У цих словах, на думку автора, завчасно дається чудова характеристика того «парламентаризму», який має місце в Україні. «… К сожалению, за последние месяцы мы наблюдаем существенное замедление темпов реформ… Если посмотреть на обсуждение бюджета 2016 года, дебаты по налоговой реформе и задержки с выполнением требований меморандума с МВФ, то можно заметить, что именно блокировка процесса реформ становится одной из главных угроз экономике Украины в 2016 году. Этот фактор во многом определяет, сможет ли страна стать на путь устойчивого и стабильного развития».
Власне кажучи, з цих слів вбачається очевидна вже не тільки для українців, але й для міжнародної спільноти тенденція, відповідно до якої основною загрозою для самої країни є її народні обранці, які кожен крок реформ (які, варто розуміти, розпочинаються завжди на етапі законотворчого процесу) просовують через призму власних політичних та портфельних інтересів. Загалом сьогоднішні тренди з переформатуванням Кабміну, в які плавно трансформувалося обговорення теми внесення змін до Конституції України, очевидне свідчення на підтвердження.
Ще декілька слів Чімяо Фан зазначив і стосовно експортно-імпортного потенціалу країни. Ці слова перекликаються в деякій мірі з тими гучними заявами, якими протягом останніх два тижні майорів інформаційний простір, у виконанні колишнього заступника голови адміністрації Президента пана Косюка.
«Украина должна пересмотреть структуру своего экспорта. К примеру, в аграрной отрасли у ваших фермеров не так много возможностей успешно конкурировать с европейскими сельхозпроизводителями. Но на украинскую продукцию есть огромный спрос в Азии, Африке, на Ближнем Востоке».
У цих словах вбачаються беззаперечні плюси для України від зони вільної торгівлі з ЄС.
«Условия для экспортеров сырья ухудшаются. Хотя Украина находится в несколько лучшем положении, чем многие другие сырьевые страны. Цена на один из ключевых экспортных продуктов Украины — зерно — не упала так значительно, как на углеводороды, металл и руду. Вместе с тем другие экспортные товары Украины резко подешевели, и пока не стоит ожидать оживления на рынках металла или химической продукции».
На завершення цього розділу наведемо оновлений прогноз світового банку, оприлюднений у щоквартальній доповіді Commodity Markets Outlook: «Ціни на сировину без обліку енергоносіїв у 2016 році, імовірно, знизяться на 3,7 %, у тому числі метали подешевшають на 10 % після обвалу на 21 % в 2015 році.
Вартість сільськогосподарської продукції, як очікується, зменшиться на 1,4 %, оскільки високі запаси продовольства компенсують можливе зниження врожаїв через Ель-Ніньо, – повідомляється в звіті банку.
У групі металів і металургійної сировини найбільш сильне падіння, як прогнозують експерти СБ, покаже залізна руда (-25%).
Така динаміка обумовлена ослабленням попиту, особливо з боку Китаю».
Чому це важливо?
Просто в силу того, що Україна на сьогодні є не промисловою країною, а сировинною. Сировина — основна складова експорту, її здешевлення протягом року матиме наслідком скорочення надходження валютної виручки в країну, і, як наслідок, знову матиме місце дефіцит платіжного балансу, який призводить до перевищення попиту на валюту над пропозицією на внутрішньому ринку, та девальвує гривню, а далі — зростання цін, зростання безробіття (оптимізація, один із способів для підприємств-виробників вийти на рівень рентабельності), зростання кількості незайнятого населення, а отже, зростання злочинності, тиск на бюджет та фонди соціального страхування, оскільки потрібна соціальна допомога особам, які втратили роботу.
Що з цього випливає?
Гривня знижуватиметься на фоні процесів, які відбуваються у світі, навіть без «сприяння» Кабінету Міністрів та Національного банку, а тому просто прискоряться темпи девальвації (про один із способів читайте в кінці огляду).
