Коли винні всі, крім тебе

У психології є таке поняття як «екстернальність». Це така модель поведінки людини, коли відповідальність за власне життя, всі події, що відбуваються з нею, повністю перекладаються на зовнішні обставини.

Фото: София Гаврилюк

Екстернали, на відміну від інтерналів, не намагаються усвідомити власну значимість. Вони гіперпесимістичні, завжди переконані, що від них нічого не залежить. І взагалі, вважають себе простими пішаки у своєму ж житті. Зрозуміло, що така людина позбавлена можливості розвиватись, вона не може ні поставити собі мету, ні її досягти. Звідки йде екстернальність? Насамперед, від авторитаризму та відсутності соціальних ліфтів. Авторитаризм може бути в будь-якій групі, в якій бере участь людина: батьківський, коли контролюється кожен крок дитини; вчительський – коли доводити викладачеві свою точку зору не можливо, бо «я так сказала»; начальницький – коли говорити про неправоту керівництва можна лише під загрозою звільнення. І звичайно, екстерналізм закріплюється системою цькування – як у школі, так і пізніше на роботі. Виділився з колективу, став білою вороною, почав протистояти «неписаним правилам» - будь готовий стати жертвою булінгу. Не хочеш бути жертвою – прийми позицію, що від тебе нічого не залежить. І страх стати жертвою переростає у страх взагалі щось змінювати у своєму житті.

У політичному вимірі суспільство екстерналів призводить до патерналістичних переконань. Тобто, воно вважає, що держава має повністю усе забезпечувати. Безпека? Чому до моєї оселі проник крадій? В усьому винна поліція, а не те, що я не змінив замок і не поставив квартиру на сигналізацію. Знущаються над дитиною у школі? Звичайно, винні вчителі та безвідповідальні батьки інших дітей. А те, що вдома дитиною не опікуються, не спілкуються з нею, або навпаки занадто панькаються – це ж не причина, правда? «Рускій мір» захоплює адмінбудинки в твоєму місті – то не моя справа, я лише «свідок» у цьому житті, хай держава розбирається. І, зрозуміло, переважно екстернальне українське суспільство поступово відходить від традицій «поваги до праці» замінюючи їх традиціями «державних утриманців» - соціальний іждивенців.

Звідси і віра в те, що президентські чи парламентські вибори призведуть до кардинальних змін у країні. Психологія українців не зміниться в ніч з 31 березня на 1 квітня 2019 року. Складно дбати про 40-мільйонну країну, у якій 40 мільйонів не дбають про себе.

Звичайно, не все у житті залежить від індивіда. Бо яким би впевненим водієм він не був, це не гарантує того, що на його шляху всі інші водії будуть дотримуватись правил. Але це і не привід бути таким же поганим водієм як усі. Не варто применшувати власну роль і в безпеці руху, і у вихованні дитини, і у розвитку держави.

Богдан Петренко Богдан Петренко , Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram