В цілому, реакція прем’єрів абсолютно правильна і об’єктивна. Прем’єри навіть торкнулися окремих конкретних негативів, які наступлять через кілька років – після суттєвого зменшення транзиту російського газу через обидві країни у зв’язку із запуском згаданої другої черги газопроводу в обхід України і Словаччини.
Але, будемо відверті, вже після укладення згаданої угоди нічого змінити не можливо. В народі кажуть «Після бою кулаками не махають». А в нас так вийшло, що засуджують.
У зв’язку з цією подією виникають логічні запитання, на які, як це водиться останнім часом, нема однозначних відповідей. Зокрема, чому треба було чекати майже тиждень, аби офіційно засудити підписання угоди? Адже, про підготовку до підписання згаданого документу було відомо, принаймні мало бути відомо керівництву держав і урядів, ще влітку. Вже тоді було зрозуміло, що великі європейські держави вкупі з Росією таким чином, м’яко-кажучи, ігнорують несильних – таких як Україна і Словаччина, позбавляючи прибутків від транзиту російського газу і підтримки України під час російської агресії. Ні з нашого боку, ні із словацького це не враховувалося. Ще влітку можна було підняти шум перед керівництвом західних держав, включаючи США і, зокрема ЄС, щодо неприпустимості укладання всяких комерційних угод з агресором, насамперед в період дії санкцій. Про це, не жаль, нічого не відомо. Або таких спроб не було. Або вони були безуспішні, що вартувало би розголосити на весь світ. А так вийшло, що навіть компанія, на яку має безпосередній вплив одна з країн – гарантів по Будапештському меморандуму 1994 р., окрім відомих русофілів, підтримує агресора. А ми далі тішимося санкціями. У з’язку з цим напрошується аналогія: чи можна собі уявити, щоб англійські чи французькі компанії, наприклад, укладали якісь угоди чи контракти з їх російськими партнерами в часи Другої світової війни?
З іншого боку, підписання Угоди про будову «Північного потоку-2» може бути складовою західної стратегії, спрямованої на розвал Росії. Зокрема подібно на те, як це було в 70-80-х роках минулого століття стосовно СРСР: західні держави спонукали тодішнє керівництво набудувати нафто- і газопроводів для експорту енергоносіїв у західні держави. Союз призвичаївся до високих цін за експорт нафти і газу. А потім, не без допомоги західних стратегів, різко знизилися їх ціни на міжнародних ринках. Це, безумовно, серйозно сприяло зникненню Союзу. Чи станеться подібно з РФ? Поживемо – побачимо.