Соцмережі для протесту виконують декілька функцій – і, як в будь-якому іншому людському винаході, мають і позитивні, і негативні сторони.
А. Формування громадської думки. Це, з одного боку подолання цензури. А з іншого – розповсюдження фейків, засилля непотрібної інформації, поділ суспільства на «своїх»-«чужих».
Важлива крайність у формуванні громадської думки - створення інформаційної бульбашки. Тобто, людина формує такий собі підбір підписок, які виключають альтернативну точку зору. Фактично – це наступний крок цензури – самоцензура. Це - створення теплої інформаційної ванної для себе. Ти живеш у комфортному, хоча і штучному світі, де всі новини відповідають твоїм поглядам.
Соцмережі – це і основне джерело розповсюдження ідейних фейків, оскільки для цього непотрібно ніякої верифікації, крім віри, що «так і є». зростання значення емоцій призводять до того, що заходять неправдиві, але ідейно-правильні повідомлення. Зокрема, інформація про смерть анонімних протестувальників чи використання військових для розгону Майдану. Так у 2013 році закидали інформацію про вбиту дівчину-студентку під час розгону студентського майдану 30 листопада. Або – для споживачів з іншого боку барикад - про те, як протестувальники в кінці листопада били беркутівців.
Б. Кадровий підбір. З одного боку, соцмережі гуртують людей на протидію антинародному режиму. Але з іншого - дають кращі можливості підбору кадрів для терористичних угруповань. Зокрема, соцмережі активно використовувались і для збору так званих добровольців на Донбас. Причому – ще до початку там бойових дій. Зокрема, окремі групи (наприклад, Гражданская Самооброна Украины у VK) почали агітацію ще в перший числах березня 2014 року (тобто, навіть до захоплення Слов’янську і до початку АТО). Анонімізація соцмереж призводить до того, що кадрове залучення до протестів, і терористичних актів будується в основному на поширенні та підтримці ідей, а не на чийомусь персональному авторитеті. Як, наприклад, це відбувається зараз в Білорусі.
В. Координація/мобілізація політичної активності. Безперечним плюсом соціальних мереж стала координація протестом в режимі онлайн. Але, як і будь-який режим «тут і зараз» - така координація передбачає безумовну довіру до джерела. Проблема в тому, що режим онлайн координації зовсім не передбачає критичного сприйняття даних, великої кількості неверифікованої, але правильної інформації. В цілому і протести, і терористичні акти завдяки соціальним мережах втрачають чітку вертикальну координацію, властиву попереднім періодам. Люди не знають в обличчя тих, хто їх веде. Відбувається аватаризація (анонімність) керівництва та горизонтальна координація.
І тим, хто протидіє – чи то протестам, чи то тероризму - важко виявити усю мережу і хто реально стоїть (чи не стоїть) за масовими рухами. І фактично - усунення однієї людини, яка може бути "аватаром" не призводить до деескалації протесту. І тому - старі методи протидії, засновані виключно на силових переслідуваннях стають неефективними.