Нові обличчя тасують в колоді зі старими «міченими» персонажами… Обидві головні владні команди поводяться так, наче в країні немає війни, а економіка лисніє від надміру жиру. Так, наче російські танки не стоять на відстані десятигодинного переходу від Києва.
Неадекватність української політичної еліти – одна з головних наших проблем. Настільки серйозна, що приводити до тями перших осіб України, змушуючи їх врешті-решт домовитися між собою, доводиться віце-президентові США та главам сусідніх держав.
В принципі, у конкуренції чи навіть конфлікті між президентом та прем’єром немає нічого поганого. Досвід Польщі, на який так любить посилатися, скажімо, Юрій Луценко, обґрунтовуючи необхідність «єдиномислія і єдиноначалія», насправді свідчить: найбільш успішні реформи країна робить саме в умовах серйозної політичної конкуренції. Головне, щоб політикум був солідарний у стратегічному напрямку руху.
Проблема в тому, що стратегією у нас ніхто особливо не переймається, а тактика зводиться до опанування ресурсних посад.
Що є причиною такої безтурботної глупоти? Невже когось заспокоюють регулярні консультації із представниками Кремля? Чи хтось сподівається, що лояльність Вашингтону компенсує неефективну роботу уряду та відсутність реформ? Чи все значно простіше? Контроль над корупційною вертикаллю продовжує щодня приносити мільйони – навіть в умовах війни та шаленого економічного спаду. І традиційна для наших політиків жадібність вкотре виявляється сильнішою навіть за інстинкт самозбереження.
Боротьба за «козирну» шконку в камері смертників – ось як це виглядає. Смертники продовжують місити одне одного, змагаючись за право ще трішки посидіти ближче до сонця. Хоча б ще трішечки. А що буде завтра? Про це Петро Олексійович та Арсеній Петрович подумають завтра – майже як героїня «Звіяних вітром».
Порівнянні зі смертниками – не просто для красного слівця. Чинна владна еліта сама любить порівнювати себе з «камікадзе», натякаючи на свою героїчну роль у майбутньому реформуванні країни. Самих реформ, щоправда, поки що не було, але «камікадзе» уже в чергу на другу урядову каденцію вишикувалися.
Та політична «смерть» внаслідок проведення непопулярних серед електорату змін, про які так люблять розповідати українські політики на телешоу, ніщо у порівнянні з альтернативою, яка може спіткати багатьох із них, якщо країна не дочекається реформ. Далеко не усім може пощастити із «патріотичними офіцерами», які допоможуть перебратися у Ростов…