Більш того, Київ пасе задніх як місто, де враховуються потреби людей у розвитку міста, та де міська влада сприяє участі громадян у процесі прийняття рішень (данні дослідження IRI за лютий – березень 2015р.)
Декілька фактів.
1. Сьогодні Київ – найзагазованіша столиця Європи. Серед українських регіонів він на передостанньому місці за забрудненням довкілля (на останньому – Донеччина).
2. Доходи від землі в Києві складають менш ніж 10%. Для порівняння, 1912-го в бюджеті земств України доходи із землі становили 45,6 відсотка. Одразу видно рівень розкрадання.
3. Київ втратив свій унікальний ландшафт. Зник публічний простір, де реалізується міський спосіб життя. 46 підземних річок Києва не витримують хаотичних масових забудов. Йде зсув ґрунту, і все частіше кияни провалюються в ями, що утворюються раптово.
Як наслідок, на питання «що вас найбільше дратує в Києві?» кияни обґрунтовано відповідають:
- «Відсутність стратегічного бачення розвитку міста з боку градоначальників, з одного боку, і готовності покращувати своє місто "малими ділами" з боку простих киян (тих, хто реально щось робить не більше 10% в моєму оточенні - але це вже більше, ніж раніше), з іншого. З конкретного: безлад в ЖКГ, зовнішній рекламі, дозвільних процедурах і т.п. - від влади; недопалки, сміття, безкультур'я, безініціативність, готовність "рішати питання" замість захистити свої права - від сусідів.» Victoria Alimova
- «мафія яка захватила керування містом і руйнує Київ» Ірина Суліковська
- «Ультразарегульована міська бюрократія» Тарас Кайдан
- «неякісне керування містом і ресурсами» Анастасія Семенченко
- «попытки управлять им как большим областным центром союзной республики, масштаба и уровня нет. Странное соединение селюкизма и совка» Григорий Мельничук
- «Отсутствие внятных правил использования общественного пространства, отсутствие строгого главного архитектора» Алексей Мась
- 1. Реклама де можна і де ні, стихійні дошки оголошення. 2. Красивезні старі будинки, які ґвалтує жлобство з пластиковими вікнами, ще гірше, коли ці будинки стоять хворі і забуті, ніби чекають скорої смерті. 3. Ятки з трусами в переходах, і взагалі срач в тих переходах. 4. Дурнувате планування вулиць і транспортні розв’язки. Татуся Бо
При цьому соціологія каже, що більше 80% киян пишаються своїм містом, та лише 8% щось для нього роблять регулярно. Хоча 39% Киян впевнені, що участь громадян у процесі прийняття рішень місцевою владою дуже важлива.
Як громада може впливати на розвиток міста?
Що ми маємо на сьогодні? Ст. 10 Закону України Про столицю «Форми безпосереднього здійснення місцевого самоврядування в Києві» визначає такі форми:
1. Референдум.
Але тут, виявляється нема Закону, якій реалізує це право громади: Закон про всеукраїнський та місцеві референдуми втратив чинність в 2012.
2. Загальні збори громади за місцем проживання.
Мають проводитися не рідше 1 рази на рік, реально, з 2005 року проводились 1 раз, під час Революції Гідності в лютому 2014.
Більше того, загальні збори є правомочними, коли на них присутні більше 50% проживаючих на даній території. Тобто, коли ми говоримо громаді мікрорайону, ще можна уявити, як і де можна провести ефективні збори такої кількості людей. А в межах трьохмільйонного міста – ця норма більш схожа на абсурд.
3. Місцеві ініціативи.
Тут цілком робоча схема, тільки не вистачає чіткого відпрацьованого механізму. Річ йде про письмові пропозиції, що підписані не менш, ніж 1000 членами громади і є обов’язковими до розгляду КМР. Такий собі офф-лайн варіант e-петиції.
Місцеві ініціативи можуть стосуватися наступних питань життя міста:
- господарські та інфраструктурні;
- соціально-культурні;
- освітні;
- рекреаційні;
- історико-краєзнавчі;
- екологічні.
4. Громадські слухання.
