Тож абсолютно справедливими є слова, сказані президентом України Володимиром Зеленським, який наголосив на тому, що парламент повинен працювати навіть зараз, в умовах карантину, ба навіть інакше – ОСОБЛИВО ЗАРАЗ. Адже ця робота необхідна для країни. Ми мусимо приймати важливі рішення, які допоможуть ефективно реагувати як на виклики, що їх кинув перед нами смертельний вірус, також ми мусимо приймати стратегічні рішення, без яких хороше майбутнє для країни та кожного її громадянина знову стане недосяжною мрією.
І парламентарі дійсно працюють. Звісно ж, в умовах, що склалися, довелося шукати нові формати цієї роботи, нові інструменти, підходи, рішення. Як член парламентського Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, а також голова одного з його підкомітетів, хотів би поділитися своїм баченням, як це все організовано і наскільки ефективним є.
Позачергові пленарні засідання
Своїм голосуванням 30 березня Верховна Рада змінила свій календарний план, прийнявши рішення впродовж дії карантину працювати у режимі роботи в комітетах, комісіях, депутатських фракціях, чи групах. І, зважаючи на обставини, таке рішення дійсно виправдане. Але, не зважаючи на це, ніхто не відміняв позачергових пленарних засідань, яких у карантинних період станом на сьогодні було проведено аж 8. У підсумку, ми отримали гарну дисципліну, депутатів у масках і головне – результат.
Так, у ході роботи в сесійній залі нам вдається не тільки оперативно реагувати на ситуацію з розвитком пандемії через прийняття так званих антикоронавірусних законів та змін до Держбюджету, але й дійсно доводити до логічного завершення давно заплановану роботу. Як приклад – прийняття земельного закону, який поклав початок масштабній реформі, в ході якої українці стануть реальними і повноправними власниками своєї землі.
Крім того ми прийняли закон про зміни до регламенту, більше відомий в народі як антиспамовий закон, котрий дасть змогу нарешті покласти край тому абсурду, коли десятками тисяч однотипних та інколи безглуздих правок деякі депутати блокують роботу цілого парламенту на місяці, ато й на роки. Про цей крок багато і часто говорять в контексті необхідності прийняття банківського закону. І це в певній мірі дійсно так, адже саме це є однією з основних умов співпраці з МВФ та й взагалі економічної безпеки країни. Проте, куди більше значення в даному контексті, як на мене, має не якийсь поодинокий випадок, а те, що відтепер такий інструмент як відстоювання власних політичних інтересів за рахунок шкоди державним інтересам шляхом спамерства відійде у минуле раз і назавжди. Це надважливо, адже поплавковий спам блокував не тільки роботу парламенту, але й гальмував розвиток цілої країни.
Не менш важливим є й проголосований законопроект щодо посилення відповідальності за умисні підпали, адже це проблема, яка роками мучить українців, які страждають від наслідків таких протиправних дій. Відтепер штрафи для паліїв будуть такими, що примусять людину замислитись перед тим, як випалювати суху траву, чи листя. І саме таке голосування доводить важливість безперервної роботи парламенту для життя країни.
Робота в комітетах
Перш за все, тут варто зазначити, що на відміну від роботи у сесійній залі, комітетські будні зазнали більш вагомих трансформацій, оскільки саме робота в комітетах – найбільш громіздкий та працеємкий процес, який потребує великої кількості міжособистісних контактів.
Тож, відповідно до проголосованого закону «Про внесення змін до Закону України «Про комітети Верховної Ради України», робота в даному напрямку максимально перенесена в онлайн-режим.
Чесно кажучи, спочатку виникало чимало сумнівів і побоювань в ефективності такого формату, але проведена раніше робота щодо електронізації у Верховній Раді, коли кожен депутат може працювати зі спеціальним планшетом замість кучугур паперу, а також політична воля дійсно зробили, так би мовити, чудо. За час карантину Комітет з питань енергетики та житлово-комунальних послуг не тільки провів засідання з можливістю доєднатися до нього у режимі відеоконференції, а ще й засідання підкомітетів. До слова, в одне з них – засідання Підкомітету з питань сталого розвитку, стратегії та інновацій особисто зміг зануритися ще й в організаційному плані, оскільки я є його головою.
До обговорення винесених для розгляду питань у режимі відеоконференції під час комітетської роботи змогли долучити не лише народних депутатів-членів комітету, а й представників інших органів державної влади, учасників різних ринків, діяльність яких зачіпає то чи інший ініційований законопроект, представників громадськості тощо. Це надважливо для створення якісного та ефективного продукту у вигляді закону, який би дійсно працював та був вигідним усім, адже не дарма говорять, що саме в процесі дискусії народжується істина.
Тож з упевненістю можу сказати, що подібні формати виявились не тільки можливими та більш безпечними з медичної точки зору, але й не менш ефективними.
Законотворчість
Напевно законотворчість в розумінні подання на реєстрацію суб’єктами законодавчої ініціативи законопроектів – це та сфера діяльності депутата, що постраждала від карантину найменше.
Електронні засоби, які вже працюють у Верховній Раді, дозволяють подавати законопроекти, буквально не виходячи з дому. Тож, якщо у тебе є пропрацьована ідея, яка попередньо належним чином обговорена з експертним середовищем та за потреби з представниками суспільства, то будь ласка – оформлюй це в законопроект, бери депутатський робочий планшет і реєструй законопроект.
І така робота досить таки активно кипить навіть у період карантину. В цьому не важко переконатися, просто скориставшись офіційним сайтом парламенту, де можна побачити всі зареєстровані у період карантину законодавчі ініціативи. Таких станом у період з 13 березня по 24 квітня нараховувалось аж 287, не враховуючи правок.
Ба більше, особисто зміг оцінити нескладність процесу, адже у співавторстві з колегами сам подав у цей період 2 законопроекти (№ 3356 та №3364).
Тож, як бачимо, не зважаючи на пандемію, цей парламент не здався і продовжив працювати настільки турборежимно, наскільки це можливо в даних умовах. Не дарма відома приказка говорить, що той, хто хоче працювати – шукає можливостей, а той хто не хоче – причин. Ми шукаємо можливостей, адже українці довірили нам цю роботу і ми не маємо права їх підвести.