Киянка Галина Зубченко спочатку закінчила Республіканську художню школу ім. Т.Шевченка, потім Київський художній інститут. У 1956 році вперше поїхала в Карпати і так полюбила цей край, що взяла темою дипломної роботи «Гуцульське весілля», намалювала безліч пейзажів («Над Черемошем», «Гуляють хмари в Верховині», «Сріблястий вечір», «Останній промінь», «Хутір Рогатинюків»), портретів («Господар», «Гуцул Микола». «Леґінь», «Мойсючка», «Параска-княгиня», «Баба-ворожка» ), жанрових картин, і далі все життя їздила в Карпати за натхненням і натурою.
Сама художниця пояснювала так: «Карпати мій внутрішньо вимріяний світ. З дитинства я жила неначе в двох вимірах: у давньому, за часів Київської Русі, і в сьогоденні. Мене притягувало те давне минуле, та в Києві я його, на жаль, не знаходила. А тут, у цих горах, я відчула дух древнього Києва: в побуті, одязі, навіть у самих словах у всьому проявлялася наша історія». Її карпатські роботи поєднують реалізм і декоративність.
У 1964 році Галина Зубченко разом із Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Галиною Севрук та Людмилою Семикіною створили вітраж «Шевченко. Мати» в вестибюлі КНУ імені Шевченка, який знищила адміністрація університету. Працювала в Інституті архітектури, там отримала замовлення зробити художнє оформлення в донецькій експериментальній школі №5, проект якої зробив Йосип Каракіс, і разом із Аллою Горською, Віктором Зарецьким, Григорієм Синицею, Олександром Короваєм, Геннадієм Марченком, Надією Світличною, Василем Парахіним вони створили мозаїки площею 200 м. Разом із чоловіком Григорієм Пришедьком створили мозаїчні панно «Квітуча Україна» (Маріуполь), «Рух» (Палац спорту АН УРСР у Святошині, Київ), «Перемога» (Інститут онкології, Київ), «Ковалі сучасності» (Інститут ядерних досліджень, Київ), «Майстри часу» (Інститут кібернетики, Київ), «Тріумф кібернетиків» (Інститут кібернетики, Київ).
Ескізи та картони Галини Зубченко можна побачити в київському Музеї шістдесятництва.
Галина Зубченко померла в 2000 році.
