НАЗК подало псевдо-доповідь, «затверджену» лише двома її членами. Кабмін її не схвалив. Верховна Рада не затвердила і не оприлюднила. Шкода, адже в корупційній сфері чимало досягнень, якими держава – в особі її повноважних представників – може похвалитися перед суспільством.
Так, всупереч цілям, визначеним Засадами державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки та Державною програмою щодо їх реалізації, корупціонерам вдалося:
1) не допустити створення системи прийняття рішень щодо антикорупційної політики на основі аналізу достовірних даних про корупцію, моніторингу виконання цих рішень незалежним спеціалізованим органом.
Щорічні дослідження стану корупції відповідно до загальнонаціональної методики оцінки рівня корупції на основі стандартів ООН Кабінетом Міністрів не організовано і не проведено. Основні причини корупції загалом та конкретні найбільш поширені корупційні схеми і далі можна приховувати від суспільства;
2) перетворити громадянське суспільство з партнера держави на «ворога народу»: відтепер активістам-антикорупціонерам, нарівні з чиновниками, заборонено використовувати свої службові (?) повноваження та отримувати подарунки, вони зобов’язані повідомляти про конфлікт інтересів (?) і щорічно до 1 квітня подавати декларацію особи, уповноваженої (?) на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тощо. Залишилось створити спеціалізований правоохоронний орган для розслідування злочинів цих громадських активістів;
3) покласти утримання представлених в парламенті політичних партій на державний бюджет, при цьому уникнути прозорості фінансування їхньої діяльності і відповідальності за порушення порядку такого фінансування. Є надія, що і надалі ці ж партії, трохи змінивши пропорції, будуть представляти інтереси виборців України в єдиному законодавчому органі, а таке зручне виборче законодавство не зміниться: Мін’юст «шукав» і не знайшов у ньому жодного корупційного ризику. Проміжні парламентські вибори показали, що, як і раніше, інструментами політичної боротьби залишаться звичні для всіх учасників перегонів підкуп виборців, втручання влади у виборчий процес і незаконні судові рішення;
4) уникнути унормування форм і способів лобіювання. Жодних законодавчих перепон для корупції в правотворчій сфері, як і раніше, немає – громадськості не варто знати, хто і чиї інтереси у владі лобіює. Громадське обговорення суспільно важливих рішень, так само як і забезпечення прозорості діяльності Верховної Ради, місцевих рад, інших органів державної влади також залишились лише у світлих планах. Закони «Про публічні консультації», «Про адміністративну процедуру» і «Про адміністративний збір» не прийнято. Незалежний орган державного нагляду у сфері забезпечення права на доступ до публічної інформації не утворено;
5) продемонструвати усій Європі, усьому світу формальну роботу системи збирання, зберігання і оприлюднення декларацій усіх публічних службовців і водночас не допустити можливості перевірки декларацій та відповідальності за брехню в них. Як і в старі часи, антикорупційні програми державних органів й установ залишаються формальними, а за неповідомлення про конфлікт інтересів відповідальність несуть лише службовці категорії «В», і ті – нечасто. Закон про перевірки на доброчесність навіть не стали розробляти і що воно таке – громадськість так і не узнала. А ось викривачі корупції мають широкі можливості для захисту своїх інтересів в інституціях Ради Європи та ООН;
5) залишити недоторканною депутатську недоторканність. Також чинними є положення Закону «Про статус народного депутата України» та інших законів щодо заборони проведення щодо народного обранця будь-яких слідчих дій, що можуть обмежити його права і свободи, насамперед свободу вільного виїзду за кордон, а також ускладнити проведення досудового розслідування стосовно депутатів місцевих рад, суддів, суддів Конституційного Суду тощо. Крім легальної, продовжує існувати і фактична недоторканність окремих осіб, які перебувають під потрібним політичним «дахом». В ієрархії актів «договорняки» залишаються вищими за закон.
