Про історичну пам'ять як зовнішьополітичний чинник я вже писав доволі багато - особливо в контексті того, що Москва планомірно здійснює провокації задля погіршення україно-польських відносин. Тепер ми бачимо як за допомогою політичної міфології здійснюється чергова сварка - в першу чергу між тими, хто є прихильником європейського типу пам'яті і примирення і розуміння цього дня в першу чергу як дня вшанування полеглих, і між тими, хто орієнтований на російську посттоталітарну (навіть криптототалітарну) історичну пам'ять, сконцентровану на самому факті перемоги у війні, а отже і державної величі.
Розуміння цього протиборства виключно якості протистояння націоналістів комуністам відноситься радше до України першої половини 2010х. Тепер мова йде в першу чергу про протистояння з одного боку людей, які використовують європейську культуру вшанування полеглих без політизації дня і людей, прихильних навіть не стільки радянській, скільки російській путінській парадигмі святкування - з обов'язковим парадом, тоталітарною атрибутикою і нагадуванням очільника держави з трибуни : "фашизм ще не покараний. Фашисти піднімають голову у Грузії/Україні/Прибалтиці/США" + усі натяки типу "можем повторить!". І використання пропагандистського штампу "фашист" відносно зовнішньополітичних опонентів так само відноситься до тієї ж опери.
Старше покоління ще пам'ятає часи, коли радянське керівництво називало фашистом Йосифа Броза Тіто, який не в усьому приймав зовнішній курс СРСР. Подібний стан речей був би менш загрозливим, якби були реальні зусилля держави зменшити рівень мракобісся, яке виникає внаслідок політизації 9 травня частиною громадян. Доволі деструктивною видається і позиція деяких медіа, зокрема один з найбільших телеканалів, "Інтер", транслював у прямому ефірі акцію "Безсмертного полка" в Києві, де постійно демонстрували символіку тоталітарного СРСР, і навіть несли прапори руху "Український вибір" Медведчука.
Чи потрібне нам культивування такого типу пам'яті? Тим більше, з огляду на те, що про власну участь в організації акції в Києві заявив проросійський пропагандист Юрій Кот, який працює в одній медіакомпанії з Дмитром Кисельовим? Питання можна залишити відкритим. Політичних відтінків у цього дня було б однозначно менше, якби можна було говорити про дієву інформаційну та культурну політику державних органів. Однак, мінСтець та Інститут нацпам'яті досі не змогли провести вдалої кампанії з деміфологізації старшого покоління. Тут можна лише знизувати плечима і сподіватись, що там, де безсила демократія щось таки зможе вирішити демографія...