Звісно, можна багато аналізувати, шукати причини поразки в російській пропаганді, українській корупції, офшорних скандалах і т. д. Все це було, є і залишатиметься ключовими проблемами для України. Однак це точно не основні причини, які змусили голландців сказати «ні» на референдумі.
Страх, який найбільше мотивував противників асоціації, полягає в переконанні, що подальше розширення ЄС за рахунок таких проблемних кандидатів, як Україна, завдасть непоправної шкоди самим голландцям. Останні вважають, що ЄС, таким чином, проводить хибну політику, від якої слід відмовитись. А оскільки виносити на референдум питання про вихід з Європейського Союзу не можна, то в якості інструменту для реалізації цілей євроскептиків була обрана Україна. Тим більше, що черпати теми для негативу тут дійсно є звідки.
Пам’ятаю, як відразу після анексії Криму російські політики та інтелектуали так само майже не говорили про Україну. Натомість їх розпирала гордість за «втирання носу Америці». Цінність даної аналогії в тому, що вона показує, як конспірологія, популізм, пропаганда і маніпуляції однаково затискають Україну і зі сходу, і з заходу. Так, росіянам немає діла до українського народу. Їх ціль – перемогти у віковому геополітичному змаганні із Заходом. Нідерландцям, у свою чергу, байдуже до України, головне для них – показати значущість своїх голосів, хай навіть завдяки недолугим і неправдивим аргументам.
При такому розкладі, очевидно, не варто було б розраховувати на інший результат голосування, навіть якби корупції у нас не було зовсім. Мотиви нідерландців, як і багатьох інших європейців, наскрізь егоїстичні, тому сподіватися на лояльність до Києва можна хіба тоді, коли інтеграція України до ЄС обіцятиме реальні вигоди його учасникам. Насправді це важливий урок для подальшого зближення з Європою, адже сьогодні ми лише просимо ЄС про допомогу, тоді як європейці чекають ґешефту від нас. Це реальність, і її слід прийняти. Україна не матиме шансів на подальшу євроінтеграцію, якщо її роль для Європи вичерпуватиметься країною-баластом, який треба постійно захищати, фінансувати і ще й робити за нього домашні завдання у вигляді реформ.