Чи справді нам потрібне збільшення чисельності Збройних сил аж на 100 тисяч осіб? До слова, зараз українська армія є найбільшою на континенті, не враховуючи російську, і налічує 261 тисячу осіб. Чи є в держави ресурси на таке збільшення і чи воно справді потрібне в умовах переходу до професійної армії, про що також сказав президент Зеленський? Які змістовне наповнення отих додаткових ста тисяч військових і як у зв’язку з таким збільшенням зміниться загальна концепція Збройних сил України?
Втім, це запитання до військових експертів і, сподіваюсь, обґрунтований аналіз не забариться.
Що точно не потребує аналізу, то це необхідність збільшення заробітних плат українських військових. Цього тижня міністр оборони Олексій Резніков в інтерв’ю озвучив, що мінімальна зарплата у Збройних силах становить 10,3 тис. грн. Це справжня зрада і дуже прикро, що досі таку несправедливість щодо військових не було виправлено – ані в попередні роки, ані тоді, коли при владі були люди, які зараз найгучніше кричать про необхідність збільшень асигнувань на оборону.
Але найголовніше зі сказаного нині Зеленським, як на мене, стосувалося зовнішньої політики. Точніше – позиціонування України у світі, у стосунках з партнерами і переговорів з ворогом.
Досі нашим кредом у зовнішніх стосунках був принцип «нічого про Україну без України». Це правильна формула, яка нині була доповнена справді потужною тезою: ми цінуємо підтримку всіх, але розраховувати маємо тільки на самих себе. На активність української дипломатії, на силу українського війська. І на єдність українського суспільства – що є, мабуть, найважливішим, у цей непростий час. І тут доречно згадати ще одну важливу тезу з сьогоднішнього виступу: можна бути в опозиції до влади, проте не можна бути в опозиції до України. Про це потрібно пам’ятати особливо тим представникам умовного «патріотичного табору», які з легкістю підхоплюють «зраду», народжену в російських центрах пропаганди.
Чому принцип «розраховувати лише на себе» є правильним? Давайте згадаємо принцип, сформульований британським прем’єром Генрі Палмерстоном ще в середині ХІХ століття – «у Британії немає ані вічних союзників, ані постійних друзів, вона має лише постійні інтереси».
В України є друзі і союзники і ми високо цінуємо їх допомогу. Однак пріоритетними є наші інтереси і вони не завжди можуть збігатися з інтересами наших партнерів.
Один простий приклад – недавні переговори радників глав держав у Нормандському форматі, у ході якої росіяни агресивно вимагали від України прямих переговорів зі своїми маріонетками із так званих «Л/ДНР». Вимога для України неприйнятна і її упродовж усіх років війни ми відкидали як у рамках ТКГ, так і на всіх рівнях Нормандського формату.
І от, напередодні німецьке інформагентство DPA з посиланням на неназване джерело в адміністрації Макрона повідомило, що на переговорах у Парижі нібито обговорять дату прямих переговорів України з «Л/ДНР». Ми не знаємо достеменно, чи була це помилка журналістів, чи частина російської спецоперації, чи справді про щось таке думали наші європейські партнери. Однак правдою є те, що вони, наші партнери, були б раді прогресу в переговорах, навіть ціною поступок Україні. Давайте не мати ілюзій: кожен думає насамперед про себе і це нормально.
При цьому потрібно розуміти: Росії важливий не тільки сам факт згоди України на такі перемовини, які б у перспективі дозволили Москві зняти з себе відповідальність за агресію, а й подальша реакція на такі перемовини українського суспільства. Бо кінцева мета Кремля – аж ніяк не повернути Україні окуповані райони Донбасу на своїх умовах, ні. Росія і не планує йти з Донбасу, навпаки, вона роздає там сотні тисяч своїх паспортів, змушує окуповане населення брати участь у російських виборах, запровадила рубль і допустила підприємства окупованих районів до російських держзакупівель. Росії потрібна Україна загалом, а найкоротший, на їх думку, шлях до цього – внутрішня дестабілізація. І Росія постійно використовує переговори щодо Донбасу як дестабілізуючий фактор для внутрішньополітичної ситуації в Україні. Саме тому перед і після кожного раунду перемовин здійснюються інформаційні атаки на українців. Інколи використовуючи наших партнерів у Європі, і дуже часто – «праведне обурення» опозиції всередині України.
Насамкінець, повертаючись до наших союзників і міжнародної коаліції на підтримку України. Нині багато говорять, що Україна певним чином протиставляє себе нашим західним партнерам. Це не так. Наявність сильної позиції в України у кінцевому підсумку так само вигідне їм, як і нас самим. Просто нагадаю ще одну важливу формулу, цього разу польську, сформульовану ще у 60-х роках минулого століття видатним польським мислителем Єжи Ґедройцем – «Без вільної України немислима вільна Польща». Нині цілком справедливо можна перефразувати – «Без сильної України немислима сильна Європа».