ГлавнаяБлогиБлог Івана Полозенко

Ідеологічна криза «Русского мира» або що спільного між Росією і Панамою?

Дивлячись новини про чергове захоплення українських моряків, нерідко доводиться чути про невелику державу в Латинській Америці, яка має найбільший у світі торговий флот. Точніше, під її стягом ходять кораблі з багатьох країн світу. Не маючи можливості створити власний флот, уряд Панами просто знизив плату за реєстрацію іноземних кораблів під своїм прапором. Зроблено це було не заради престижу, а задля поповнення скарбниці небагатої латиноамериканської країни. Зовсім іншу логіку сповідує наш північний сусід.

Нова забавка Путіна – роздача російських паспортів відомим особам – досить цікава з точки зору психоаналізу В.В. особисто та сучасної російської держави в цілому. Очевидно, що Жерар Депардьє не переїде жити в Мордовію, а Бріжіт Бардо навряд чи різко зацікавилася російською культурою. Більш щирою була американська порноактриса Саша Грей (справжнє ім’я Марина Енн Хенцис), яка в своєму Твіттері спитала росіян, чи хочуть вони прийняти її у своє громадянство.

Ця комедія стала наслідком дії ряду фундаментальних чинників, що впливають на життя всього російського суспільства.

«Русский мир» перестав бути творцем культури. Золота і Срібна доба російської літератури відійшли в минуле. На недосяжній висоті залишилися шедеври радянського кінематографу. За останні 20 років Росія не подарувала світу жодного культурного діяча планетарного масштабу. І справа не в русофобії. В голлівудських фільмах візитною карткою інтелектуала нерідко виступає книга “War and peace”, проте аж ніяк не твори Пєлєвіна. Творчість сучасних російських письменників за межами СНД практично не відома.

Не маючи власної потужної інтелектуальної еліти, Кремль відчайдушно намагається заповнити вакуум легіонерами, забуваючи, що культурний поступ не можна купити за гроші. Іноземний діяч, прийнявши російське громадянство, навіть за великі гроші переїхавши в Росію, все одно залишиться відірваним від російської історико-культурної традиції. І нічого, окрім ролі француза в черговій картині Міхалкова, не зіграє. В цьому принципова відмінність сучасної РФ від Російської імперії, яка була самостійним культурним центром і куди іноземці прямували, щоб брати участь у культурному житті держави. Принципово відрізняється РФ і від сучасних європейських держав, наприклад Бельгії, яка погодилася розглянути клопотання Депардьє про отримання громадянства – на загальних підставах. Добровільно ставши культурною колонією Заходу, Росія сама увірувала у свою меншовартість і замість думати «чого ми досягли» думає «хто до нас приїде».

Важливо усвідомлювати, що сьогодні для України не стоїть питання звідки отримувати культурний продукт – з Росії, чи з Заходу. Росія, і це ясно видно з сучасного російського кінематографу та естради, є лише ретранслятором західного культу гедонізму. Причина у відсутності ідеологічного стержня у сучасній російській державі. Метою існування Російської імперії декларувався захист православних від іновірного гніту. Метою Радянського Союзу – світова революція. А що є сенсом існування РФ? В комунізмі зневірилися. Православ’я за 70 років розтоптали і підіймати вже нікому, до того ж дається взнаки страх Кремля перед мусульманською меншиною. Виходить, РФ – економічний конгломерат, де кожен сам за себе. Мета громадян – заробити на існування, мета держави – забезпечити родину Путіна до 10-го коліна. Ідеологічний вакуум породжує вакуум культурний.

Розуміючи, що у найближчий перспективі Україна не матиме змоги стати самодостатнім гуманітарним центром, потрібно обирати, чи ми отримуватимемо контент напряму з Заходу, чи через Москву – в спотвореному, викривленому та спримітизованому вигляді. Залишається сподіватися, що здоровий глузд переможе. Вірю, що більшість українців, коли питання стане руба, скажуть Європі – так, а Митному союзу – давай, до свиданья!

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram