Втілення закону про е-декларування було вимогою Євросоюзу та умовою для отримання чергового траншу від МВФ. І тепер ми справді стали на крок ближчими до безвізового режиму з країнами Європи. Здавалося б, пересічні українці мають радіти таким зсувам – в бік відкритості та прозорості статків, проте декларування викликало зовсім протилежну реакцію більшості суспільства. Але обурення громадян в нинішній ситуації в країні насправді цілком логічне: сьогодні, через фактичну війну з агресором, багаторічний популізм політиків та тотальну корупцію більша частина населення живе на межі бідності і величезні статки можновладців багатьох відверто дратують. Хоча і без е-декларацій всім було зрозуміло, що більшість чиновників та моїх колег-нардепів, м’яко кажучи, не живе у злиднях. Але тепер люди отримали конкретні цифри і офіційні документи, а не тільки «розуміння».
Після оприлюднення декларацій соцмережі сколихнули записи, в яких користувачі закликають посадовців пояснити наявність величезних сум грошей та предметів розкошів. Подекуди революційно-емоційні настрої беруть гору і громадяни закликають до необхідності націоналізувати чиновницьке добро, забрати у «поганих» готівку і майно і віддати все «хорошим», «отобрать и поделить!».
Звичайно, у вирі сьогоднішніх подій втілити в життя принцип Робін Гуда для когось виглядає дуже спокусливо. Втім, часи Шервудського лісу давно канули в небуття.
Як і жовтень 1917 року. Тим паче, всім давно відомо, що нічим хорошим це ніколи не закінчувалось для громадян, бо з таким підходом зазвичай вимагають соціальної справедливості одні, а «віджимають» і ділять геть інші. І перші залишаються ні з чим, ба навіть більше – другі спочатку «віджимають» у заможних, а потім у всіх, хто залишився.
Столітній трагічний досвід мав би навчити нас і зробити прививку суспільству від цієї небезпеки, але за сьогоднішніми результатами видно, що нічому так і не навчив…
В цивілізованому і розвиненому суспільстві «багатий» зовсім не означає «поганий, злодій, крадій», а «бідний» - «чесний» та «порядний». Є заможні успішні люди, які досягнули своїх статків непересічним розумом і важкою працею, як і є бідні – ліниві нероби та тупі алкоголіки. Так само і навпаки.
Бо насправді питання полягає не у факті наявності або відсутності самого багатства та фінансової успішності, а у методах і механізмах його досягнення.
Чи можна огульно засуджувати людину, яка значну частину свого життя працювала над створенням своєї компанії чи підприємства, вкладала час та сили в розвиток бізнесу і врешті отримала з цього гарні дивіденди? Яка сплачує податки з цих великих доходів в бюджет та створює робочі місця? Однозначно – ні. Навпаки, вважаю, що з таких людей потрібно всьому суспільству брати приклад, а батьки мають виховувати своїх дітей саме в цьому дусі – на історіях успіху. На мою думку, саме з таких людей повинні складатися керуючі ланки нашої держави, бо вони знають, як треба досягати успіху, як побудувати свою роботу і роботу своїх підлеглих і реальними досягненнями зможуть втілити свої знання у різних сферах життя країни.
Найяскравіший приклад з декларацій – Президент Петро Порошенко. На момент обрання Петро Олексійович вже повністю реалізувався як бізнесмен, і політика стала для нього черговим кроком в першу чергу як для особистості. Всім українцям було відомо, що кандидат Порошенко – людина точно не бідна, має офіційні багатомільйонні статки та потужний різногалузевий бізнес в Україні – і для багатьох цей фактор став вирішальним при голосуванні. Тож особисто у мене декларація Президента не викликала якогось подиву. Думаю, у мільйонів співгромадян також.
Але зовсім інша ситуація, коли тяга до розкошів проявляється у тих, хто ніколи не займався бізнесом і апріорі не може мати великих статків – держслужбовців з багаторічним стажем, «професійних» політиків, прокурорів чи суддів.
В цьому випадку прикладів, нажаль, безліч. Взяти хоча б мого колегу по Парламенту – головного радикала одноіменної партії, який попри значного переліку нерухомості задекларував два мільйони гривень на банківському рахунку та сто тридцять тисяч євро, мільйон шістсот гривень і майже мільйон доларів готівкою. Але якщо ми поглибимося в офіційну біографію пана Олега, то побачимо, що останні п'ятнадцять років він займався виключно політичною діяльністю, а до цього – журналістикою. Як людина з досвідом у цій професії скажу, що ані тоді, ані сьогодні працею «акул пера» чи зарплатою держслужбовця мільйони не заробити. Але цей факт аж ніяк не завадив йому вже після відкриття декларацій з трибуни парламенту палко і цинічно розповідати про «голодуючих пенсіонерів та відірваність влади від звичайних людей» – що, врешті-решт, теж нікого не здивувало.
