Корисність державного апарату: тижневий аналітичний огляд №32 (80)

Початок нового політичного сезону, якщо відверто, видався доволі «зіжмаканим». Верховна Рада України, від якої вже не те, що просять, а вимагають результативних голосувань, таки зібралася. Проте, попри озвучені деякими депутатами думки про цинізм та недопустимість відпусток у країні, яка перебуває в стані війни, парламентарі очікувано не продемонстрували нічого конструктивного у виконанні власних функцій.

Фото: LB.ua

З одного боку, проекти, які розроблялися Кабміном та Мінфіном протягом літа, в тому числі й податкова реформа, потребують обговорення в комітетах. У той же час, пакет із понад 20-ти законопроектів, внесених Урядом ще в травні відразу після формування його нового складу, міг бути проголосованим, зокрема щодо питань енергетики, децентралізації, транспорту тощо. Втім, ці проекти відклали в довгу шухляду, і причин цього бачимо декілька.

Перша – те, що озвучувалось на погоджувальній раді лідерами деяких фракцій: «покажіть проект бюджету».

Саме цей документ стане предметом торгу, оскільки фінансування «любих друзів» та виборчих компаній, а також піар на відстоюванні таких соціальних питань, як мінімальні доходи та стипендії та ін., можна будувати та розвивати саме на цьому документі.

Проголосувавши травневі законопроекти без розуміння того, чи отримають партійні спонсори свій шматок, можна продешевити та потім не отримати ту чи іншу статтю бюджетного розподілу.

Тому в цих питаннях вирішили зачекати. І плювати при цьому на те, що зростання економіки, яке демонструє Україна на рівні 0,7 %, за підсумками останнього звітного періоду, явно свідчить про потребу змінювати концепцію управління державою, а також про виснаження, народне зубожіння виборців, які можуть і не зрозуміти депутатів у момент наступних виборів.

Підтвердженням останнього, до речі, є те, що населення приблизно удвічі скоротило продаж валюти банкам за підсумками серпня (у порівнянні з попередніми місяцями), при тому, що це, зазвичай, період повернення після відпусток, підготовки до навчального року, коли мають місце та відбуваються капітальні витрати. Також, враховуючи зростання вартості оренди житла (тільки в Києві в середньому на 20 %), очікуваною мала б бути динаміка зростання продажу валюти, але натомість бачимо зворотній процес. Тобто, збільшення до $ 14 млрд резервів НБУ пропорційно зумовило за понад два роки скорочення, якщо не сказати «вичерпання», резервів громадян.

Парламент повинен генерувати імпульс для української економіки та, якщо так сталося, що внаслідок стійкого спаду цим імпульсом можуть бути фінансові й кредитні ресурси заходу, то необхідно приймати рішення, які свідчатимуть про впровадження перетворень, дерегуляцію, інвестиційну привабливість тощо. Можливо, для заспокоєння парламентарів виключно на тимчасовий період, на шкоду власним меркантильним інтересам. До улюблених «розпилів» можна повернутися тоді, коли економіка зросте, бюджет наповнюватиметься, населення зможе заробляти, а відповідно, й настрої виборців покращаться, від цього й увага до тих чи інших проявів реінкарнованої корупції спаде.

Принцип «моя хата скраю» ще не викорінений зі свідомості українців, а отже, коли їм буде добре, то й «сірій політичній масі» також.

Втім, судячи з усього, перетворення потребує не стільки свідомість національна, скільки мешканців вулиць Грушевського та Банкової.

Впевненості в тому, що можна «тулити людям дешевий популізм» та при цьому не мінусувати власну капіталізацію додає й те, що МВФ нарешті виніс питання України на одне з чергових засідань. Справді, Данилюк не лукавив, коли говорив, що це не буде 15 вересня. Цією «сакральною» датою стало 14 вересня, тобто майже рік із моменту попереднього рішення.

У раді директорів МВФ люди теж не позбавлені гумору, дещо переносили, але все ж «народили» дитя, яке, втім, і саме не особливо квапилось на світ (точніше квапилось повільно) – так теж можна, головне, щоб народилось без дефектів.

