Так і хочеться провести аналогії з нашими реаліями. Адже влада замість того, аби займатись щоденною системною роботою, вирішуючи самостійно внутрішні проблеми, витрачає час та енергію «на ловіння мишей». Саме так. Бо ж як тоді пояснити все це розкидування на ліво і на право обіцянок про безхмарне європейське майбутнє, яке от-от настане в Україні та вирішить усі наші віковічні дилеми?
Погодьтесь, останнім часом державні мужі помітно активізувались на ниві європейської міфотворчості. Одна за одною лунають заяви, в яких йдеться то про розширення і поглиблення секторального співробітництва, то про активізацію програми «Східне партнерства», то про необхідність перегляду положень договору про Асоціацію. А то і зовсім - про необхідність розробки «дорожньої карти» щодо вступу України в ЄС і НАТО.
Подібні необережні висловлювання і наполегливі вимоги викликають нерозуміння і роздратування з боку європейських партнерів України. Зокрема, дають додаткові аргументи для наших недоброзичливців всередині ЄС (а таких, повірте, не бракує) для формування громадської думки, що «українці втрати почуття міри».
Врешті-решт, подібний єврооптимізм без належного на те підґрунтя дезорієнтує і самих громадян України, яким наполегливо намагаються нав'язати міф, що вступ в ЄС і НАТО автоматично вирішує всі біди. Тим самим спотворюється реальний порядок денний.
Замість того, щоб зосередиться на розвитку економіки і піднятті рівня матеріального добробуту українців, деякі «манілови» у владі плодять «євроілюзії».
Тим часом опитування громадської думки в країнах ЄС чітко показують, що європейці не хочуть подальшої інтеграції України саме через її економічну відсталість і бідність населення.
Замість наполегливих зусиль щодо мирного вирішення конфлікту на Донбасі, окремі «яструби» намагаються довести, що проблеми безпеки і відновлення територіальної цілісності країни відпадуть самі собою після вступу України в НАТО. Але європейські представники чітко говорять про те, що не бажають імпортувати всередину блоку «проблемну Україну» і наполягають на необхідності погасити конфлікт на Сході.
При цьому, західні партнери мудро і справедливо вказують на те, що подальша євроінтеграція України не повинна провокувати розкол всередині держави і приводити до її ослаблення. І немов юних романтиків-максималістів застерігають від необдуманого і одностороннього вибору у зовнішньоторгівельній сфері. Чітко кажучи про те, що після політичного врегулювання проблемних питань збираються відновлювати торговельні відносини з Росією…От вам і прагматична Європа – уся як на долоні. Там сентименти не вітають.
Пора, панове-реформатори, припиняти займатись «евроспекуляціями». Україна повинна бути вдячна друзям в ЄС за допомогу і підтримку в скрутні часи, але свої проблеми мусимо вирішувати самостійно. Тим паче, маємо для цього все необхідне: потенціал, ресурси, кадри. Принаймі поки що все це маємо, ще не всі виїхали за кордон у пошуках кращого життя. Отож, проявивши здоровий прагматизм, можна сповна використовувати наявні можливості.
Досягнувши зростання добробуту, реально об'єднати країну і перестати асоціюватися у сильних світу цього з «бідним родичем». Істина тут доволі проста: тільки ставши економічно сильним, можна претендувати на дійсно рівноправне політичне партнерство в європейській сім’ї.
А хто забув, нагадаю, євроінтеграція - не самоціль і не панацея для України. В умілих руках це - дієвий інструмент для вирішення внутрішніх проблем розвитку та просування інтересів країни на міжнародній арені. Але подальша євроінтеграція можлива тільки на основі «ідеології» прагматизму і «економічного націоналізму». Тільки це, на моє переконання, дозволить подолати відсталість і злидні за відносно короткий термін.