Одним з найбільш складних викликів щодо збереження регіонального лідерства Меркель став минулорічний референдум у Великій Британії, де майже 52% громадян проголосували за вихід з ЄС, що призвело до фактичної втрати однієї з найбільших економік Європи. Незважаючи на те, що офіційний Лондон традиційно проводив доволі уособлену міжнародну політику, подібні дії несуть серйозні іміджеві загрози для подальшого збереження навіть самої ідеї про існування об’єднаної Європи.
Наступна загроза для Меркель знаходиться у неефективній міграційній політиці, яка піддається нищівній критиці більшістю Європейських держав. Особливо в розрізі хвилі терористичних атак, які перманентно виникають у Франції, Великій Британії, Іспанії, Бельгії та стали «нормою» навіть для самої Німеччини. Свідченням високої напруги потрібно розглядати останні заяви прем’єр-міністра Польщі Беати Шидло, яка прямо звинуватила лідерів ЄС у бездумному відношенні до мігрантів та закликала перейти від політкоректності то епохи «політичного розуму». Нападки на Меркель активізувалися від Р. Ердогана, який визнав діючу коаліцію з ХДС/ХСС та СДПН ворогами Туреччини і закликав місцеву діаспору не підтримувати їх на парламентських виборах. Хоча протистояння між Меркель та Ердоганом знаходяться в набагато ширшому полі проблем, зростання кількості турецької спільноти на території Німеччини та їхні подальші впливи на прийняття політичних рішень не варто ігнорувати.
Додам, що велика кількість маніпуляцій зосереджена навколо налагодження співробітництва Німеччини з Росією щодо проекту «Nord Stream 2» та обмежуючим пакетом санкцій від Конгресу США, що викликало синхронне обурення Меркель та Бундестагу. Поки залишається відкритим питання про реальні можливості запуску Північного потоку в перспективі найближчих декількох років, але беззаперечним залишається ріст напруги у двосторонньому співробітництві між США та ФРН.
Крім того, опоненти ХДС закидають Меркель неспроможність у вирішенні ключових регіональних проблем, до яких потрібно віднести і врегулювання російсько-українського конфлікту. Додатковий бонус євроскептики отримують від незграбної зовнішньої політики Д. Трампа. Зрозуміло, що в перспективі найближчих років позиції Європейських країн щодо власного майбутнього в НАТО будуть залишатися стабільними, виходячи з абсолютної безальтернативності колективній системі безпеки. Однак, популярність радикалізованих політичних проектів різного спрямування може суттєво збільшуватись, що несе прямі загрози для цілісності існуючої політичної кон’юктури.
Отже, означені фактори безумовно впливають на результат майбутніх парламентських виборів в Німеччині. Виходячи з даних більшості аналітичних центрів, позиції Меркель залишаються потужними і питання її збереження в ролі канцлера доволі риторичне. Так, згідно даних останнього соціологічного дослідження, проведеного Infratest DIMAP, за блок ХДС/ХСС готові проголосувати 39% німців, а підтримка Меркель складає 59%. Мартіна Шульца на посаді канцлера хочуть бачити 33% громадян і дещо менші показники підтримки має СДПН - 24% виборців.
Опозиційні політичні сили, до яких варто віднести Зелених, Лівих та найбільш популярних в інформаційному просторі України AFD, мають доволі низькі показники електоральної підтримки, які варіюються в діапазоні 7-9%. Скандальне зростання рейтингів Фрауке Петрі разом з «Альтернативою для Німеччини», які досягали 16% в найбільш піковий період було заміщено «здоровим глуздом» німецького суспільства. Одіозність та політичний стиль Петрі багато в чому співмірний з М. Ле Пен та «Національним Фронтом». Однак, обидва проекти мають занадто високий рівень політичної «токсичності», що детермінує їх маргінальний статус в уряді своїх країн.
З високою ймовірністю доцільно стверджувати, що А. Меркель зберігає за собою надзвичайно високі шанси на продовження терміну перебування в кріслі канцлера до 2021 року, але остаточну відповідь на це питання ми зможемо отримати 24 вересня.
Однак, політична суб’єктність ЄС повинна кардинально змінюватись, якщо лідери провідних країн мають плани на спільне майбутнє. Саме тому залишається відкритим питання щодо того, в якій мірі Макрон, Меркель чи будь хто інший з європейських лідерів зможуть стати тими пасіонаріями, які зможуть об’єднати розрізнену та багато в чому суперечливу європейську спільноту.