Хтось дорікає представникам України в Радбезі за марно зіпсовані відносини з близькосхідним партнером, хтось відверто дивується, чому наші делегати бодай не утрималась за прикладом США, комусь голосування України взагалі видається зрадою національних інтересів. Попри це, на всі подібні закиди є більш ніж обґрунтовані пояснення. По-перше, слід мати на увазі, що Ізраїль з власної ініціативи в односторонньому порядку призупинив відносини не тільки персонально з Україною, а й ще з 12 країнами, які так само засудили дії ізраїльського уряду. Серед них – Британія, Франція, Японія, Китай, Іспанія та ін..
По-друге, Україна має дружні стосунки не лише з Ізраїлем, але й з Палестиною, територію котрої нині колонізують ізраїльтяни. В Києві сьогодні діє офіційне представництво Палестини, відносини між державами мають конструктивний характер. А дружити з країною, фактично підтримуючи анексію її територій, м’яко кажучи, недипломатично.
По-третє, в цій ситуації не варто порівнювати Україну та її поведінку з США чи будь-якою іншою державою. Для таких порівнянь немає жодних підстав, і рівнятися на ті ж Сполучені Штати на даний момент можна хіба що в порожніх балачках.
По-п’яте, окремі політики й експерти схильні вбачати своєрідну зраду Ізраїлю з боку України, адже зовсім нещодавно Ізраїль підтримав іншу резолюцію Ради Безпеки, в якій Росія прямо визнавалася окупантом за анексію Криму. У відповідь треба зазначити, що, як би хто не переконував у зворотному, міжнародні відносини – це не базар, і правило «послуга за послугу» в обхід міжнародного права тут неприпустиме. Те, що чинить РФ у Криму і на Донбасі, фундаментально суперечить міжнародним нормам. Так само як і те, до чого нині вдається ізраїльський уряд в Палестині. Україна тут повністю послідовна.
По-шосте, об’єктивно аналізуючи ситуацію, важко не помітити, як Ізраїль поступово застосовує ту ж політичну стратегію, що й Росія. Це стратегія мобілізації національних почуттів на підтримку розширення споконвічно єврейського життєвого простору. Справедливий образ жертви Другої світової війни сучасний Ізраїль намагається експлуатувати вже в загарбницьких цілях по відношенню до своїх сусідів. Це вкрай небезпечна тенденція світової політики, з якою треба щосили боротися, незважаючи на те, йде мова про авторитарну Росію, тоталітарну КНДР чи демократичний Ізраїль.
І, нарешті, головне. Ті, хто завзято протестують супроти зазначеної позиції України щодо Ізраїлю, очевидно, натхненні новими макіавелістськими трендами глобального розвитку. Маю на увазі сухий прагматизм та національний егоїзм у відносинах з усіма суб’єктами міжнародного права, установку, яка спонукає держави поводити себе на міжнародній арені так, як вигідно в даний момент, а не як справедливо, послідовно і чесно. Простіше кажучи, сповідувати ідеологію подвійних стандартів. Палестина кажете? Яка з неї користь. Інша справа Ізраїль, з яким можна торгувати, в якого сильна армія, сучасні технології і т.д.
Все це так. В міжнародних відносинах завжди панував реалізм, егоїзм і прагматизм. Завжди превалювали подвійні стандарти і право сильного. Та чи може країна, яка сама стала жертвою саме такого коктейлю принципів, без вагань за ними слідувати? Якщо так, то й нарікати на Будапештські меморандуми, різні конвенції і кодекси ми не маємо ніякого права.