Другою причиною, яка дала можливість депутатам «прохолоджуватися» у перший робочий тиждень, була подарована їх колегою, якого можна привітати з економічно вигідним придбанням помешкання. Співчувати загазованості та заторам у місці розміщення цього житла, десятирічній борговій кабалі на сухарях та воді, оскільки з гривневою заробітною платою повертати валютний кредит (та ще й в умовах курсової невизначеності), це ризик, на який міг піти тільки «справжній сміливець» або людина, яка розуміє, що суми отриманих ним грантів дозволять і погасити борг, і виконати ремонтні роботи.

Питання в тому, за роботу на кого та проти кого будуть спрямовані журналістські матеріли цього депутата, щоб відпрацювати гранти. Плюс, працювати доведеться більше, оскільки з підмоченою репутацією довіра до матеріалів знизиться, а отже, й цінність їх для замовника також. Однак часу вдосталь, у Раді, звісно, не курорт, але в Грузію час полетіти знайти можна.

Якщо говорити по суті цього питання, то всі припущення й суспільні обурення – це «лушпиння», яке потрібно відкинути.

За два післяреволюційні роки в Україні створено декілька органів, уповноважених на протидію корупції. Суспільний резонанс, технічні можливості дозволять їм дати відповідь на питання про те, чи витрати, які є неспівмірні з офіційними, задекларованими, а головне, оподаткованими доходами (виходячи з оприлюднених податкових звітностей фізичних осіб, причетних до теми), можуть стати предметом кримінального переслідування, повідомлення про підозру тільки колишньому прокурору АТО Кулику чи й «паперовому» борцеві з корупцією?

Ситуації подібні навіть більше, ніж здається на перший погляд. Вони – індикатор чесності, лакмусовий папірець, який продемонструє, що в Україні існує система подвійних та, подекуди, і потрійних стандартів, а головне, що ніхто не планує викорінювати майнову складову державної служби, яка вже давно перетворилася на окрему сферу бізнесу з інвестиціями та дивідендами.

На цьому перейдімо до чогось предметного, оскільки інформаційний шум, як відомо, дозволяє тихо протягувати та реалізовути ті плани, які широкому загалу малоцікаві, складні для сприйняття. Тим не менше, саме вони дозволяють утримувати і владу, і фінанси.

На фоні наростання інформаційного протистояння, пов’язаного з бюджетним процесом, виникла новина про те, що Уряд планує виділити на підтримку АПК у наступні роки 1 % від виробленої продукції аграрного сектору, і ці кошти будуть спрямовані на потреби фермерських господарств.

«Впевнений, що ці гроші допоможуть фермерам створити нові робочі місця, вийти на європейські ринки, стати конкурентноздатними та подекуди відродити села», – прокоментував пропозицію Кабміну Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до статистичного бюлетеня Державного комітету статистики «Валова продукція сільського господарства» (у постійних цінах 2010 р.) за 2015 рік валову продукція сільського господарства оцінено в 239,5 млрд грн, а у фактичних цінах за 2015 рік – 544,2 млрд грн (2014 рік – 371,2 млрд грн). Тобто, мова йде про суму підтримки, яка в 2017 році повинна перевищити показник у 5,4 млрд грн, оскільки очікувано, що в 2016 році валова продукція с/г в поточних цінах буде вищою за минулорічний показник – як у силу нарощення обсягу виробництва, так і через інфляцію й девальвацію національної грошової одиниці.

У цьому контексті, а також з огляду на набирання обертів децентралізації, у частині фінансової самостійності областей, які зможуть розпоряджатися значно більшим матеріальним ресурсом, цікаво проаналізувати Закон, який оминув увагу громадськості та набере чинності тільки з 02.08.2017: Закон України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання» від 01.07.2014 № 1555-VII.

Він, зокрема, передбачає, що державна допомога суб’єктам господарювання (далі – державна допомога) – це підтримка в будь-якій формі суб’єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності.

Під місцевими ресурсами маються на увазі рухоме й нерухоме майно, кошти місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, майно, що належить АР Крим.

