Чи є місце української музичної індустрії в цьому пирозі? Наскільки взмозі держава з внутрішнім валовим продуктом на рівні надходжень середнього міста в США побудувати розвинутий музичний ринок, що не тільки відкриватиме таланти, але й дозволятиме їм вести пристойний бізнес і заробляти на музиці?
В Україні, на відміну від багатьох багатших, але менших країн, з 90-х років є своя музична індустрія з усіма складовими: є музичні фестивалі, концертні агенції, звукозаписувальні компанії, продюсери, організації колективного управління правами, чарти, музичні радіо й телеканали. Є декілька історій міжнародного визнання виконавців, які щоправда не привели їхніх героїв на вершину світової індустрії.
Втім, попри наявність індустрії, в Україні завжди було скрутно з музичним ринком, який був вічно недокапіталізованим і навіть в «золоті часи» (2005-2007 рр.) давав помітний прибуток невеликій кількості артистів і продюсерів. Що вже казати про 2018 р., коли пиріг музичного ринку «схуд» в рази.
Тим не менше, історія знає приклади, коли й у відносно незаможній країні будується міцна музична індустрія, що приносить стабільні доходи, зокрема й від експорту музики. В принципі побудова рентабельної музичної індустрії, що, крім додаткових податків і експортних надходжень, популяризуватиме українську музичну культуру закордоном, можлива й в Україні. Але для цього потрібно капіталізувати музичний ринок і правильно побудувати всі складові музичної індустрії. Окремі правильні речі вже запроваджено (наприклад, квоти на українську музику на радіо). Проте подивимось покроково, що слід зробити надалі.
1. Концерти
В концертній індустрії відбуваються зміни, пов’язані з захистом держави від російської агресії та обмеженням в’їзду в Україну багатьох російських артистів, що десятиліття становили істотну конкуренцію місцевим виконавцям. За таких обставин кількість концертів українських артистів зросла. Сприяє зростанню концертного бізнесу й розвиток технологій, що дозволяє глядачу легко придбати квиток з екрану мобільного телефону, не шукаючи його в касах, а також деяке збільшення кількості концертних майданчиків.
Втім розвиток концертного бізнесу стримує загальна низька купівельна спроможність населення, а отже й оподаткування продажу квитків на концерти податком на додану вартість, що ще вище піднімає ціну квитка.
Не додають бажання придбати й квиток і численні виступи артистів на безкоштовних заходах в межах різноманітних передвиборчих кампаній. Адже з точки зору глядача, навіщо витрачати гроші на придбання квитка на концерт, якщо вірогідно незабаром можна буде побачити артиста цілком безкоштовно?
Проте для музичної індустрії важливо здешевити ціну квитка за рахунок позбавлення оподаткування продажу квитків на концертні заходи податком на додану вартість (як це вже відбулось з оподаткуванням квитків у кінотеатри). Також важливим є фінансування державою завідомо неприбуткових шоу-кейс фестивалів, де молоді виконавці мають можливість показати свою творчість глядачам і музичним продюсерам.
2. Колективне управління
Система колективного управління потребує з одного боку перезавантаження, а з іншого – нових інструментів для збільшення зборів роялті. Існуюча система з 19 організацій колективного управління, більшість з яких є нерепрезентативними, а частина відверто шахрайськими, себе дискредитувала. Нерепрезентативні організації, які представляють так званих «авторів» або «виконавців», яких ніхто, крім менеджерів таких організацій ніколи не чув, збирають роялті з кав’ярень, ресторанів, магазинів, радіо й телебачення, імпортерів техніки, не приносять доходи музичній індустрії і, перебуваючи у вигідному конкурентному становищі (адже їм не слід турбуватись про виплати зібраного роялті правовласникам), демпінгують і заважають діяльності репрезентативних і підконтрольних правовласникам організацій.
Окрім того, організації, що управляються правовласниками, нерідко позбавлені можливості ефективно збирати роялті через брак відповідних інструментів. Суди відмовляються стягувати компенсацію з порушників суміжних прав через відсутність майнових прав, поліція саботує переважну більшість розслідувань щодо порушень авторського і суміжних прав. Тож сфера колективного управління правами підлягає тотальному реформуванню. Втім важливо, щоби в основі акредитації організацій колективного управління лежав принцип репрезентативності, який означає, що акредитованою організацією може стати лише та організація, що одержала в управління права на більшість об’єктів авторського або відповідно суміжних прав, що використовуються в загальнонаціональному ефірі України. Іншими словами в основі повинна лежати довіра правовласників, а не будь-що інше, адже тільки в такому разі правовласники матимуть можливість реально впливати і вдосконалювати роботу організацій колективного управління.
