За час, що минув від того голосування, відбулася ціла низка подій, які у той чи інший спосіб (здебільшого негативно) позначилися на історії стосунків між державами Україна та Ізраїль і між українською та єврейською націями. Серед них найрадикальніша – відмова Тель-Авіва приймати з візитом Прем’єр-міністра України, що на дипломатичній мові означає винятково негативний жест у двосторонніх відносинах (останній перед розривом дипломатичних відносин). У цьому контексті варто наголосити: Ізраїль заявив, що не збирається виконувати згадану резолюцію РБ ООН, але візит Прем’єр-міністра України відмінив.
Якщо проаналізувати ізраїльську реакцію, зокрема згадану в міжнародних ЗМІ, то Україні «дісталося» найбільше. Не РФ, Франції чи будь-якій іншій із ще 13 держав (крім України) – членів РБ ООН, які проголосували «за» резолюцію. Не США, які утрималися. Не Німеччині, яка не є членом РБ ООН, але зробила окрему заяву, а Україні.
За цей відносно короткий час в обох державах окремі політики та експерти і схвалили, і засудили позицію української дипломатії, яка проявилася у голосуванні «за» резолюцію щодо Ізраїлю. Багато-хто висловився за те, що через згадане голосування єврейське лобі в різних країнах зініціює антиукраїнську позицію їх держав тощо.
Крім багатьох-багатьох аргументів, якими виважено керувалися українські дипломати у контексті голосування української делегації по резолюції щодо Ізраїлю 23 грудня 2016-го року, варто звернути увагу на три аспекти з правової і моральної сфер:
Щодо відданості України до правових норм:
виходить так, що ізраїльська сторона була би зацікавлена, аби українська сторона порушувала міжнародне право. Хоча добре відомо, що партнерство, засноване на порушенні права, рано чи пізно розвалюється. Також добре відомо, зокрема, чим це обійшлося би Україні тепер, в період російської агресії. А якби українська делегація, керуючись хвилевою вигодою, інакше проголосувала, то слід би чекати, що весь світ кілька років тиражував би повідомлення про те, що Україна ігнорує міжнародне право?
Щодо очікування українців того, що всі нації дотримуються моральних принципів:
по-перше, у становленні сьогоднішньої держави Ізраїль в 1948-му році ключову роль зіграв український дипломат Тарасенко Василь Якимович. І робив він це щиро, керуючись власним переконанням, що на території колишньої Палестини має постати дві держави: І Палестина, та Ізраїль. Окрім інших в Тель-Авіві, це було добре відомо першому прем’єр-міністру Ізраїлю Бен-Гуріону і теперішньому пре’єру Б.Нетаньяху, які свого часу висловлювали вдячність згаданому українцеві від імені єврейської держави та нації. Може було б доцільно за майже 70 років відверто публічно показати у чому ж ще виражалась вдячність єврейської держави і нації українцям? Може вживали заходів щодо виходу УРСР із СРСР, чи щодо звільнення з ув’язнення українських патріотів, наприклад В.Чорновола тощо?
по-друге, ізраїльський Кнесет до цих пір не визнав голодомору геноцидом української нації, хоча мав для цього предостатньо часу і прикладів. Чому? Адже українці були одними з перших, хто засудив голокост. Може варто всесторонньо проаналізувати виступ Президента Ізраїлю у Верховній Раді України 27 вересня 2016, зокрема щодо ролі українців і ОУН у трагедії Бабиного яру.
То ж наразі не зрозуміло чому до України висловлені необґрунтовані претензії. Тому, що слаба?
Отже нам треба ставати сильними. Тільки тоді ми будемо повноцінним суб’єктом міжнародного права. І ніхто із-за кордону у цьому нам не допоможе. Творити Україну - справа тільки українців.