Земельний ринок Україні потрібний. Але просто зараз його запускати не можна.
На відміну від інших країн світу, для українців саме земля була і залишається основним національним багатством. Сьогодні – цей актив все ще може дозволити тисячам наших громадян, що мають землю, створити бізнес, стати незалежними й надати країні нові інвестиційні можливості. Хоча може бути і навпаки: незавершена земельна реформа стане знаковим прикладом неспроможності держави забезпечити громадянам соціальну справедливість.
Досі переважала друга тенденція. Адже в Україні з 7 млн громадян, які приватизували землю, вже померло понад 1 млн. Ці люди не скористалися правом власності на землю та можливістю реалізувати економічні права. Держава не надала їм підтримки, аби вони за життя стали повноцінними господарями землі, на власний розсуд розпорядилися нею, створили на її основі власний бізнес. У багатьох випадках ці люди навіть не мали правонаступників. Метод заборони у державному регулюванні земельних відносин призвів до загального соціально-економічного занепаду. Села старішають і поступово вимирають. А земля є об’єктом сірих і чорних схем.
Чи є логіка у такому державному регулюванні і чи можна його вважати захистом інтересів громадян? Сумнівно. Адже влада нічого не робить, аби допомогти людям стати незалежними на своїй землі. Фактично земельна реформа зупинилася на півшляху і її не доведено до логічного завершення.
Попри масштабний перерозподіл земельна реформа, започаткована на початку 90-х, не вирішила основного питання. У країні не створили рівних умов та можливостей громадянам – власникам землі з іншими учасниками ринку. У людей немає альтернативи вибору між продажем земельної ділянки та організацією на ній власного бізнесу. Відсутність державних механізмів проектного фінансування та пільгового кредитування штовхає людей до продажу своїх ділянок.
При цьому технічні аспекти запровадження ринку землі – другорядні. Питання незаповненого земельного кадастру, проблеми з розмежуванням, незавершеність інвентаризації вирішуються достатньо швидко, за рік-півтора.
Разом із більшістю наших громадян я переконаний, що земельний ринок Україні потрібен. Але просто зараз його запускати не можна. Світовий досвід свідчить, що основу аграрного сектору країн із розвинутою ринковою економікою становлять сімейні ферми. Фермерське господарство – структура із досить великими земельними наділами для виготовлення товарної сільськогосподарської продукції, її переробкою і реалізацією. У провідних аграрних державах на сімейні ферми припадає більше 55% виробленої сільгосппродукції. Такі господарства обробляють 83% сільгоспугідь у Центральній Америці, 68% – у Європі, 85% – в Азії. У США сімейні фермерські господарства обробляють 78% сільгоспугідь, виробляючи 84% усієї сільгосппродукції вартістю 230 млрд доларів.
Рівність громадянина-землевласника із іншими суб’єктами ринку, державне проектне фінансування, альтернатива вибору
В Україні аграрні сімейні господарства сформувалися у вигляді особистих селянських господарств. Це ті самі сімейні ферми, де здійснюють господарювання силами сім’ї. Для ведення ОСГ використовують земельні ділянки розміром не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або оренду. При цьому, розмір земельної ділянки може бути збільшений за рахунок земельного паю.
Але ОСГ не мають необхідного юридичного статусу і не можуть бути повноцінними учасниками ринку, зокрема земельного. Необхідна їх трансформація у сімейні фермерські господарства, із набуттям статусу юридичної особи чи фізичної особи – підприємця-виробника сільськогосподарської продукції. Це важлива передумова відкриття земельного ринку. Таким чином їм буде забезпечено повноцінну участь у ринку та соціальний захист. Ідеться про офіційне працевлаштування, захист на випадок безробіття, право на пенсію, отримання державної фінансової допомоги, створення життєздатної системи сільськогосподарської кооперації.
Маємо скористатися позитивним досвідом інших країн щодо державної підтримки сільськогосподарського виробництва та розвитку сільських територій. Необхідно запровадити програми фінансової підтримки виробників з надання їм субсидій, компенсаційних доплат на виробництво рослинницької і тваринницької продукції, пільгових кредитів. Важливо гарантувати надані кредити через державні установи. Державне фінансування слід спрямувати насамперед на підтримку фермерів-початківців, розвиток українськими землевласниками сімейних ферм.
Держава має розробити та запропонувати власникам землі проекти разом із довгостроковим, пільговим фінансуванням. Це можуть бути визначені типові бізнес-плани із створення сімейних ферм та невеликих фермерських господарств. Фермери зможуть обирати проекти і самостійно, запропонувавши і захистивши свій – для отримання довгострокового фінансування. Відтак, родина, що володіє 8-10 га землі, зможе отримати пільгове, довгострокове фінансування. А сімейні ферми можуть об’єднувати фінансові ресурси для придбання засобів виробництва, приміром, сільськогосподарської техніки.
Окрім того, обов’язково має діяти державна програма з компенсації частини відсотків за використання кредиту. В залежності від обсягів проектів держава може надавати поворотну і безповоротну фінансову допомогу, так зване співфінансування. Кошти на розвиток сімейних ферм мають даватися на 10-15 років під низькі відсотки. Під їх забезпечення держава може взяти у заставу землю, справедливо її оцінивши.
На першому етапі саме держава має фінансувати проекти під заставу землі і бути єдиним гравцем, що забезпечує підтримку українських землевласників. Тому це пільгове кредитування варто доручити державним банкам. Такий підхід важливий до формування дієвих ринкових механізмів і відповідно – ринкової ціни та рівних умов. В подальшому до таких кредитних програм долучаться і приватні банки. А за умови забезпечення рівних умов та альтернативи вибору для громадян ринок може бути лібералізованим.
