклики.
Демагогія, непрофесіоналізм та соціальний популізм, які супроводжували всі роки незалежності призвели до того, що Україна є вкрай економічно неефективною та однієї з найбільш корумпованих країн світу. Пануюча більшість сьогоднішньої політичної та економічної еліти країни лише на словах хочуть реформ та кардинальних змін існуючої системи. Насправді, вони бажають лише переналаштувати її під власні інтереси. І це попри те, що без кардинальних реформ судової системи, правоохоронних органів, соціальної системи, енергетики, сфери ЖКГ, адміністративно-територіального устрою, існує реальна загроза повного знищення української державності.
При цьому, очевидно, що сьогоднішній уряд та парламент, ані інтелектуально, ані морально, не спроможні провести ці реформи. Цей склад Верховної Ради був сформований під значним впливом режиму Віктора Януковича та мав обслуговувати його інтереси. Значна частина складу депутатського корпусу пов’язана з сепаратистами та терористами, які скоюють масові злочини на Донбасі.
За таких умов дострокові парламентські вибори це питання не просто заміни еліт, це питання існування української держави.
Але народні депутати, більшість яких може не потрапити до нового складу, не бажають цих перевиборів. І це стосується не тільки нардепів з фракції Партії регіонів та комуністів. Не бажають цього, також, депутати, обрані від ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина». Рейтинг цих політичних сил суттєво знизився. А тому вони теж робитимуть все, щоби під будь-яким приводом відтягнути дострокові парламентські вибори. Саме з цим, значною мірою, пов’язана вимога народних депутатів оголосити воєнний стан на території Донецької та Луганської областей. Його введення мало додає можливостей для ліквідації терористів та диверсантів на Донбасі, але призначати та проводити парламентські вибори вже неможливо.
І тоді збереження воєнного стану якомога довше стає вигідним для багатьох народних депутатів та членів уряду.
За таких обставин перед Петром Порошенко виникає складна багатошарова дилема. Триває АТО на Донбасі, що забирає ресурси, нерви, сподівання на швидкий мир, вже не кажучи про щоденно вбитих та поранених військових та мирних жителів.
Уряд в існуючому вигляді, сформований переважно представниками ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода», не хоче і не спроможний розпочати реформи. Депутати Верховної Ради в більшості своїй теж не хочуть реформ. Спроби в мирний спосіб домовитись з ними про те, щоби вони погодились на дострокові вибори, навряд чи будуть вдалими. Блокування роботи парламенту, з метою створення формальних передумов для його розпуску, безперечно, можна спробувати здійснити, в тому числі за допомогою представників громадських організацій. Але тоді новий склад Верховної Ради доведеться обирати за старим законом, що передбачає змішану систему, де одна половина народних депутатів обиратиметься за закритими списками, а друга – по мажоритарним округам. Це неминуче призведе до того, що принципових змін складу депутатського корпусу не буде. А значить не буде і реформ.
При цьому саме від Петра Порошенка очікують реформ та їх позитивних наслідків. Новообраний Президент України в очах виборців є уособленням відповідальності за зміни на краще. Хоча, насправді, його повноваження доволі обмежені.
Але переконати громадян, що Президент Порошенко не може вплинути на непідконтрольний йому парламент та уряд, буде майже неможливо. А коли буде втрачена віра в його спроможність досягти позитивних змін, тоді і можливості його будуть зменшуватись наче шагренева шкіра.
В той же час, в експертному середовищі, в середовищі бізнесу, особливо малого та середнього, є одностайне розуміння, якщо найближчим часом не розпочати реформи, то країна вибухне. А тоді ніякого мирного Майдану з піснями та жартами вже не буде. В Україні зараз на руках населення стільки зброї, стільки військових, які пройшли реальне бойове випробування на Донбасі, що розганяти і цей уряд, і цей парламент будуть далеко не у мирний конституційний спосіб.
Яким чином намагатиметься розв’язати цей вузол взаємовиключних завдань Президент Порошенко, сказати важко. Але часу в ньому дуже обмаль. Тому, з одного боку, він змушений діяти рішуче, з іншого – приймати рішення дуже виважено, в тому числі, кадрові, наче він йде мінному полю, де будь-який невірний крок може завершитись його політичною загибеллю.
Але попри все написане вище, завершити хочеться на оптимістичній ноті. Багато хто небезпідставно вважає вадою Петра Олексійовича, що в політиці він доволі часто опинявся в ролі вовка-одинака. І тому, ставши Президентом України, він зіштовхується з проблемою відсутності власної партійної команди. Хоча за нинішніх умов в цьому є і суттєві переваги. В нього немає ні перед ким зобов’язань, ані бізнесових, ані політичних. А тому є можливість, базуючись на власному величезному управлінському та політичному досвіді, привести на керівні посади в органи державної влади людей, які мають гарну освіту та стали успішними менеджерами в бізнесі та громадському секторі. І які навряд чи за інших обставин, за умов партійних домовленостей та політичних квот, могли та хотіли би прийти в українську політику та владу.
Саме зараз, внаслідок Майдану, виникає можливість для політичних ліфтів, коли у владу прийдуть люди, які, принаймні поки що, морально недеформовані брудом української політики. Тому, ймовірно за все, вже на цьому тижні нас чекають доволі цікаві кадрові призначення. І можливо, що за рівнем успішності та ефективності вони будуть цілком порівняні, наприклад, з Кахою Бендукідзе, якого по праву вважають одним з батьків грузинських реформ.