Державна допомога полягає в передачі ресурсів держави чи місцевих ресурсів окремим суб’єктам господарювання, а також у втратах доходів відповідних бюджетів. Формами допомоги визначено: надання субсидій та грантів, дотацій, податкових пільг, відстрочення або розстрочення сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів; списання боргів, включно з заборгованістю за надані державні послуги, списання штрафних санкцій, компенсація збитків суб’єктам господарювання; надання гарантій, кредитів на пільгових умовах, обслуговування кредитів за пільговими тарифами; зменшення фінансових зобов’язань суб’єктів господарювання перед фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування; надання, прямо чи опосередковано, суб’єктам господарювання товарів чи послуг за цінами, що нижчі ринкових або придбання товарів чи послуг суб’єктів господарювання за цінами, що вищі ринкових; продаж державного майна за цінами, що нижче ринкових; збільшення державної частки в статутному капіталі суб’єктів господарювання або збільшення вартості державної частки на умовах, неприйнятних для приватних інвесторів.

Такі види допомоги можуть бути визнані допустимими, якщо надаються для сприяння соціально-економічному розвитку регіонів, рівень життя в яких є низьким або рівень безробіття є високим (оціночна категорія, яка не містить посилання на відсотковий показник, або діапазон перевищення загальнодержавного рівня); для виконання загальнодержавних програм розвитку або розв’язання соціальних та економічних проблем; сприяння окремим видам господарської діяльності або суб’єктам господарювання в окремих економічних зонах; підтримки та збереження національної культурної спадщини, якщо вплив такої державної допомоги на конкуренцію є неістотним.

Закон цікавий із цілого ряду причин, і в першу чергу в силу того, що він посилює роль Антимонопольного комітету як уповноваженого органу, який даватиме, грубо кажучи, дозвіл на здійснення тієї чи іншої форми державної допомоги – ось вам і децентралізація, але з дозволу центрального органу влади.

А з іншої сторони, будь-яке правило, як завжди має виключення, або запасний вихід для урядовців, це ті випадки, на які дія закону не поширюється.

Почнімо з першого аспекту – контроль, моніторинг, попередній аудит державної допомоги, на всіх рівнях – як на загальнодержавному, так і на місцевому.

Для реалізації будь-якої з форм державної допомоги буде потрібен висновок/рішення АМКУ про її допустимість.

Крім цього, до повноважень АМКУ належить:

— отримання та розгляд повідомлень про нову державну допомогу від надавачів такої допомоги;

— визначення належності до державної допомоги заходів із підтримки суб’єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, оцінювання допустимості державної допомоги для конкуренції;

— збирання та проведення аналізу інформації про заходи з підтримки суб’єктів господарювання за рахунок державних чи місцевих ресурсів, вимагання від надавачів та отримувачів державної допомоги інформації, у тому числі з обмеженим доступом, необхідної для прийняття рішень.

Усі надавачі державної допомоги протягом року з дня набрання чинності цим Законом зобов’язані подати Уповноваженому органові повідомлення про програми підтримки суб’єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, які існували на день набрання чинності цим Законом.

Чинна державна допомога, що існувала на день набрання чинності цим Законом, яка відповідно до рішення Уповноваженого органу визнана недопустимою для конкуренції, має бути приведена у відповідність закону у строк не більш, як протягом п’яти років .

Тобто, протягом року АМКУ має перевірити всі існуючі станом на серпень 2017 року види державної допомоги на всіх рівнях на предмет допустимості та в подальшому здійснювати такі заходи на постійній основі.

Для цього надавачі подаватимуть повідомлення про нову державну допомогу з пропозиціями щодо підготовки проектів законів, інших нормативно-правових та розпорядчих актів, спрямованих на підтримку суб’єктів господарювання.

Суб’єкт господарювання, який має намір отримати державну допомогу, зобов’язаний подати її надавачеві відомості про господарську діяльність, про державну допомогу, отриману ним за останні п’ять років, про правові підстави для отримання державної допомоги, її форму та мету.

Рішення за результатами розгляду повідомлення про нову державну допомогу приймається АМКУ протягом двох місяців із дня початку його розгляду.