Важлива умова проектів із пільговим фінансуванням – високий рівень локалізації, щонайменше 75%. Це дасть імпульс розвитку й іншим галузям української економіки. Водночас потрібні супутні програми з підтримки українських сіл. Ці заходи потребують гарантованого щорічного фінансування.
За оцінками західних експертів, 1 га чорноземів в Україні має коштувати від 15 до 20 тисяч доларів
Розвиток ефективного фермерства із обов’язковим об’єднанням виробників в обслуговуючі кооперації стане для українських селян якісним кроком уперед. Сьогодні сімейні ферми поступаються агропідприємствам в обсягах землі, у кількості працівників, у фінансових ресурсах. Тож, аби досягти успіху, треба знайти і зайняти свою ринкову нішу. Це може бути напрямок, який з певних причин не є привабливим для агрохолдингів. Приміром, тепличні господарства, садівництво, ягідництво, овочівництво, виробництво молока. Стратегічним напрямком розвитку фермерських господарств в Україні у перспективі має стати органічне землеробство. Важливо, що пільгові кошти від держави фермер може отримати на будь-який перспективний проект. Не потрібно буде розривати договір оренди землі. Земля може залишатися і надалі в оренді і давати прибуток. Але під цю землю може бути взятий кредит на проект у галузі тваринництва чи садівництва.
Промовистий приклад. Сьогодні утримувати 1-2 корови в господарстві економічно не вигідно. Але сімейна ферма у 10-20 голів за рахунок сучасних технологій дає можливість підвищити якість та кількість виробленого молока, знизити його собівартість і забезпечити рентабельність. Утримання такої ферми забезпечить родину щомісячним чистим прибутком у 6-7 тисяч грн. На базі таких сімейних ферм можна створювати молокозаготівельні кооперативи з подальшою переробкою молочної сировини. Кожен із цих проектів може бути фінансово підтриманий державою.
Переконаний, це значно перспективніше, аніж у період мораторію продати свій пай за 650 – 1000 доларів га. За оцінками західних експертів, 1 га чорноземів в Україні з часом має коштувати від 15 до 20 тисяч доларів. Звісна річ, така капіталізація можлива лише, коли українські землевласники створять і розвинуть власний агробізнес.
Тож запровадження ринку землі сприятиме зростанню добробуту селян та розвитку сільських територій. Власники паїв окрім пільгового банківського фінансування, зможуть залучити інвестиції, створити спільні підприємства для більш ефективного виробництва. Що важливо, вони отримають можливість легального продажу паю за ринковою ціною. Вільний обіг земель вплине на зростання вартості оренди землі. Для відпрацювання правових механізмів щодо земельного регулювання та залучення проектного фінансування можна започаткувати експеримент з відкритого продажу довгострокових прав оренди на державні землі. Їх близько 11 млн га і вони у переважній більшості юридично перебувають у користуванні збиткових державних підприємств, а фактично через «сірі» схеми відійшли до приватних агропідприємств.
Окремо наголошую, що розвиток сімейних ферм не суперечить інтересам великомасштабних виробників. Останні у непростих умовах довели свою ефективність, використовуючи механізми оренди. Вони збільшили виробництво, модернізували технології і вивели Україну на позиції потужного світового експортера. Розвиток сімейних ферм має доповнювати виробництво агрохолдингів і цим зміцнювати продовольчу безпеку держави. Підкреслюю, що доступ до ринку та фінансів, конкурентність і альтернатива вибору – ключові умови, які мають бути забезпечені усім учасникам ринку.
Державні програми з фінансової підтримки, субсидії та пільгові кредити для ефективного землевласника
Існують обґрунтовані побоювання, що із відкриттям ринку земельні ділянки у громадян скуплять за безцінь. Цього допустити не можна. Люди мають бути захищені. І саме для цього потрібні відповідні державні програми підтримки. Тільки ефективний і незалежний власник забезпечить зростання вартості своєї ділянки, зайнятість себе та своєї сім’ї, фінансову самостійність і правонаступництво бізнесу для своїх дітей. І держава має ростити такого власника.
Ринок землі необхідний, в першу чергу, для власників паїв. Тих самих, які на початку земельної реформи у 90-х отримали землю, однак і тоді, і нині не мають від держави фінансових ресурсів для старту власного агробізнесу. Через відсутність ринку землі вони позбавлені можливості залучити фінансування під власну землю. Держава завинила перед українськими землевласниками і зобов’язана швидко і впевнено готувати їх до відкриття ринку. Головні передумови: створення їм рівних умов, в порівнянні з іншими учасниками ринку, забезпечення альтернативи вибору та можливостей для реалізації власних підприємницьких задумів.
Якщо держава не виконає цих умов, вона і надалі чинитиме несправедливість щодо власних громадян, суспільства і загалом країни. Люди не отримають механізму зайнятості і не зможуть заробляти кошти. Держава не отримає податків та зростання виробництва овочів, фруктів, м’яса, молока – усього, що вимагає значних трудових затрат. З іншого боку громадяни не зрозуміють державу, яка кине їх у вир вільного земельного ринку без рятівного жилета у вигляді проектного фінансування та пільгового кредитування.
Запровадження ринку землі є завершальним і найважливішим етапом земельної реформи. Його відкладання стримує розвиток як малих та середніх фермерських господарств, сімейних ферм, сільських територій, так і аграрної галузі та усієї національної економіки. І залишає Україну такою собі «Північною Кореєю» на економічній карті Європи. Із відповідним ставленням європейських та інших цивілізованих суспільств.