ГлавнаяБлогиБлог Євгенії Кузьміної

Трагічні події ЧАЕС 1986 року…

27 років відділяє нас від Чорнобильської катастрофи - найбільшої та найжахливішої техногенної аварії. 26 квітня 1986 року запам’ятався днем страшної Чорнобильської біди.

Фото: Євгенія Кузьміна

На жаль, сьогодні молоде покоління не може усвідомити все те, що відбулось у той час. Вчора, я мала можливість відчути ту мить душею та ті події, які закарбувались днем жахливої трагедії.

Проходячи зону контролю, починаєш усвідомлювати, що невдовзі доторкнешся до сторінок трагічних подій, які відбулись у недалекому минулому.

Пересікаючи кордон відчуження, готуєшся побачити найстрашніше, натомість, перед очима розкидаються ліси, лани, тиша та спокій. Здається, що аварії начебто і не було, а відчуття страху були марні. І тільки проїжджаючи декілька кілометрів починають з’являтися покинуті будівлі, хатини, які вже поросли травою і назавжди залишились на самоті. Відчуття болю і трагедії знову повертаються!

Чорнобиль. Центр міста, якщо таким його можна назвати, виглядає досить гарним: доглянуті будівлі, зелені алеї, пам’ятники і тільки декілька кроків відділяють цей оазис піклування від цілих покинутих районів, будинків і вулиць-примар.

До сліз, вражає експозиціяв музея Чорнобиля, де у повітря здіймаються дитячі колиски, в яких душі немовлят підіймаються на небо. Душі тих дітей, які так і не побачили світло або померли ще в маленькому віці.

Відвідування четвертого реактору, який вибухнув і забрав життя багатьох людей, завдав непоправної шкоди оточуючому середовищу, супроводжували декілька учасників ліквідації ЧАЕС. Деякі з них, працюють тут і до сих пір. Була можливість почути про ті трагічні хвилини, котрі довелось пережити і побороти, з перших вуст. Вражає мужність людей, які не дивлячись на радіацію продовжують служити, нести вахту та слідкувати за життям цього «мирного атому».

Фото: Євгенія Кузьміна

Болем в серці відізвалось місто Прип’ять. Сльози в очах людей, які відвідують своє рідне місто, котрий рік поспіль. Саме в них «Чорнобильська біда» відібрала щасливе буденне життя. Кожного року, вони приїжджають вшанувати пам'ять ліквідаторів і згадати, як безтурботно вони відпочивали в зелених парках, насолоджувались неймовірною красою квітів, танцювали на літніх майданчиках, як їх діти гралась у зеленому місті, як лунав веселий і безтурботний дитячий сміх.

Під час спілкування, вони на перебій розказували, яке життєрадісне, сповнене любові та краси було місто Прип’ять. Воно могло стати прикладом до наслідування в сучасності. На мить здалось, що Боги позаздрили щасливому майбутньому цього міста і цих людей, а може і всієї нашої країни,а тому завдали техногенного удару.

Життя вмерло і час зупинився. Навіть не потрібно вигадувати «машину часу» щоб потрапити у квітень 1986, в минуле. До сьогоднішнього дня, залишилась незаймана символіка радянського часу, написи і назви вулиць виключно російською мовою.

Фото: Євгенія Кузьміна

Сповнені емоцій та враженьми повернулись до Чорнобиля, де за підтримки Всеукраїнської громадської організації «Асоціація «Афганці Чорнобиля» був організований концерт та вшанована пам'ять ліквідаторів, їх героїчних вчинків.

І ось мить, коли сталася трагедія (00:23). Погасло світло. Запанувала тиша. В повітря ввірвались звуки сотні тисяч гучних сирен,які сповіщали про те, що трапилось щось жахливе, як і тоді, в квітні 1986.

Безусловно, правительству необходимо найти возможность увеличить государственные траты на социальную и медицинскую защиту граждан Украины, которые пострадали на ЧАЭС

— Виктор Янукович

В цей час, переносишся у минуле і відчуваєш жах незвіданого, оскільки ти не можеш знати, що саме трапилось. Кілька хвилин і знов тиша. Озираючись по сторонах, обличчя людей, які поряд, сповнені контрастомпочуттів, розуміння того,через що довелось пройти героям, які в той час, перебували в епіцентрі аварії.

В котрий раз, згадуємо про недбалості чиновників, посадовців та інших відповідальних осіб, які могли передбачити трагедію і, можливо, наслідки не були б такими страшними. На превеликий жаль, більшість навіть і не хоче усвідомлювати, що сталось на ЧАЕС. М’яко кажучи, держава не достатньо піклується про тих, хто виборював право на життя.

Фото: Євгенія Кузьміна

Це обов’язок кожного, вшановувати пам'ять тих, хто боровся за наше майбутнє, тих хто не побоявся невидимого ворога, який нещадно забирав життя, ламав долі людей і до сих пір продовжує пекучуі ядовиту справу!

Болем у серці українців залишається трагедія на ЧАЕС 1986 року. Це була важка перемога людини над вогнем! Ліквідатори є прикладом тих, хто усвідомлено зголосився пройти справжнє пекло на землі, та тих, хто дав себе на смерть заради спасіння інших - це справжній прояв патріотизму та любові до Батьківщини. Низький Вам уклін!

P.S.: хочу подякувати Всеукраїнській громадській організації «Асоціація "Афганці" Чорнобиля», яка запросила мене на цей щорічний захід, за її підтримки. Дякую, що надали можливість доторкнутись до сторінок нашої історії, хоч і трагічних.

Євгенія Кузьміна Євгенія Кузьміна , Президент Всеукраїнського Благодійного Фонду «Нас врятують діти»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram