Як правозахисник, можу стверджувати, що сьогодні, в Україні, відсутні: законодавча база, практичні і дієві механізми захисту дітей, які опиняються на межі втрати “маминої колискової”, батьківської турботи, звичного для них життя - що може стати серьйозним потрясінням для дитини і завадити повноцінному розвитку.
Адже випадок, який раніше опублікований у моєму блозі "Викрадено 5-річну громадянку України (документи)" досі не дав бажаного результату – повернення дитини матері. Звернення до Уповноваженного Президента з прав дитини, Міністерство зовнішньої політики, інші уповноважені органи - нічим результативним не закінчується. Майже з усіма східними країнами, Україна не має договорів про правову допомогу щодо співпраці у сімейних справах. Щойно дитина опининяється на території східної країни, її можна вважати втраченою. Принаймні, до свого повноліття. Минають роки, перш ніж хоча б з’явиться надія на повернення маленьких громадян нашої держави на Батьківщину.
Гострою проблемою сьогодення в Україні, коли все більше набувають популярності міжрасові шлюби – є викрадення дітей і вивезення їх за межі кордону. На законодавчому рівні, майже не існує нормативно-правових актів, які не тільки на папері, але й на практиці здатні захистити дитину. Це стосується не тільки незаконного переміщення за межі країни, але й насильства по відношенню до неповнолітніх!
На жаль, ми навіть не можемо знати, яка кількість маленьких громадян України, вже зникла таким чином. У більшості випадків, батьки таких дітей не звертаються до відповідних органів з такою проблемою, адже впевнені, що корумпованість служб, які повининні їх захистити працюють виключно на своє збагачення і такі звернення не дадуть жодних результатів, якщо ти не маєш грошей. А іноді, навіть, не знають, куди можуть звернутись за допомогою та порадою.
На мій погляд, першими кроками, які будуть сприяти вирішенню даної проблеми є створення саме дієвого органу, який за допомогою законодавчої бази та чіткого механізму зможе взаємодіяти з міжнародними, релігійними, дипломатичними організаціями, представниками міжнародних ЗМІ. За підтримки держави, вести переговори з відповідними службами країн, в які незаконно потрапляють українські діти, задля саме повернення їх на рідну землю, а не створення ілюзії активної роботи в цьому напрямку. В України повинна існувати служба, яка зможе надавати безкоштовну юридичну, психологічну підтримку батькам, які таким чином втратили дітей.
Кожна викрадена дитина – це в майбутньому, втрачений досвідчений лікар, турботливий вчитель, видатний науковець – надія на розвиток нашої держави! Може, вже настав час, подумати про це?