Справа в тому, що цей законопроект мав довершити реформу і привести законодавство у сфері здійснення конституційного контролю у відповідність до нової редакції Конституції. Робота над документом тривала майже півроку, а задіяні у ній були сотні людей. Це і провідні науковці-конституціоналісти, які безпосередньо розробляли законопроект, і Конституційна комісія, і Рада з питань судової реформи, і Венеціанська комісія, що надавала рекомендації при розробці законопроекту та висновок щодо остаточної редакції, і наш Комітет, який готував законопроект до другого читання, й експерти та представники громадського суспільства, які брали активну участь на кожному етапі.
Ми підготували по-справжньому ґрунтовний та збалансований документ, що мав зробити Конституційний суд політично та фінансово незалежним, з новою структурою та розширеними повноваженнями.
Що саме передбачав законопроект?
Перш за все, документ передбачав відокремлення Конституційного Суду від судової системи. Це практика багатьох країнах, де подібні інституції є виключно органом конституційного контролю, а не частиною судової системи.
По-друге, вперше запроваджувався конкурсний відбір кандидатів на посаду суддів КСУ. Це мало зробити його політично незалежним, бо відбувалося б розмежування суб’єктів призначення (Президент, Верховна Рада та з’їзд суддів) та звільнення суддів. Після призначення судді Конституційного Суду мали б складати присягу у КСУ, який би мав виключне право на звільнення суддів та надання дозволу на притягнення їх до кримінальної відповідальності. Що ж до фінансової незалежності, то без згоди Конституційного суду було б неможливо зменшити фінансування на його утримання. Таким чином ми б отримали повністю незалежний орган конституційного контролю.
По-третє, запроваджувався механізм реалізації конституційної скарги. Це юридичний механізм, яким міг би скористатись кожен громадянин та звернутися напряму до КСУ, коли вважав, що застосовані для ухвалення остаточного судового рішення у його справі закони суперечать Конституції. Якщо КСУ підтвердив би неконституційність даного закону, це було б підставою для перегляду судового рішення. У результаті ми б отримали зменшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини.
Для виконання нових функцій КСУ було передбачено і зміну його структури: Велика палата з 18 суддів, 2 сенати по 9 суддів кожен та 6 колегій по 3 судді в кожній.
В той же час, найбільше збурень та незадоволень викликав закладений до законопроекту розмір зарплат суддів КСУ. На моє особисте переконання, суддя як Конституційного, так і Верховного судів не може отримувати маленьку заробітну плату, бо треба тверезо розуміти, про які високі корупційні ризики йдеться і не вдаватись до популістичних гасел. Тому за прикладом багатьох країн ми спеціально заклали низку гарантій, щоб уникнути таких можливих ризиків.
Ще на етапі обговорення перед голосування в першому читанні під час доповіді законопроекту я вніс правку з голосу, за якою зарплата суддів КСУ приводилась у відповідність до зарплати суддів Верховного Суду. Справа в тому, що коли законопроект розроблявся, ще не було рішення про збільшення вдвічі мінімальної заробітної плати і ми не могли цього передбачити. Тому в тексті законопроект ми замінили «мінімальну заробітну плату» на «прожитковий мінімум» і привели, фактично, зарплату суддів КСУ до рівня зарплат суддів Верховного Суду. Тому голосні політичні суперечки – це більше політичний піар.
Якби закон ухвалили, то оновлений склад КСУ з новими повноваженнями ми мали б вже до кінця року, а громадяни отримали право звертатись до КСУ. Це важливо з огляду на те, що зараз у складі Конституційного Суду продовжують працювати люди, які, фактично, брали безпосередню участь у державному перевороті. Однак, маємо відхилений законопроект і роботу треба починати з початку, хоча і шкода змарнованого часу та зусиль, бо повноваження КСУ все одно необхідно привести у відповідність до нової редакції Конституції.