Львівський погром 1941. Зображення та контекст

У Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту повертаємось до розмови про Львівський погром влітку 1941 року — найкраще візуально задокументований акт антиєврейського насильства, скоєного в окупованій Україні під час Другої світової війни. Фотографії та кінозйомки роблять ці події і сьогодні надзвичайно медійними. Втім, більшість візуальних матеріалів були зняті з перспективи німецьких пропагандистів та військових. Їхнє використання без відповідного контексту створює ризик для помилкових інтерпретацій та маніпулятивного використання у дискусії про історію Голокосту та Другої світової війни в Україні.

На бруківці розкидані капелюхи, взуття, перуки, папірці. Повз крокує група військових. Далі – метушливі постаті у цивільному одязі: чоловіки та жінки. Хлопчик у розірваному светрі пильно вдивляється в об’єктив фотокамери.

Що відбувається? Хто автор цієї фотографії?

Фото: з колекції д-ра Томаша Буткевіча (Громадський музей євреїв Білостоку та регіону, jewishbialystok.pl)

Інформація, яку зчитуємо з цього зображення, не здатна відповісти на ці питання. Лише співставивши його з іншими джерелами, розпорошеними по численних архівах різних країн, можна спробувати реконструювати те, що діється поза перспективою конкретного зображення.

На фотографії Львів, 1 липня 1941 року. Другий день окупації німецькими військами. В історії міста – це передусім Львівський погром, коли кількасот місцевих євреїв убили, а ще кілька тисяч зазнали каліцтв, сексуальних принижень, грабунків. Це був перший акт антиєврейського насильства доби Голокосту у Львові і один з перших – в Україні. Історія Львівського погрому досить добре описана дослідниками. Проте досі не існує ані мартирологу жертв, ані реєстру ідентифікованих погромників та погромниць. Знаємо лише кілька імен тих, кого убили тоді, та загальне коло винуватців: німецькі військові та поліцейські, українські міліціонери, цивільні українці та поляки.

На світлині вулиця Замарстинівська. Позаду фотографа – однойменна тюрма, яка стала одним з епіцентрів погрому. Події, що відбувалися тут від ранку 1 липня, задокументовано щонайменше на одній кінохроніці та кількох десятках фотографій. Після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, як і в інших міських тюрмах, тут співробітники НКВС розстріляли політичних в’язнів, яких не встигали евакуювати. Їхні тіла, виявлені за кілька днів, стали приводом для звинувачення у цьому злочині місцевого єврейського населення, цілком в дусі антисемітського міфу про євреїв як суцільних прибічників радянського режиму.

Упродовж 1 липня вулицями, що вели до Замарстинівської тюрми, групами, інколи й по кількадесят осіб, конвоювали єврейських чоловіків, жінок і навіть дітей. Погромники та погромниці затримували їх просто на вулицях або витягували з квартир. Як і серед жертв, це були чоловіки, жінки та діти. Євреїв били руками та ногами, а часто дерев'яними палицями, металевими кийками, парасолями, усім, що потрапляло до рук. Їх примусово роздягали, грабували. Саме тому на бруківці розкидано стільки речей. Знущання продовжувалися на тюремному подвір’ї: євреїв змушували виносити з підвалів тіла жертв НКВС і голіруч прибирати подвір’я, яке, за словами однієї уцілілої, стало чистим «як мармурова підлога». Скількох убили достеменно невідомо. Усе це тривало до вечора.

Не знаємо імені фотографа, але, без сумніву, це хтось з німецьких військових. З огляду на якість фотографії – навіть військових кореспондентів. Про їхню присутність згадують багато очевидців Львівського погрому. Погромники не соромились їхніх фотокамер, а навпаки – охоче позували. Це повністю задовільняло німецький погляд на Львівський погром як стихійну реакцію місцевих «дикунів». Через такі зображення влада фотографа тягнеться й до нашого часу. Переважно німці на таких зображеннях – лише сторонні фігури, які не беруть жодної участі в антиєврейському насильстві, просто крокують повз, хоча більшість убитих тоді саме на їхньому рахунку. У червні 1946 року Гелена Нойфельд, уціліла під час Голокосту, в розмові з професором психології Девідом П. Бодером не сумнівалась, що Львівський погром спровокували німецькі окупанти. Проте, за її словами, «німці воліли не виступати явно самі, тільки хотіли, аби це виглядало як спонтанна реакція українців». Тому як ця конкретна фотографія, так і понад сотня інших відомих нині зображень, подають лише німецьку перспективу, вибіркову і націлену лише на потрібний сюжет.

Хлопчик на фотографії, очевидно, не розуміє навіщо фотограф фіксує майже порожню вулицю, якщо основні події розгорнулися у нього за спиною – варто лише обернутися. Так само й нам нині важко за подібними візуальними свідченнями здогадатися про роль зображених, якщо не бачимо їх під час конкретних дій. Чи був той же хлопчик лише стороннім глядачем? Чи він, як і його однолітки на інших відомих фотографіях, і сам нападав на євреїв за мить до чи після того як потрапив в об’єктив фотокамери? Куди біжать чоловіки та жінки у цивільному далі по вулиці? Чи вони частина погромницької юрби, чи ті, хто наважився допомогти жертвам?

***

Запрошуємо читати публікацію “Львівський погром (1941). Контекст” на сторінках цифрової енциклопедії “Інтерактивний Львів” Центру міської історії. Дослідження з допомогою цифрових інструментів сторітеллінгу та картографування пропонує поєднати візуальність та медійність Львівського погрому із контекстом інших наявних джерел та досліджень про ці події, а також мапуванням місць, де вони відбувалися.

***

Автор: Андрій Усач, історик, дослідник Голокосту

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram