Очевидно, що позицію і методику захисту Фірташем своєї особи ще довго і детально будуть аналізувати в Австрії, в Україні, в США і в цілому світі. Насамперед цим будуть займатися юристи аби вивчити і впровадити у свою практику досвід із згаданого процесу. І нема нічого в цьому дивного, адже Фірташ, захищаючись, ефективно застосував ті методи, які були йому доступні.
Так само очевидно, що всі, кого підсудний згадав на процесі і кого не згадав, скажуть або не скажуть щось у свій захист, що насправді не відіграватиме принципового значення ніде. В т.ч. в Україні.
Але дві речі не можуть бути не поміченими:
По-перше, Віденський земельний суд показав, що він є самостійним, ні від кого не залежним і вимога США йому не вказівка. Чи так воно, чи ні – не нам, українцям, судити. Але зрозуміло одне - таке було немислимо в часи двополярного світу, наприклад років ще з 20 - 25 тому, коли будь-яка примха Америки в світі, зокрема в Європі, сприймалася безапеляційно і виконувалася. Тепер же Австрія (читай Європа) робить і робитиме те, що їй вигідно, не дивлячись як на це реагують в іншому кінці планети. І це нормально. Варто аби у нас так само цінувалася вигода для громадянина, для Української держави тощо. З іншого боку, мала Австрія таким чином заставляє Америку ретельніше ставитись до будь-яких обгрунтувань.
По-друге, ніхто не може сказати, що європейська Австрія не бореться із корупцією у світі тощо. Адже ніхто не забороняє апеляційній чи касаційній австрійським судовим інстанціям задовольнити вимогу США щодо екстрадиції Д.Фірташа. Якщо ж його у той час не виявиться в Австрії, то Відень у цьому не буде винний – а виїхати він тепер може і має куди.