Очевидно така ситуація вимагає пояснення і нижче я намагатимусь пояснити – що таке приватна копія, чи платить за неї кожний власник смартфону, наскільки подорожчає техніка через новий збір і хто ж нарешті вигодонабувач відрахувань за приватне копіювання.
Що таке приватна копія і за що сплачуються відрахування
Протягом останніх кількох століть світ зазнав великих змін – відбулась технологічна революція, зрештою й інформаційна революція. Це змінило економічний обіг і надало товарного характеру тим об’єктам, які раніше жодним товаром не вважались – музичним і літературним творам, фільмам, винаходам і промисловим зразкам, одне слово, тим об’єктам, що отримали узагальнену назву – інтелектуальна власність. В інформаційну добу поширення інтелектуальної власності (і передусім об’єктів авторського права і суміжних прав, таких як музика й фільми) стало майже необмеженим – сьогоднішня швидкість Інтернету дозволяє легко переглядати фільми й прослуховувати музику з будь-якого віртуального джерела. Але значно раніше провідні держави світу поставили собі завдання – забезпечити охорону прав інтелектуальної власності і передусім авторського права й суміжних прав. Для цього вони прийняли низку міжнародних договорів – Бернська конвенція, до якої приєдналось 178 країн включно з Україною, Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, до якої приєдналось 94 країни включно з Україною та багато інших. Ці договори надали авторам, виконавцям виробникам фонограм і організаціям мовлення низку виключних прав, першим і головним з яких стало право на відтворення.
Спочатку відтворенням вважалось звичайне копіювання об’єкта – скажімо, запис аудіокасети, ксерокопіювання книжки і т. ін. Але з розвитком технологій ще одним міжнародним договором – Договором Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право від 1996 р., див. примітку до ст. 1 – поняття відтворення було доповнене – ним стало не тільки копіювання об’єкта, але й зберігання твору в електронному засобі, що було відображено й у вітчизняному Законі України «Про авторське право і суміжні права, який визначає відтворення так: відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Відбулась така от трансформація права на відтворення.
Що ж таке відтворення на практиці? Чи відбувається воно тільки тоді, коли завантажуєш файл у свій смартфон або лептоп?
Ні, відтворення – це значно ширше використання: воно відбувається і під час розміщення власних відеороликів з чужою музикою у соціальних мережах (фейсбук, тік-ток і т. ін.), і , під час збереження файлів у хмарних сервісах, створення резервних копій, синхронізації телефона з комп’ютером та й зрештою під час звичайного перегляду фільму на стрімінговому сервісі теж відбувається відтворення фільма в оперативну пам’ять комп’ютера, планшета чи смартфону (хоч ми й не завжди про це знаємо).
Вище я писав, що у 178 країнах світу з Україною на чолі відтворення є правом виключним. Тобто без дозволу автора, виконавця чи продюсера заборонено здійснювати відтворення. Спочатку треба одержати дозвіл відповідного правовласника, заплатити йому гроші і лише потім здійснювати відтворення.
«Якась маячня!» - справедливо подумаєте Ви. «Це що ж, коли я хочу послухати улюблену пісню на смартфоні і вона ще й без мого активного втручання синхронізується у мене на Ґуґл-диску, я повинен шукати автора, платити йому гроші окремо за відтворення? І це враховуючи те, що я вже заплатив за доступ до цієї пісні, наприклад, на Ґуґл-плей? А як правовласник взагалі (навіть якщо я буду не «проти» заплатити за відтворення) зможе мене знайти? Тим паче нас таких в цій країні щонайменше 42 мільйони чоловік».
І з цього місця починаються відрахування за приватне копіювання. Ще з 1966 р. (в Німеччині) було започатковано альтернативний підхід. Так, в ціну носія й обладнання, за допомогою яких Ви здійснюєте відтворення, вже закладалась невелика частина відсотку від його вартості, яка дає право відтворювати у приватних цілях абсолютно будь-яку музику й будь-який фільм (100% світового репертуару). З виключного права на відтворення встановлюється виняток. А сплачує компенсацію за нього (компенсацію за втрати правовласників від приватного відтворення або, як зараз кажуть, від приватного копіювання) імпортер або виробник такого обладнання й носіїв. Оплачує він не безпосередньо правовласникам, а певній визначеній державою організації (організації колективного управління), яка представляє більшість репертуару, що використовується у цій країні. Ця практика поширилась на переважну більшість країн світу. Тому що зручно й просто.
