Згідно зі статтею 118 Конституції України, голови МДА призначаються Президентом за поданням Кабінету Міністрів. Відповідно, Уряд, у спосіб визначений законом, має добирати кандидатів на ці посади і подавати їх Президенту для призначення.
Закон "Про державну службу" встановив, що попередній добір на посади голів МДА здійснюється шляхом відкритого конкурсу Комісією з питань вищого корпусу державної служби, в якій є представники і Кабінету Міністрів і Президента.
Уряд подає кандидатуру переможця конкурсу Президенту для призначення. Президент призначає або вмотивовано відмовляє в призначенні цієї кандидатури. В другому випадку оголошується повторний конкурс. Така модель абсолютно відповідає нормам Конституції.
Законопроект Артура Герасимова пропонує оригінальну альтернативу, щоб конкурс на посади голів МДА здійснювала спеціально створена комісія при Президенті України.
Ця комісія обирає кандидата на посаду і передає його в Кабінет Міністрів, для того, щоб Кабінет Міністрів вніс подання про його призначення назад Президенту!
Це прямо суперечить Конституції, про що засвідчив як висновок Науково-експертного управління Верховної Ради так і висновки експертів Ради Європи.
Таким чином, повністю нівелюється конституційна роль Кабінету Міністрів у призначенні керівників місцевих органів виконавчої влади, які, згідно Конституції, є підзвітними та підконтрольними органам виконавчої влади вищого рівня. Президент в Україні не є головою виконавчої влади, а отже не може мати надмірних повноважень у процесі призначення голів МДА. Ця модель суперечить ще й логіці розподілу владних повноважень в парламентсько-президентських республіках та загрожує узурпацією влади Президентом.
Дивною є також позиція Кабінету Міністрів України, а точніше, її повна відсутність. В той час, коли Парламент, шляхом незаконних маніпуляцій, приймає антиконституційне рішення, Уряд, в якого забирають його конституційні повноваження, жодним чином не реагує.
За прийняття законопроекту проголосувала дружня коаліція із 227 народних депутатів - фракції БПП та Народний фронт майже у повному складі, Відродження, Воля Народу та 27 представників фракції «Опозиційний блок», серед яких такі прекрасні люди, як Бойко, Королевська, Добкін та Вілкул.
Крім цього, як мінімум, три голоси законопроект отримав завдяки кнопкодавсту. Відповідно до журналу реєстрації присутності депутатів, у залі в цей день були відсутні народні депутати Олена Лєдовских (Народний фронт), Олександр Герега (позафракційний) та Сергій Березенко (Блок Петра Порошенка), однак їх картки проголосували «За». Математика проста, 227 – 3 = 224. Тобто, провал.
Отже, неконституційне за суттю рішення Парламенту є ще й нелегітимним за процедурою.
Організатори з Банкової вже приготувалися святкувати успішний гешефт, але сюрпризом стало те, що законопроект було прийнято в першому читанні, а не в цілому. Дрібний юридичний нюанс – в поданні про внесення законопроекту в сесійну залу було написано «голосувати за основу». Солодка парочка з Банкової цей момент зі своєї уваги випустила.
Почався шалений тиск заступника голови АП Ковальчука та нардепа Герасимова на заступника Голови Апарату Верховної Ради Володимира Слишинського із вимогою змінити формулювання в поданні на внесення в сесійну залу із «голосувати за основу» на «голосувати за основу та в цілому». Слишинський проявив принциповість і на фальшування не погодився. На щастя формулювання залишилося незмінним – «за основу».
В той же день, на ім’я Голови Верховної Ради України було зроблено подання із вимогою скасувати результати голосування у зв’язку із неперсональним голосуванням та поставити законопроект на переголосування.
Сьогодні, 13 липня, це подання буде розглядатися на засіданні регламентного Комітету Верховної Ради.
Здавалося би, Україна має сумний досвід, до чого призводять намагання узурпувати владу та ігнорувати Конституцію, для чого так ризикувати і підставлятися?
Відповідь дуже проста – президентські вибори 2019 року.
Президент прийняв принципове рішення – іти на другий термін. Без потужної президентської фракції в наступному Парламенті - це надскладна задача. Отже проміжний успіх у президентських перегонах 2019 року – максимальне представництво БПП в наступному скликанні Ради. Соціологічні дослідження стосовно шансів БПП в наступних чергових парламентських виборах для Банкової невтішні. Отже тактика проста як двері – старий добрий адмінресурс в мажоритарних округах. І хто, як не керівники місцевих державних адміністрацій втілюватимуть це на практиці.
Способів забезпечити правильні результати голосування на місцях за допомогою підконтрольних МДА безліч. Спочатку губернатор збирає голів районних адміністрацій і дає чітке завдання, хто в якому окрузі повинен виграти. Далі вже голови районів збирають керівників структурних підрозділів, особливо керівників управління освіти, культури та соціального забезпечення, а ще голів сільрад та передають завдання.
Керівники управлінь освіти збирають директорів шкіл та садочків. Ті, в свою чергу, вчителів і вихователів. Директори та вчителі усіляко сприяють визначеним кандидатам, запрошуючи їх на різноманітні заходи, працюють із батьками через батьківські комітети, надають шкільні приміщення для зустрічей із виборцями тощо. Батькам активно натякають за кого потрібно голосувати Не забуваємо, що це часто провінційні округи і інформація там розходиться дуже швидко.
Керівники управлінь культури – це контроль за будинками культури. Найчастіше, будинок культури – це основний публічний простір села, селища чи містечка. Потрібним кандидатам без обмеження та найчастіше безкоштовно надаються приміщення для проведення агітації, неугодним навпаки відмовляють під любими приводами.
Крім цього, управління культури – це ще й контроль над творчими колективами району, що перебувають в штатному розписі будинків культури та на час передвиборчих перегонів перетворюються на мандрівний цирк в підтримку провладного кандидата.
Та, мабуть, найзухваліша схема – контроль за комісіями із надання одноразової допомоги малозабезпеченим громадянам, що діють при управліннях соціального захисту. Фактично, за бюджетні кошти відбувається банальна скупка голосів. Громадяни голосують, надають докази «правильного» голосування та отримують за це матеріальну допомогу. Партія влади при цьому не витрачає жодної копійки. Профіт.
Ось така нехитра логіка всього, що відбувається навколо багатостраждальної реформи державної служби. Артур Герасимов мотивує необхідність цих змін війною в країні, мовляв, треба сильна владна вертикаль в прифронтових районах. І він частково правий. Дійсно, мотив – війна. Війна Банкової за наступну Президентську каденцію. Війна популізму і брудних політичних махінацій.