Прийнятий, але ще не підписаний Президентом Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», хоча й містить низку позитивних моментів, але з іншого боку, не тільки поховав більшість механізмів покращення ситуації, та ще й суттєво зменшив рівень захисту авторського й суміжних прав, фактично знищивши компенсацію за порушення прав.
3. Цифрова дистрибуція
Проблеми у сфері цифрової дистрибуції музичного контенту крутяться переважно навколо браку відповідальності цифрових піратів. Нерентабельно розвивати будь-які легальні сервіси в Україні, де не просто поширене Інтернет-піратство, а навіть зарубіжні піратські компанії намагаються хоститись на цій території. Перші кроки в боротьбі з Інтернет-піратством держава зробила, заснувавши кіберполіцію, яка знищила частину нелегальних сервісів, і прийнявши окремі положення про відповідальність хостинг-провайдерів у новій редакції Закону України «Про кінематографію». На жаль, на практиці ці положення не працюють. Їх слід принципово вдосконалити і відновити роботу державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, які відповідно до закону мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, що скоюються у мережі Інтернет. Реальна відповідальність хостинг-провайдерів за ухилення від блокування піратського контенту зможе істотно підвищити рівень доходів української музичної індустрії від цифрової дистрибуції, що в світі, нагадаємо, становить вже половину всіх доходів світової музичної індустрії.
4. Носії
У світі після тривалого закономірного падіння продажів носіїв спостерігається деяке зростання продажів платівок. Втім в Україні проблеми продажів носіїв з музикою пов’язані з наявністю механізму голографічних захисних елементів, що свого часу був відносно дієвим, але з розвитком Інтернет-технологій, падінням продажів носіїв і практично зникненням піратських носіїв перетворився лише в бюрократичний рудимент, який просто ускладнює випуск і продажі легальних носіїв з музикою. Тож на сьогодні ліквідація механізму впровадження голографічних контрольних марок на носії з музикою могла би тільки полегшити роботу тим небагатьом компаніям, які продають платівки і компакт-диски з легальною музикою.
5. Синхронізація
Значної шкоди музичному ринку завдав прийнятий Верховною Радою у 2016 р. закон про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права», яким до винятків з авторського права було віднесено пародії, попурі й карикатури. Цим законом фактично було скасовано сплату роялті за використання музики в численних гумористичних телешоу. При тому виникла парадоксальна ситуація: коли комерсант для заробітку використовує музику (чужий товар), він повинен заплатити за неї; якщо комерсант для заробітку використовує музику (чужий товар) в гумористичній програмі, можна взяти цей товар безкоштовно, не платити роялті і позбавити правовласника доходу за використання його товару. Вважаємо, що виняток з авторського права щодо створення пародій і попурі повинен бути із закону вилучено.
6. Експорт музики
Чимало європейських країн інвестує кошти в експорт локальної музики. Серед наших сусідів подібні програми успішно втілює, наприклад, Польща. На жаль, вітчизняне Міністерство культури ніколи не знаходило ані коштів, ані виявляло бажання перейматись збільшенням доходів бюджету країни за рахунок доходів від експорту музики. Залишається сподіватись, що колись такому ставленню прийде кінець і держава фінансуватиме програми бодай щодо доставки фонограм з українською музикою для зарубіжних радіоорганізацій.
Впровадження правильних реформ, спрямованих на розвиток українського музичного ринку, може не тільки сприяти створенню в Україні цивілізованої музичної індустрії, за яку не соромно, не лише принести нові доходи як для місцевого музичного бізнесу, так і для бюджету, але й створити нові засоби культурного впливу на громадян сусідніх країн і в першу чергу на громадян країни-агресора, що матиме значення в підсумку протистояння України і Росії. Але розвиток і капіталізація українського музичного ринку пов'язані в першу чергу з відповідною волею держави, яка навіть у такій специфічній сфері як музична індустрія повинна діяти професійно.