До речі, малесеньке запитання – чи втратили актуальність відрахування за приватне копіювання у цифрову добу? Адже їх було запроваджено ще в «аналогову епоху»? Звичайно ні – он і Європейський парламент минулого року видав директиву, де черговий раз йдеться, зокрема, й про приватну копію. Змінились технології, способи копіювання контенту. І відповідно змінилась природа приватного копіювання.
У своєму відеоролику ЄБА говорить про бідну Олену, яка платить двічі – один раз, купуючи музику, а другий – купуючи смартфон. Насправді це звичайно не так. «Купуючи музику», Олена насправді платить за доступ до музики (окреме право), а, купуючи смартфон, Олена платить за право на відтворення музики й фільмів, збереження її, синхронізацію й архівування. І це різні речі. Тож насправді Олена двічі за одне й теж ніколи не платить. І в цьому вона молодець!
А якщо на смартфон ніколи не завантажуються файли, то чи справедливо отримувати з нього відрахування за приватне копіювання?
Дослідження GFK, на яке посилається EBA, вказує, що 90% опитуваних, хоча би раз на півроку завантажують музику на свої девайси. Проте є ще 10%, з яких половина вагається з відповіддю, а 5% стверджує, що за останні півроку музику не завантажувала. Напевно серед цих 10% є й літні люди, які користуються простими стільниковими телефонами (можливо так званими «бабушкофонами», такий є й у моєї 94-літньої бабусі), які не мають функції запису. За імпорт таких телефонів відрахування за приватну копію не сплачуються. Є обладнання (в тому числі смартфони) і носії, які використовуються у професійних цілях. З них теж відрахування за приватне копіювання не сплачуються. Втім і серед звичайних власників смартфонів може зрідка трапитись той, хто ніколи не відтворював нічого в себе на смартфоні (ні фільми, ні музику, ні відеоролики, не викладав у фейсбук елементи чужих об’єктів авторського права і т. ін.). Ми розуміємо, що кількість таких споживачів знаходиться у межах статистичної похибки. Але теоретично такі можуть існувати. Світова система відрахувань за приватне копіювання передбачає, що відрахування сплачується з обладнання й носіїв таких користувачів теж. Це відбувається передусім тому, що вирахувати таких споживачів, на жаль, жодним чином технічно неможливо. Неможливо одержати об’єктивні дані і клятвену обіцянку кожного такого власника смартфону про те, що відтворення на цьому смартфоні не відбудеться ніколи і нізащо. Проте, будьмо чесними, враховуючи, що відтворення відбувається й під час перегляду відеоролика, і під час створення резервної копії контенту телефону, такі випадки на практиці наближаються до нуля. Тож навряд чи можна сказати, що система відрахувань за приватне копіювання є в цьому випадку несправедливою.
Куди ж далі йдуть отримані відрахування за приватне копіювання? Як вони розподіляються? Хто їх отримує?
Відповідь досить проста. Після реформи колективного управління 2 роки тому закон прямо вказав, як і кому вони сплачуються.
Отже, візьмемо 100 отриманих за приватне копіювання гривень. Розподілятимуться вони таким чином:
100 грн.:
• 23 грн. спрямовуються в Український Культурний Фонд на підтримку культурних проектів;
• 13 грн. 80 коп. – авторам і видавцям музичних творів;
• 13 грн. 80 коп. – продюсерам фільмів;
• 13 грн. 80 коп. – авторам фільмів і акторам;
• 13 грн. 80 коп. – музичним продюсерам і рекординговим компаніям;
• 13 грн. 80 коп. – виконавцям музики;
• 8 грн. (покриття витрат організації колективного управління щодо збору й розподілу відрахувань).
Гаразд, але як розподілятимуться ці 13,80 коп.? Яким авторам і виконавцям вони виплачуватимуться? Адже неможливо зібрати звіти з усіх громадян про те, яку музику й фільми вони завантажували.