За результатами розгляду повідомлення про нову державну допомогу Уповноважений орган у встановленому ним порядку приймає рішення про:

— допустимість нової державної допомоги для конкуренції;

— визнання підтримки суб’єкта господарювання, зазначеної у повідомленні, такою, що не є державною;

— початок розгляду справи про державну допомогу.

Крім цього, Уповноважений орган, він же АМКУ, здійснюватиме моніторинг державної допомоги – збирання та проведення аналізу інформації про неї з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону та рішень, а також підготовка та подання звітності про державну допомогу.

Також цікаво, що ж може зробити АМКУ у випадку, якщо за результатами перевірки виявить, що той чи інший вид допомоги спотворив конкуренцію. Для цього Закон дає визначення поняття незаконної державної допомоги як такої, що надана без повідомлення Уповноваженого органу або в період після повідомлення, але до прийняття Уповноваженим органом рішення про допустимість її для конкуренції, або надана всупереч рішенню Уповноваженого органу.

Отримавши інформацію про ймовірну незаконну допомогу, за результатами моніторингу чи з інших джерел, АМКУ повинен провести перевірку, для чого витребовує необхідні документи (повідомлення з додатками) від надавача допомоги. У разі неподання у встановлений ним строк, подання недостовірної інформації, Уповноважений орган приймає рішення про тимчасове припинення незаконної державної допомоги до прийняття рішення про її допустимість для конкуренції і надсилає копію такого рішення відповідному надавачеві державної допомоги протягом трьох робочих днів із дня його прийняття. Рішення Уповноваженого органу є обов’язковим для виконання надавачем державної допомоги з дня його отримання та починає розгляд справи.

У такому випадку в разі, якщо за результатами розгляду справи приймається рішення про визнання державної допомоги недопустимою для конкуренції, така допомога підлягає припиненню та поверненню.

Це форма відповідальності, яка стосується надавачів допомоги, у той же час на АМКУ покладається формальний обов’язок контролю та моніторингу використання допомоги.

Якщо буде виявлено з будь-яких джерел інформацію, що допомога використовується всупереч рішенню АМКУ або з порушенням встановлених АМКУ зобов’язань, він проводить перевірку такої інформації, шляхом надсилання надавачу та отримувачам вимог щодо подання необхідної інформації.

Наслідки можуть бути аналогічними, як і в попередньому рішенні, тому варто акцентувати увагу на закріпленому механізмі повернення державної допомоги.

АМКУ надсилає відповідне рішення надавачеві державної допомоги протягом трьох днів із дня його прийняття, який повинен вжити необхідних заходів до забезпечення повернення та повідомити про виконання його рішення у встановлений строк.

У разі невиконання рішення АМКУ звертається до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, із позовом про визнання відповідного нормативно-правового чи акта індивідуальної дії, на підставі якого надавалася така державна допомога, незаконним і про припинення та/або повернення незаконної державної допомоги.

На цьому заходи, передбачені законом, фактично й обмежуються. Тобто, з урахуванням строків перевірки, судового оскарження, суб’єктам господарювання, які підозрюються в отриманні незаконної держдопомоги надається достатньо часу для того, щоб освоїти отримані ресурси чи іншим чином обернути їх на власну користь, захистивши власні майнові інтереси.

Втім, поле для додаткових маневрів у частині повноважень АМКУ Закон залишив у вигляді посилання на те, що Порядок повернення незаконної державної допомоги, недопустимої для конкуренції, встановлюється Кабінетом Міністрів України, тобто на рівні підзаконного нормативного акта, якого наразі немає.

Відомості про всі види державної допомоги повинні систематизовуватися в Реєстрі, який складає та веде АМКУ за результатами проведення моніторингу державної допомоги та на підставі інформації про чинну державну допомогу. Надавачі державної допомоги щороку, до 1 квітня наступного року, подають інформацію про чинну державну допомогу, її мету, форми, джерела, отримувачів та їхні частки в загальному обсязі наданої протягом минулого фінансового року державної допомоги в межах відповідної програми.

Ряд підзаконних нормативних актів для впровадження цього закону в дію вже розроблено, зокрема 4 квітня 2016 року Мін’юстом зареєстровано Наказ АМКУ «Про затвердження порядку подання та оформлення повідомлень про нову державну допомогу та про внесення змін до умов чинної державної допомоги».