Але їх ініціює влада та чиновники, а не громада. Бувають двох типів. Перший – коли чиновники звітують, а громада висуває пропозиції. Внесенні питання виносяться далі, якщо за них проголосувало не менш 50% громади. Тобто та ж проблема, що і з загальними зборами. Другий стосується містобудівних питань, і дуже зрегульований. Пропозиції подають письмово та мають бути обґрунтованими з урахуванням вимог законодавства, будівельних норм, держ. стандартів та правил. Розумієте, що, без допомоги архітекторів та юристів (як мінімум), ви не розробите пропозицію, що буде розглядатися.
5. Вибори органів та посадової особи.
Найбільш звичний процес. Зараз ми знову на порозі нової «аграрної» кампанії, де будуть ріки гречки та картоплі, прямий підкуп, брудні PR-технології… Тобто – найбільш дискредитований процес участі громади в управлінні містом.
Крім того, в Києві «діє» комплексна програма "Сприяння місцевому самоврядуванню та розвитку громадянського суспільства у м. Києві на 2012 - 2016 рр.", спрямована, в першу чергу, на підтримку ОСНів, загальний бюджет якої – 73 212 900 грн. та Ініціатива «Партнерство «Відкритий Уряд», присвячена, насамперед, організації роботи громадських рад при КМДА та РДА.
І, якщо звіт про виконання останньої можна побачити на сайті Департаменту суспільних комунікацій, то звітності по першій доведеться вимагати Запитами.
Що робити? Пропонувати нові форми та розробляти під них необхідні акти та проекти рішень.
Наприклад, кияни мають вже досить вдалий досвід протестів – від Майдану до скандальних забудов та неформального спільного проектування.
Ось лише пара прикладів з виступу Анни Бондар, начальниці відділу художнього оформлення та ландшафтної архітектури в Департаменті містобудування та архітектури м. Києва.
І це – чудові ініціативи. Не вистачає тільки зв’язати їх в єдиний ансамбль міста. Для чого є доцільним окрім розробки паспортів всіх вулиць, втілити в життя механізм адвокативного планування міст.
Про що йдеться? Про введення інституції незалежних публічних громадських архітекторів – проектантів, адвокатів та аудиторів, які захищають інтереси громади.
Щоб на зустріч з владою, у яких є генеральний план і розрахунки, йшли не тільки мешканці, які нічого не можуть їм протиставити крім своїх емоцій, а й фахівці.
Такий механізм, автором якого вважають Пола Давидофф, діє в багатьох країнах. Від імені жителів виступають міські планувальники, але не ті, що працюють на міську адміністрацію, а незалежні, які намагаються самостійно і незалежно розібрати конфлікт, який завжди виникає там, де народжується ініціатива змін. Це як змагальний процес в суді.
Наприклад, в Нью-Йорку є три обраних людини: мер, аудитор і публічний громадський адвокат. Вони один від одного незалежні. Громадський адвокат збирає конфліктні випадки, на кшталт ситуації зі Сквером Небесної Сотні або з Микільською Слободою, і від імені населення приходить в мерію і відстоює інтереси громадян. І ось ці два полюси – жителі і влада борються і знаходять компроміси. Це може бути компенсація, або зміна планування, або навіть скасування рішення. Так чи інакше, «підгонка» завжди існує. Наприклад, завдяки об'єднанню зусиль архітекторів та громадськості Нью-Йорка, вдалося зберегти від знищення центральну частину Бродвею.
Це вічний конфлікт, він природний: питання виявлення домінуючих смаків і місцевої демократії. У міської влади та у інститутів місторегулювання повинен бути консенсус з цього приводу. І не можна забувати, що міська середа – це завжди проекція боротьби між стилями, епохами і тенденціями. Місто – це взагалі простір свободи.
В світі все більшого розмаху останні роки набуває альтернативне проектування, коли архітектор розробляє альтернативний проект розвитку міста і виставляє його на вибір громадськості.
У нас же планувальники ще не розуміють необхідності враховувати інтереси населення, вивчати запит, скажімо, на пішохідні зони або вело доріжки. Хоча вже, мабуть, всім відомо, що однією з найбільш важливих передумов сталого розвитку є широка участь громади у процесі прийняття рішень.
Адміністрація міста має максимально застосувати практичні інструменти включення громадян в розвиток міста, а з питань бюджету та планування публічного простору зробити застосування обов’язковим.