Справді, неможливо. Тому і в Україні (та й у решті країн) застосовується імператив – більше завантажується таких об’єктів авторського й суміжних прав, що є більш популярними – менше – таких, що є менш популярними. Відповідно, оскільки такий же принцип працює і на радіо (ротується більше популярної музики), й у кінотеатрах, музична частина відрахувань розподілятиметься, як і раніше, за звітами популярних українських радіостанцій, кінематографічна частина відрахувань – за комплексним підходом, вагому частину в якому складатимуть дані так званого box-office (дані щодо продажів квитків на різні фільми у кінотеатри України протягом певного періоду). Всі ці дані є загалом доступними і досить об’єктивними.
Чи вводиться новий податок? (спойлер – звичайно ж ні)
Цей підхід (сплата відрахувань за приватне копіювання) було поширено на більшість країн світу, і в переважній більшості країн світу в ціну побутової електроніки закладено невеликий відсоток відрахувань за приватне копіювання. З 2003 р. ця система діє і в Україні. І зараз в ціні, наприклад, смартфону закладено 0,15% відрахувань за приватне копіювання. На ділі, якщо ми говоримо про ціну в магазині, цей відсоток ще понад удвічі менший – оскільки це відсоток від фактурної вартості (вартості товару у контракті постачальника й імпортера), а після нього є ще ж ПДВ, мито, націнка магазину, логістичні витрати тощо. Тож фактично йдеться про 0,07% від вартості телефону.
Великі продавці побутової електроніки зі світовими іменами мають хороше лоббі (в тому числі ЄБА). І свого часу саме ЄБА (нинішні противники відрахувань за приватне копіювання) пролобіювала чинні тарифи за приватне копіювання, які є (sic!) найнижчими у світі!
Порівняйте самі.
В Україні розмір відрахувань встановлений у відсотках від фактурної вартості імпортованого товару, а в більшості країн ЄС — у фіксованих ставках. Втім, не секрет, що ціни на техніку, яка використовується для запису музики й фільмів, в Україні та ЄС схожі. Подекуди за кордоном бувають навіть нижчі ціни, ніж у вітчизняних магазинах. Тому суми відрахувань за приватне копіювання, що сплачуються в Україні, цілком можна порівняти з європейськими. В огляді щодо приватного копіювання за 2016 рік Всесвітньої організації інтелектуальної власності зазначаються такі ставки відрахувань.
Як бачимо, суми відрахувань суттєво відрізняються залежно від країни. Які ж суми відрахувань встановила Україна? За даними компанії IDC Ukraine, середня вартість смартфона для покупців становить 150 дол, планшета — 120 дол. Якщо взяти середні ціни на товари в інтернет-магазині Rozetka, то зовнішній жорсткий диск буде коштувати 1 928,25 грн, MP3-плеєр — 1 160,8 грн, CD-диск — 7,3 грн, DVD-диск — 8,96 грн. Від усіх зазначених цін можна сміливо віднімати щонайменше 50%, адже відрахування в Україні сплачуються як відсоток від фактурної вартості — вартості, вказаної у договорі імпортера і зарубіжного продавця, тобто без торгової націнки роздрібного магазину, ПДВ, мита й логістичних витрат. Суми виходять такі:
Додавши для зручності відрахування, встановлені Україною, до сум відрахувань у країнах ЄС, можна побачити таку картину.
Можливо відрахування менші, тому що у нас бідніша країна, у якої нижчий ВВП ніж, скажімо, в Австрії? Та ні, в цьому випадку це так не працює. Iphone в Австрії і в Україні коштує приблизно стільки ж, тож і відрахування за приватне копіювання повинні бути схожі за розмірами.
Збитки правовласників
Звичайно такий стан справ не влаштовує правовласників, адже їхні збитки від приватного копіювання цілком реальні. Скажімо, у сфері музики згідно з уже згадуваним дослідженням GFK хоча би раз на півроку музику з Інтернету завантажують 90% опитаних, при тому 14% завантажують музику майже щодня, 27% - раз на тиждень, 16% - раз у два тижні і 17% - раз у місяць. Тож 42 млн. українців протягом року завантажують музику приблизно два мільярди сорок сім мільйонів разів. І навіть, якщо би ціна одного відтворення одного треку становила всього 15 коп. (найнижча ціна непопулярного треку, більшість цін значно вища), то збитки тільки музичної індустрії від приватного копіювання становили би близько 307 мільйонів грн. на рік. А є ще ж і кіноіндустрія, збитки якої вищі.
Які ж повинні бути тарифи відрахувань за приватне копіювання?
Для компенсації зазначених збитків важливо привести тарифи відрахувань за приватне копіювання хоча би до середньосвітового рівня, і хоча би стосовно тих, країн, де стягуються відсоткові ставки від вартості товари, а не фіксовані ставки (там, де фіксовані ставки, відрахування зазвичай значно вищі).
Якщо говорити про відсотки, то в інших країнах вони такі:
Арифметично підрахувавши середній відсоток, Український музичний альянс – організація колективного управління, акредитована здійснювати збір і розподіл цих відрахувань в Україні – запропонувала ринку такі попередні тарифи:
Як бачите, тарифи, порівняно з іншими країнами, цілком зважені. На найпоширеніші товари (смартфони, ноутбуки, комп’ютери) запропоновано тариф у розмірі 0,52% від фактурної вартості товару.
Якщо все ж таки в порядку переговорів чи в результаті судового рішення тарифи за приватне копіювання буде підвищено, то чи стане дорожчою побутова електроніка в магазинах і чи збільшиться обсяг контрабанди побутової техніки?
Ми розуміємо, що будь-які витрати виробника і продавця будь-якого товару зрештою сплачує кінцевий покупець. Але давайте проаналізуємо на простому прикладі того ж смартфону.
Як Ви вважаєте, яка реальна собівартість смартфону?
На розетці зараз продається Iphone11 за 24 тис. грн. Чи вважає хтось, що його собівартість 23 900 грн. і тільки 100 грн. – прибуток компанії Apple? А якщо так, то чому він з часом дешевшає після виходу нових моделей телефонів?
Насправді ми розуміємо, що у виробників та імпортерів побутової техніки зі світовими брендами непогана маржа між собівартістю товарів і контрактною вартістю, ми розуміємо, що у них є непогані прибутки і, повірте, є куди утискатись.
На сьогодні в Україні тариф відрахувань за приватне копіювання для смартфонів встановлено на рівні 0,15% від фактурної вартості, Український музичний альянс запропонував середньосвітовий тариф – 0,52% від фактурної вартості. Враховуючи, що йдеться про фактурну вартість (без ПДВ, мита, націнки магазинів, логістичних витрат, а все це становить понад 50% вартості товару) у разі домовленості щодо середньосвітового тарифу, його вартість в магазині для споживача могла би зрости на 0,18% (0,52 – 0,15)/2.
Але на ділі заможні й респектабельні компанії зі світовими іменами, які точно багатші за нас з Вами – покупців їхніх товарів, цілком спроможні на ці 0,18% зменшити свій прибуток.
Це абсолютно точно не призведе до їхнього банкрутства.
+0,18%? Так а чому ж здійнявся такий галас?
Відповідь проста – багаті транснаціональні компанії – виробники побутової електроніки – не бажають зменшити звій прибуток на 0,18% від вартості товару. І в цьому, даруйте, ані автори, ані інші правовласники, ані тим паче власники смартфонів точно не винні.
Як буде далі розвиватись ситуація?
14 квітня 2020 р. Український музичний альянс провів перший раунд переговорів з імпортерами побутової електроніки. Враховуючи карантин, перший раунд було проведено у форматі онлайн-переговорів на майданчику для Інтернет-конференцій ZOOM. З відеозаписом переговорів можна ознайомитись тут. На прохання імпортерів сторони домовились продовжити переговори і в майбутньому. Тим не менше, з 14 травня вступили в силу тимчасові тарифи відрахувань за приватне копіювання, затверджені Кабінетом Міністрів України. Переконаний, що сторони дійдуть розумного й адекватного рішення щодо тарифів відрахувань за приватне копіювання. Зі своєї сторони хочу наголосити, що Український музичний альянс завжди відкритий до переговорів.