Точних цифр щодо масштабів аграрного рейдерства немає. На засіданні Уряду 13 вересня доповіли про розслідування поліцією 44 справ “у даній категорії”. Але визнали, що випадків бандитських наїздів “набагато більше”.
Профільні аграрні асоціації говорять про тисячі фактів рейдерства лише цього року. Очевидно, є підстави.
Рейдерські наскоки бувають масштабними й відомими всій країні. Так було із кривавою сутичкою за фермерське підприємство в селі Бережинка під Кропивницьким у червні цього року. У ній брали участь сотні людей — тітушки, поліцейські спецпідрозділи, ветерани АТО.
Натомість ЗМІ не повідомляли про рейдерство в селищі Веселинівка на Миколаївщині. Там земельні паї загальною площею 600 га записали по фіктивних документах на людей, які навіть не проживають в області. Далі паї хутко переоформили на особу, яка розробила цю схему. Постраждали одразу 400 селян. Кожен із цих випадків можна розглядати окремо.
Рейдерство стало масовим явищем й охопило всі регіони країни. Спасіння від нього, як від чуми в середньовіччя, немає ні багатим, ні бідним, кажуть фермери.
Свіжий випадок — масований наїзд на підприємство екс-міністра сільського господарства Героя України Юрія Карасика. Його зухвало “викинули” з села під Києвом. Не допомогли ні заслуги, ні зв'язки.
Випала нагода взяти участь у круглому столі «Внутрішня агресія: рейдерство як нова загроза національній безпеці» в Миколаєві 19 вересня. Були фермери, селяни. Біля входу стояли фермерські авто з написами “Аграрна самооборона”.
У виступах учасників круглого столу відчувалася стриманість і рішучість. Влада обіцяла «жорстку лінію» щодо бандитів. Є певні подвижки з боку прокуратури та поліції. Втім, як показує практика, робота офіційних антирейдерських структур малоефективна. Причини різні. І покровительство рейдерам окремими посадовцями, й конфлікт інтересів у владі, яка сама пов'язана з бізнесом, і вигадливість бандитів у формах заволодіння чужим майном.
На сьогодні в Україні формально діють щонайменше шість різних органів протидії рейдерству. З недавніх новотворів — створені за дорученням Уряду обласні оперативні штаби. Але вони, кажуть аграрії, здебільшого закривають очі на свавілля.
Неможливо боротися з рейдерством, не усунувши суттєві прогалини у законодавстві. Нагальні близько 15 змін. Зокрема — в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Цивільному та Кримінальному кодексах, Законах «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про нотаріат», «Про виконавче провадження», «Про адміністративні послуги».
Наприклад, необхідно автоматизувати обмін відомостями між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. І наступний крок — об’єднати реєстр/кадастр в єдину електронну систему.
Звісно, цього замало. У світовій практиці рейдерство пов’язують, у першу чергу, з нестабільністю політичної системи держави, недосконалістю структур влади, корумпованістю судів тощо.
Тож допоки не відбудуться фундаментальні зсуви в політико-правовій сфері країни, рейдерство процвітатиме.
Найгірше, що українська держава демонструє неспроможність захищати власність своїх громадян. Отже — втрачає легітимність. Як писав Іван Франко “Для українського народу українська державність наповнена сутністю ніщо...”.
Уже є приклади, коли фермери відмовляються сіяти озимину, бо не певні, чи самі збиратимуть врожай, чи приїдуть “на допомогу” хлопці з автоматами.
Для більшості людей села праця на землі — єдина можливість забезпечити гідне життя собі та сім'ям. Вони будуть, і вимушені, боронитися будь-яким способом. Виникатимуть рухи самооборони, залучатимуть людей, які пройшли війну. Очевидно, ці рухи будуть озброєні, як закономірна реакція на наскоки озброєних рейдерів.
В очільників держави небагатий вибір у ставленні до бандитизму в аграрному секторі. Або далі закривати очі й поступово перетворитися на дещо європеїзований варіант Сомалі. Або проявити політичну волю, замінивши декларування “рішучих реформ” реальними справами.