Після Революції гідності ситуація не змінилася. Замість того, щоб створювати сприятливі умови для лоу-кост перевізників в Україні, уряд лише на словах «полегшує» їх діяльність. На ділі ж маємо зовсім іншу картину.
Зараз набирає обертів скандал навколо компанії бюджетних авіаліній Wizz Air, яка звинуватила українську владу в тому, що вона зробила більш жорсткими правила допуску перевізників на маршрути.
Власне, це не перший випадок, коли доводиться стикатися з імітацією реформ та різноманітних «покрашень» від нинішньої влади і «найкращого» прем’єр-міністра. На ділі ж, все виявляється банально просто. Реформи та прозорість існують лише у фантазійних виступах глави уряду, а олігархічні групи продовжують керувати державою. Справа не лише в імітації покращення умов для перевізників, в чому запевняє Державіаслужба України, а в лобіюванні інтересів певних фінансово-олігархічних груп.
13 листопада Міністерство юстиції України зареєструвало новий порядок призначень на авіаційні маршрути. Порядок цей був розроблений Державіаслужбою, яку зараз очолює один з топ-менеджерів олігарха Ігоря Коломойського.
Відповідно до його положень, вся влада з видачі маршрутів зосереджується в руках чиновників Державіаслужби і фіксується необхідність виконання перший рік рейсів в межах України, після чого авіаперевізник отримує право виконувати чартерні рейси за кордон. І тільки через два роки після початку здійснення внутрішніх рейсів авіакомпанія може претендувати на міжнародні регулярні лінії. Однак навіть виконання цих правил не гарантує отримання права літати за кордон.
Відомо, що Ігор Коломойський є найбільшим гравцем на ринку авіаційних перевезень України, проте присутність лоу-кост перевізників заважає встановленню його монополії, адже вони надають дешевші послуги та відбирають клієнтів у тих же МАУ.
Також відомо, що війна дніпропетровського губернатора проти Wizz Air триває вже роками. Так, в 2009 році «Укртатнафта» Коломойського, яка заправляла літаки Wizz Air, припинила відвантаження палива і заправку літаків під надуманим приводом.
Виникає питання: чому не втручається уряд? Чи може він не зацікавлений в тому, щоб українці нарешті отримали можливість літати за відносно недорогими тарифами в межах країни і поза нею? На жаль, тут все відносно зрозумілою. Мінюст під керівництвом близького до Яценюка Павла Петренка реєструє розроблений під контролем людини Коломойського документ, який практично легалізує нечесну конкуренцію на ринку. А на словах Арсеній Яценюк так красиво прагне до європейських стандартів та цивілізованих правил гри, розповідає про чесність, боротьбу з корупцією та олігархічним засиллям на телеефірах. Проте крім пустих балачок нічого не відбувається. Доводиться констатувати, що за прем’єрства Арсенія Петровича в Україні правлять бал олігархи.
Напевно недарма зараз лунають заяви посадовців з країн Заходу про корупцію в українському уряді і його небажання здійснювати реальні реформи. То можливо недовіра Заходу і спричинена діями таких горе реформаторів, які перебувають на підтанцьовках в олігархів?
Ми можемо до безкінечності критикувати керівників західних держав за те, що вони допомагають Україні не в достатньому обсязі, у страху зайняти жорстку позицію відносно війни, яку веде проти України Росія. Можемо закидати Європі «Містралі», «Південний потік», заяви Меркель, Штайнмаєра тощо. Проте, офіційний Київ зі свого боку повинен проявляти рішучість та послідовність, в тому числі, в питанні реформ.
Якщо Арсеній Яценюк та його команда щиро прагне до Європи, то має запроваджувати нові стандарти і правила, а не перетворювати уряд у філію бізнес-груп. Який інвестор прийде в державу, виконавча влада якої незацікавлена навіть в тому, щоб її громадяни отримали можливість дешевих авіапольотів, бо це невигідно окремим «грошовим мішкам»? Кому служить Арсеній Яценюк? Що для нього важливіше: лобіювання бізнесових інтересів Коломойського чи розвиток держави та економіки?
Керівництву уряду варто також задуматися над тим, що вони дискредитують репутацію України на міжнародному рівні. Це, в свою чергу, впливає на ставлення до нашої держави потенційних іноземних інвесторів, які обов’язково шукають надійних партнерів. І чи може Україна через такі кроки уряду виглядати таким партнером? Питання риторичне.