В принципі, нічого нового в даній тезі немає. Аналогічні цілі публічно ставив перед собою не один український уряд. Але сьогодні проблема і досі стоїть на порядку денному. Звісно ж, можна було б сказати, що це просто попередники погано працювали в даному напрямку. Однак в даному випадку можна констатувати: нарощування видобутку вуглеводнів – це постійна потреба, яка не зникає раптово за декілька років. В свою чергу невиконання стратегії збільшення власного видобутку природного газу неминуче обернеться для українців енергетичною, політичною та економічною залежністю від інших країн та високими тарифами для українців.
Отже, рухаємось в напрямку нарощування власного видобутку, будуємо стратегії, плани, продумовуємо конкретні заходи.
Серед політичних інструментів збільшення видобутку вітчизняного газу так чи інакше вже використовувались наступні:
• залучення іноземних інвестицій, зокрема через механізми договорів про розподіл продукції;
• інтенсифікація виснажених покладів, розробка ділянок з нетрадиційними запасами, в тому числі завдяки стимулюючим рентним ставкам;
• підвищення прозорості аукціонів з продажу спеціальних дозволів на розробку нафтогазових родовищ;
• забезпечення прозорості видобувних галузей тощо.
В даному матеріалі хотілося б більш детально поговорити про нову урядову ініціативу, що спрямована в першу чергу на вирішення однієї з найбільших проблем українського газовидобутку – низького рівня розробки існуючих ділянок, що в свою чергу прямо впливає на рівень добутку власних енергоресурсів.
Так, за оцінками експертів, майже 30% від усіх виданих спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, так би мовити, «сплячі», тобто видобуток на них не ведеться.
Таким чином, виходить як у відомій народній приказці «І сам не гам, і другому не дам», адже
• по-перше, держава не нарощує видобуток газу. Відповідно – державний бюджет недоотримує рентні платежі;
• по-друге, іншим, потенційно більш ефективним власникам нафтогазоносних ділянок блокується доступ до них.
Виходить таке собі замкнуте коло і навіть певний абсурд, коли ніби і продуктів вдосталь, але всі голодують, бо ніхто ці продукти не хоче приготувати.
На переконання уряду, прийняття законопроекту №2807 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання ефективного користування ділянками нафтогазоносних надр» могло б усе змінити.
Що ж передбачається урядовою ініціативою?
По-суті, зміст законопроекту можна звести до трьох тез:
1. пропонується запровадити щомісячну плату за користування площею ділянок нафтогазоносних надр залежно від розміру площі та строку з моменту отримання спеціального дозволу, що нараховуватиметься після спливу 3 років з дати його видачі та до моменту початку сплати рентної плати за видобування;
2. у випадку несплати, Держгеонадра зможе анулювати видані спеціальні дозволи в судовому порядку;
3. дані «конфісковані» ділянки зможуть бути винесені на повторний аукціон для залучення більш ефективних інвесторів, які нарощуватимуть видобуток та наповнюватимуть державний бюджет.
Звісно ж, такий стимул не зможе залишити власників нафтогазоносних ділянок байдужими. Аби не втрачати гроші, вони вимушені будуть або розробляти родовища та вести реальний видобуток, або відмовлятися від неперспективних, на їхню думку, ділянок. Такий підхід дозволить в цілому використовувати наявні у країні потенційні ресурси більш ефективно. А це в свою чергу наблизить нас до виконання поставленої перед собою цілі – збільшення видобутку власного газу та наближення до енергетичної незалежності.
Варто зазначити, що Україна в даному випадку зовсім не претендує на новаторство. Подібний досвід активно застосовується в таких країнах, як Велика Британія, Азербайджан, США тощо. І цей досвід досить успішний.
Іноді, буває так, що аби вирішити якусь проблему, не потрібно заново винаходити велосипед, адже все вже давним-давно винайдено і працює. Тільки бери і їдь.
Є всі підстави вважати, що проблематика «сплячих» нафтогазоносних ділянок в Україні – з цієї ж опери. Тож велосипед приготували. Залишається поїхати.