І декларацій, схожих на документ лідера радикалів – більшість. Дивлячись на них виникає актуальне питання: «звідки все це?».
Тому тепер почнеться другий етап – відділити заможних та успішних людей, які заробили свої статки розумом, цілодобовою роботою та винахідливістю (так званою підприємницькою чуйкою) від корупціонерів та негідників, які накрали свої величезні статки шляхом обдурення людей, розпилом державного майна та хабарями. Відсіяти зерно від полови. Зробити це - завдання правохоронних органів та новостворених антикорупційних структур – НАБУ, НАЗК, та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. І для цього у них тепер є всі «карти на руках». А успіх залежить і від нас – від активної громади, журналістів та лідерів думки, які не дадуть «розслабитися» правоохоронцям.
Саме тоді одні, багатії-корупціонери, опиняться на лаві підсудних, а інші, заможні підприємці – на дошках пошани. Насправді, тепер все є для цього.
В цьому і полягає суть закону про е-декларування і суть інших, подібних реформаторських ініціатив. Українське суспільство повинно знати справжню ситуацію і не повинно мовчати. Ми, як відповідальні громадяни, маємо права і зобов’язання ставити питання, давати завдання керівникам країни та вимагати конкретних змін. Маємо запам’ятовувати імена та обличчя, маємо не забувати їх до наступних виборів, коли вони будуть розповідати нам про те, що саме вони – найкращі кандидати на новий термін у владі. І ми запам’ятовуємо.
Україна стала першою країною, в якій реформа декларування була настільки відкритою – доступ до переліку статків посадовців отримали абсолютно всі громадяни, чого нема ніде в світі. Е-декларації можуть стати ще одним чудовим інструментом для контролю, а в разі необхідності - і очищення влади. І дуже правильно, що ці інструменти знаходяться не в одній руці, а в руках всього суспільства.
Звичайно, сьогодні реформа не ідеальна і в ній можуть бути свої недоліки. В деяких випадках декларування стає не поясненням, а виправданням потенційних зловживань. І це стосується не тільки навмисного заниження доходів у деяких осіб (задекларував менше – показав близькість до народу), а й умисного завищення (задекларував більше – виправдав майбутні хабарі і покупки за них).
В цьому випадку не слід забувати, що е-декларування – не одноразова забаганка, а тривалий процес, який передбачає систематичність. Це ніяка не крапка, а тільки біла лінія на старті. Наступного разу відзвітуватися про статки посадовцям доведеться вже в квітні. Тоді процес переглядання декларацій стане набагато цікавішим, адже вже існуватиме база для порівняння доходів та витрат між 2015 та 2016 роками. В Національному агентстві з питань запобігання корупції заявили про намір контролювати покупки посадовців вартістю понад 65 тисяч гривень. Генеральна прокуратура заявила, що перевірить джерела доходів всіх, хто задекларував більше 100 тисяч доларів готівки, а також спосіб життя тих, хто явно занизив доходи чи сховав своє майно. Тож збираючись на черговий шопінг любителям дорогих речей доведеться подумати над майбутніми поясненнями свого чергового придбання. Це – нова система роботи для чиновників та народних обранців, якої ніколи раніше не було і яка вкрай потрібна. Самі подумайте, скільки голосів би втратили відомі популісти на кшталт Ляшка чи Тимошенко, якби на виборах два роки тому вся країна знала, що ЛедіЮ декларує пару сотень доларів зарплати, але купує туфлі за тисячі умовних одиниць та маючи 6000 гривень місячного доходу орендує будинок під Києвом на 600 кв.м., в якому тільки плата за опалення зжере весь її задекларований дохід. А колишній журналіст пан Олег ховає вдома мільйон доларів, піариться на врученні старій бабусі пакетика з їжею, насправді добре заробляючи на випасанні корів під Радою та презентаціях колекцій вил?
Підводячи підсумки вкотре скажу: реформа декларування – це величезний прорив для кожного громадянина. Це прийнятий нами з боями вкрай важливий Закон, який розкриває очі народу і розв’язує руки чесним правоохоронцям. І ми продовжуємо рухатися далі в цьому напрямку.
Зараз на черзі – всі інші ланки посадовців: держслужбовці всіх рівнів, керівники районів, депутати облрад, міськ- та сільрад. Кожен, хто хоче бути причетним до влади повинен наглядно продемонструвати і довести свою чесність та неупередженість.
Рух у напрямку змін постійний і він не повинен припинятися. Шлях реформ не може бути легким, але саме він здатен показати, з ким ми можемо крокувати в ногу, а кого краще залишити на узбіччі.
І останнє. Щасливе суспільство не те, в якому нема багатих, а те, в якому нема бідних. Це справжня правильна філософія – пам’ятайте про це.