Ніхто б не заперечував проти іноземців в якості радників чи експертів, проте урядові посади мають належати громадянам України. Але не тим, хто отримав паспорт за 5 хвилин до призначення. Розписатися у відсутності власних мізків має бути досить прикро, але Порошенко зробив це, не вагаючись.
Головним аргументом на користь іноземців в уряді є те, що вони – рівновіддалені від будь-яких українських олігархічних кланів та корупційних схем. Проте та сама Наталія Яресько, теперішній куратор економічного блоку в уряді, давно та тісно пов’язна з Яценюком та Пінчуком.
Навіть у її офіційній біографії окремим рядком зазначено, що вона «бере участь у багатьох програмах Фонду Віктора Пінчука». У 2003-му тесть Пінчука – тодішній президент України Леонід Кучма нагородив Яресько Орденом Княгині Ольги – за вклад у розвиток української економіки.
За останні двадцять з гаком років, прожитих в Україні, Яресько досить тісно інтегрувалася у близькі до влади структури. З Арсенієм Яценюком вона пов’язна через роботу у благодійному фонді Open Ukraine, заснованому теперішнім прем’єром у 2007-му.
Не заглиблюючись у зайві подробиці: робота інвестиційного фонду WNISEF, де з 1995-го працює Яресько, хронологічно співпала з каденціями усіх українських президентів, за виключенням хіба що Кравчука. Її не можна вважати особою, ніяк не пов’язаною з нинішньою чи колишньою владою. Це ще не є компроматом, однак це вже руйнує тезу про кандидатуру, що досі стояла осторонь економічних та політичних процесів в Україні.
До того ж, завдяки розслідуванню, проведеному «Дзеркалом тижня», з’ясувалася ще одна цікава подробиця: рекрутингова компанія, яка займалася пошуком кадрів для Кабміну, зареєстрована у Росії. Тож і назву має відповідну – Rosexpert. Її київська філія й ангажувала іноземців до роботи в українському уряді, де вони отримають допуск до державних таємниць та усієї «бухгалтерії» країни. Що це – дурість чи недалекоглядність? На перший погляд, Наталія Яресько не має зв’язків з державою, яка нині веде війну з Україною, проте її резюме чомусь потрапило в поле зору Rosexpert’у.
Більш явний російський слід протежуєтья в біографії ще одного «запрошеного» міністра – Айвараса Абромавічуса, котрий починав кар'єру як управляючий компанії East Capital. Компанія ця інвестувала не лише в українські проекти, а й у російські. Тож у 2005-му Абромавічус переїхав до Москви, де й прожив, судячи з біографії, три роки – до 2008-го, коли майбутній міністр перебрався до Києва.
Отримавши призначення, Абромавічус навіщось похвалився привітаннями з Білокам’яної: «Я, до речі, багато працював у Росії. І мене дуже здивувало те, наскільки багато привітань і підтримки я отримав від моїх колишніх парнерів у Росії. Ніхто не відгукнувся негативно», – сказав він. Це, звичайно, прекрасна новина, яка тим не менш залишає по собі дивний присмак: для міністра української економіки Абромавічуса так важливо те, знайдуть чи ні його дії схвалення у Москві?..
Читайте такжеАбромавичус, Яресько и Квиташвили еще не обсуждали свои зарплаты
Другий аргумент на користь призначення іноземців полягає у їх досвідченості, компетентності та наявних досягненнях у своїй сфері. Виходить, що українським фахівцям автоматично відмовлено у цих якостях, але справа навіть не в цьому. Запитання викликає теперішній міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі. У себе на батьківщині Сандро пропрацював міністром недовго – біля двох років, а відтак перекваліфікувався у ректори Тбіліського університету.
Теперішній спікер грузинського парламенту Давід Усупашвілі так прокоментував призначення Квіташвілі: він, звичайно ж, бажає Квіташвілі успіхів та реалізації на Україні тих своїх ідей, які в Грузії той реалізувати не зумів. Що стосується реформ, Усупашвілі зазначив, що в період, коли Олександр Квіташвілі був міністром охорони здоров'я, ніяких змін на краще ця галузь на собі не відчула.
І слід зазначити, що Усупашвілі у своєму скепсисі не самотній: правляча нині в Грузії парламентська коаліція теж не пригадує якихось рефом у виконанні Квіташвілі. Добре, що свого часу оібйшлося без порушення проти нього криманільної справи – подейкують, що міністр був на волосині від такої можливості. Тепер йому, як новоспеченому українському громадянину, така небезпека більше не загрожує.
Власне кажучи, медична реформа у Грузії пов’язана передусім з іменем покійного Кахи Бендукідзе. Серед його успiхiв вiдзначають новації, котрі призвели до зниження материнської і дитячої смертностi та зупинила епідемію туберкульозу. При цьому за часів Бендукідзе штат профiльного міністерства скоротився з 2 тисяч до 200 чиновникiв.
«Робити реформи» Бендукідзе приїхав з Росії на власну батьківщину, а не у Киргизію чи Таджикістан. І у зв’язку з цим виникають два питання. Перше: чому б українській владі не простимулювати повернення у рідні пенаті наших економічних та політичних емігрантів, розсіяних по світу? Чому б не згуртувати добропорядних та гідних українців, змушених з тих чи інших причин працювати за кордоном?
Друге ж питання таке: чи не віддає нам пост-радянський простір те, що йому не потрібно самому – за принципом «на тобі, небоже, що мені не гоже»? Адже фахівці з Лондону чи Берліну чомусь не поспішають у наші широти. Можливо, вони просто не проходять конкурсний відбір у Rosexpert’і.
Читайте такжеКабмин во время войны. Курс молодого бойца
Комплекс вторинності перед іноземцями (навіть тими, кого ледь не відправили за грати на рідній землі) має бути викорениним. Приниження українців та створення двох каст в управлінській галузі не матиме жодного ефекту, окрім негативного. До того ж так можна дійти й до ангажування іноземців на посаду прем’єра чи президента. А чому б, власне, й ні? Даля Грибаускайте імпонує багатьом українцям, тож після завершення її каденції логічно запросити цю пані взяти до рук президентську булаву.
І хай така ідея не видається абсурдом: абсурд настане тоді, коли міністри-іноземці не впораються з поставленими завданнями (а такий варіант аж ніяк не виключається, особливо враховуючи специфічний бекграунд кожного з них). Відтак буде «вбито» останній козир нинішньої влади – які тоді чудеса вона діставатиме з рукава? Ідея з іноземцями може бути повністю профанована їхньою невідовідністю посаді, однак думати про це слід було раніше.
А найбільш неприємним є те, що троє «гостей» українського уряду – Яресько, Квіташвілі та Абромавічус – вже зараз пішли на свідоме махлювання у питанні громадянства. За день такі проблеми не розв’язуються – в Україні є політбіженці з інших держав (тої таки Росії, наприклад), які роками чекають на позитивне вирішення свого питання. Коли для обраних робиться виняток (навіть в ім’я благої мети), це певним чином розбещує їх. Де-факто міністри-іноземці лишилися при подвійному громадянстві, оскільки офіційної відмови від попереднього з їхніх вуст не прозвучало.
Вони вже перебувають у колі привілейованих, будучи поставленими над законом та над рештою українських громадян. Давньогрецьке прислів’я каже: у поганого початку – поганий кінець. Починати реформи з правопорушень не є багатообіцяючим стартом, заходити в них через лазівку, відкриту Росією, – також. У підсумку матимемо те, що маємо. Ба навіть гірше, ніж маємо зараз. Якщо таке можливе в принципі…