Темпи і нюанси судової реформи дають підстави для надії, що в своїй абсолютній більшості суди ще не скоро стануть незалежними, а судові рішення – правосудними;
6) продовжити дію добрих бюджетних схем відбирання коштів у бізнесу і населення – через високі тарифи, податки, інші обов’язкові платежі нібито на загальнодержавні потреби – та їх перерозподілу шляхом діяльності сотень своїх «бюджетних розпорядників» в уряді, міністерствах, інших органах влади і тисяч керівників державних підприємств; водночас за допомогою постів у Фейсбуці переконати населення, що корупція – це кабінетне хабарництво митних начальників, сільських голів і керівників відділів поліції, і з нею успішно борються, адже щодня є один затриманий;
7) забезпечити відворотність юридичної відповідальності і покарання за корупцію та звести до мінімуму розслідування серйозних фактів корупції. В масштабах 42,5 мільйонної та вкрай корупціогенної країни, в якій кожен десятий працюючий – це особа, уповноважена на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, у 2016 році повідомлено про підозру у вчиненні корупційних злочинів 6052 особам, а засуджено (в основному до штрафів, до того ж без позбавлення права обіймати відповідні посади) лише 1083 з них. Це в 3 рази менше, ніж в 2013 році. При цьому значна частина засуджених за корупційні злочини – службові особи приватних підприємств або приватні особи, а не публічні службовці. Частка осіб, які притягувались до відповідальності за зазначені злочини і були виправдані судом, збільшилась з 2% у 2013 р. до 5,6% у 2016 р. (кількість виправдувальних вироків у провадженнях по інших, не корупційних злочинах – 0,3%).
Юридичні особи, в інтересах яких їхні посадовці вчиняли підкупи чиновників, продовжують брати участь в тендерах, аукціонах й отримувати інший зиск. Штрафи і позбавлення ліцензій? – Ні, не чули про таке;
8) розбалансувати систему протидії корупції. Слідчі органів прокуратури, яка з листопада 2017 року остаточно позбавляється функції досудового розслідування, не зацікавлені брати в своє провадження складні справи про розкрадання бюджетних коштів. Державне бюро розслідувань не створено і, можливо, не буде створено найближчим часом. Внаслідок технічної помилки з 1 січня 2017 року ліквідовано податкову міліцію, а що стосується фінансової поліції, яка опікуватиметься, зокрема, злочинами проти державної власності, то немає навіть закону про неї. Слідчі підрозділи Національної поліції все ще в стадії реформування. У Національного антикорупційного бюро України молочні зуби, ікла ще не виросли. Воно не має можливості без дозволу підконтрольної президентові Служби безпеки здійснювати найважливіші негласні слідчі заходи. Детективами НАБУ в 2016 році направлено до суду 69 кримінальних проваджень, що становить лише 1,5% із 4646 кримінальних проваджень про корупційні злочини, направлених до суду з обвинувальними актами.
Заплутано визначена підслідність корупційних злочинів, тобто закріплення їх за певними органами досудового розслідування. Це дозволяє одним – безпідставно відмовлятися вести кримінальне провадження, іншим – створювати докази з порушенням закону, які суд потім зможе визнати недопустимими;
9) два роки формувати і не дозволити повністю сформувати Національне агентство з питань запобігання корупції, зробити НАЗК нездатним до прийняття принципових рішень. Також тривалий час перебуває в неготовності до роботи створене про людське око Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – поки що НАВРУ немає чим управляти; також не діють кримінально- та цивільно-правові механізми позбавлення незаконно набутого майна;
10) реформувати систему оплати праці лише окремих публічних службовців. Також не утворено систему антикорупційної експертизи усіх чинних нормативно-правових актів та їх проектів. Проігноровано вимоги зарубіжних інспекторів щодо запровадження в Україні стандартів з корпоративного управління на державних підприємствах. Не прийнято закон про прозорість видобувних галузей, яким мало бути передбачено порядок розкриття інформації про внесення платежів до бюджетів у зв’язку із розробкою національних природних ресурсів. Не зроблено ще багато з того, що у 2014-му зопалу наобіцяли виборцям і зарубіжним кредиторам.
Очевидним досягненням потужної корупційної діяльності є те, що у світовому Індексі сприйняття корупції за 2016 рік Україна отримала 29 балів зі 100 можливих, тобто знову не подолала 30-бальний бар’єр, що у світі вважається ганебним. За результатами дослідження аудиторської компанії Ernst & Young Україна опинилася на першому місці за рівнем корупції серед 41 країни Європи, Близького Сходу, Індії та Африки (EMEIA). За Індексом людського розвитку (який становить 0,743) Україна у 2016 році пересіла з 81 на 84 місце – ще ближче до віддалених від цивілізованого світу країн.
Усе це означає, що іноземні інвестори як боялися, так і будуть боятися заходити на український ринок, вітчизняні бізнес-структури перебуватимуть в нерівному становищі, тінізація і криміналізація економічних відносин зростатиме, населення і надалі буде обкрадатися державою та її сателітами, а еліти –ділити між собою загальнонаціональні і запозичені за кордоном ресурси...
Але невідомою є межа терпіння народу України. Тому – корупціонери всіх регіонів, єднайтеся!