У цьому документі мова йде про те, що рішення за результатами розгляду повідомлення про нову державну допомогу або про внесення змін до умов чинної державної допомоги в межах компетенції приймаються такими органами Комітету: Антимонопольним комітетом України; Постійно діючою адміністративною колегією Комітету; Тимчасовою адміністративною колегією Комітету; державним уповноваженим.

Комітет та Постійно діюча адміністративна колегія приймають рішення про допомогу, яка поширюватиметься на більше, ніж третину регіонів України; у випадку, якщо надавачами є два й більше органів влади, органів місцевого самоврядування… ; отримувачем державної допомоги є суб’єкт господарювання, який має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, транснаціональна корпорація, суб’єкт господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку товару; надання державної допомоги спрямоване на забезпечення національної безпеки та суспільних інтересів.

Повідомлення про нову державну допомогу подається Комітету не менше, ніж за 105 календарних днів до запланованої дати набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом або рішенням надавача, що дозволяє суб’єктам господарювання отримувати нову державну допомогу.

Повідомлення про нову державну допомогу вважається прийнятим до розгляду після 15 днів із дня його надходження до Комітету, якщо прийнято рішення про її невідповідність.

Тепер зупинімося на іншому аспекті, про який йшла мова вище, а саме: виключення, оскільки саме в них, зазвичай, можна знайти відповідь на питання «кому вигідно?».

Так ось, закон встановлює, що його вимоги не поширюються на підтримку:

1) у сфері сільськогосподарського виробництва та рибальства, виробництва зброї і військового спорядження для потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

2) господарської діяльності, пов’язаної з:

- інвестуванням в об’єкти інфраструктури з застосуванням процедур державних закупівель;

- наданням послуг, що становлять загальний економічний інтерес, у частині компенсації обґрунтованих витрат на надання таких послуг.

Виходячи з першого обмеження застосування закону, стає зрозумілим, чому початок цього розділу був пов’язаний із обсягом допомоги аграріям на наступний рік – все ж аграрне лобі в Парламенті себе не образить.

А ось обмеження щодо незастосування закону до послуг, що становлять загальний економічний інтерес, залишається вкрай цікавим ще й в силу того, що перелік цих послуг громадськість дізнається лише за 2 місяці до набрання чинності Законом.

Відповідно до Плану заходів щодо проведення інституційної реформи у сфері моніторингу та контролю державної допомоги суб’єктам господарювання та реалізації положень Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» передбачено, що Мінекономрозвитку спільно з Мінрегіоном, Мінфіном, Мін’юстом та АМКУ повинні підготувати та подати на розгляд Кабміну проект відповідного нормативно-правового акта до червня 2017 р.

Чому акцентується на цьому увага? Будь-яке фінансування, яке здійснюється за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів зазвичай здійснюється на підставі затверджених нормативних актів, програм, рішень.

Тобто, розпорядження коштами та майном – як місцевих органів влади, так і загальнодержавних, потребуватиме проходження чергового етапу контролю, цього разу через АМКУ. При тому, що, за великим рахунком, й органи аудиту, і Державна фінансова інспекція – всі у певній мірі також контролюють етапи використання цих коштів, але ще до моменту їх виділення та освоєння потрібно отримати дозвіл АМКУ. Немає дозволу – немає фінансування.

А загалом, про яку конкуренцію та монополію йдеться? На нашу думку, попередньою експертизою повинен займатися не АМКУ, а зовсім інший орган, наприклад Рахункова палата.

У цьому контексті нагадаємо, що відповідно до ст. 85 Конституції України голову Антимонопольного комітету призначає Верховна Рада України за поданням Президента, а відповідно до ст. 2 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» цей орган підконтрольний Президенту України.

Звісно, у цьому випадку можна говорити про систему стримувань та противаг, але це Україна, і цей механізм погодження швидше нагадує додаткову амуніцію Глави держави в питанні впливу на виконавчу владу та місцеве самоврядування. Гроші вирішують усе, а у нас і поготів.

Андрій Вігірінський Андрій Вігірінський , Правник, аналітик
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram