"За рішенням Стокгольмського арбітражу, Нафтогаз домігся компенсації у сумі 4,63 млрд доларів за недопоставку Газпромом погоджених обсягів газу для транзиту. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі Газпром має сплатити 2,56 млрд доларів на користь Нафтогазу", - так повідомляв тоді НАК Нафтогаз про цю подію.
Звісно, за такі успіхи всі причетні до цієї події мають отримати винагороду. Це без сумнівів. Однак розміри винагороди шокували українців: 45,6 мільйона доларів премій. Так виглядає всього-навсього 1 відсоток від суми виграшу. І хоча всіх, кого преміюватимуть, аж 41 особа, основний «тягар» преміального нагородження взяли на себе керівники НАК. Вони на двох поділили між собою майже 14 млн доларів.
Першу частину премії співробітникам Нафтогазу, а це понад 20 млн доларів, вже виплачено, про що повідомили ЗМІ. Решту виплачуватимуть протягом трьох років за умови успішного стягнення боргу з Газпрому.
Зрештою, премії можуть бути і мільйоннними, не сперечаюсь. Наприклад, для бізнесу це характерно і ніхто таким рішенням не обурюється. В цьому ж випадку є нюанси — НАК Нафтогаз не є приватною організацією, а державною. Ось що сказано про цінності компанії на їхньому сайті: «Нафтогаз керується у своїй діяльності стратегічно-довготерміновими та тактично-короткотерміновими інтересами всього українського суспільства як одночасно і власника, і вигодонабувача своєї діяльності».
Тобто кожного з нас Нафтогаз вважає власником і вигодонабувачем. Приємно. Чому ж тоді премії виплачуються лише чиновникам?
Нафтогаз перебуває в управлінні уряду. І уряд, як на мене, несе повну відповідальність за успіхи і провали НАК. Як і певною мірою за моральність офіційних дій керівників компанії. В цьому випадку (з преміями) на перший план виходить якраз питання моральності вчинків керівництва Нафтогазу.
На тлі тих зарплат і пенсій, які отримують пересічні українці, мільйоні премії чиновників Нафтогазу виглядають знущанням над здоровим глуздом. Намагання прем’єр-міністра достукатися до голосу розуму (вже не до совісті) очільників компанії виглядає зараз як бажання спасти реноме вищої державної влади в очах суспільства. І має при цьому досить сумнівний ефект.
Розшарування суспільства за статками свідчить про негаразди в системі законодавчого врегулювання нагальних загальнодержавних питань, в підходах до управління на всіх рівнях ієрархічно-координаційної моделі, що склалася в державі, в розумінні шляхів виходу з кризи, що затягнулася і яку пора вже вирішити остаточно. Все це веде до водорозділу між владою і суспільством, що аж ніяк не можна розглядати з позитивного боку.
А різниця в оплаті, коли 1 процент премії чиновника переважує 100 відсотків довічної пенсії пересічного українця, свідчить ще й про те, що з моральністю влади теж не все гаразд.