На цьому політико-економічний аспект тижневого огляду варто завершити, оскільки, якщо висловлювання політиків-резидентів можуть та зазвичай мають ситуативний, популістичний характер, то слова людини, думки та висновки якої в багато чому визначають інвестиційну привабливість України, є індикаторами для світових фінансистів, а також безпосередньо впливають на надходження валютних позик у країну, викликають більшу довіру.
Уже й на Заході розуміють, що основну загрозу Україні несуть ті, хто її очолює, їх нездатність поставити інтереси нації над власними меркантильними.
Шлях реформ. Митниця
На початку тижня відбулись прес-конференції міністра фінансів України та голови Державної фіскальної служби, на яких значну увагу приділено давно наболілому та особливо важливому питанню — запровадженню змін на митниці.
Основні посили:
— Мінфін планує подати 3 лютого на розгляд Кабінету Міністрів документацію для залучення міжнародних компаній до управління частиною української митниці на західному кордоні країни.
— Уряд вже уклав кредитну угоду на 100 млн євро пільгового фінансування з Урядом Польщі, що також будуть використані частково на підвищення якості обслуговування на українсько-польському кордоні.
— Ведуться переговори з урядами інших держав про надання фінансування на розробку програмного забезпечення, що дозволить мінімізувати людський фактор у роботі податкової та митниці. «Це все робиться задля докорінного реформування Державної фіскальної служби», — повідомила Наталія Яресько.
— Голові Державної фіскальної служби доручено перевірити всі митні оформлення за спрощеною процедурою (IM40EA) в 2015-му й у січні 2016 року.
Акценти на цих виступах зроблено неспроста, адже на початку 2016 року в парламент було внесено законопроект, який багато оглядачів та фахівців назвали стартом створення/перетворення митної служби з органу, основним завданням якого є виконання фіскальної функції, в якісну сервісну службу.
Зважаючи на це, спробуємо проаналізувати, що ж такого докорінно нового та креативного запропонували на розгляд парламенту, що повинно розвіяти та викорінити тандем понять корупція/митниця, асоційований із цим відомством?
Отже, чим на сьогодні є митниця в частині нормативного регулювання?
Це частина структури Державної фіскальної служби, організація діяльності та функціонування якої в першу чергу регулюється Положенням, затвердженим Постановою Уряду від 21 травня 2014 р. № 236.
Зазначений документ визначає ДФС як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів (із літа 2015 року фіскалів передано до відання цього міністра) і який реалізовує державну податкову політику, державну політику в сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок), державну політику в сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Зважаючи на те, що інституційно це одне відомство, їх завдання та організація роботи визначаються на рівні законодавства однорідно, тобто в поєднанні.
Відповідно до Положення, до таких завдань належать (по порядку, відповідно до нормативного документа): реалізація державної політики; боротьба з правопорушеннями; контроль за надходженням податків, зборів, платежів; та інші (внесення законопроектів на розгляд Мінфіну і на цю примітку варто звернути особливу увагу, вона буде роз’яснена далі за текстом).
Крім цього, до повноважень ДФС у частині митниці віднесено: здійснення адміністрування податків, зборів та митних платежів, контроль за дотриманням законодавства; облік платників податків та осіб, які здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем; здійснення ведення митної статистики; контроль за дотриманням порядку переміщення товарів через митний кордон; контроль за правильністю визначення митної вартості; ліцензування митної брокерської діяльності, діяльності суб’єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами; надання повноваження на провадження діяльності з надання митним органам фінансових гарантій забезпечення сплати митних платежів; здійснення у випадках, передбачених законом, провадження у справах про порушення митних правил та у справах про адміністративні правопорушення; здійснення разом з митними органами іноземних держав заходів щодо вдосконалення процедури пропуску через державний кордон України товарів і транспортних засобів, їх митного контролю та митного оформлення; впровадження спрощених митних процедур відповідно до законодавства та сприяє створенню відповідних умов для полегшення торгівлі, сприяє транзиту, збільшенню товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України; взаємодія та здійснення обміну інформацією з органами державної влади, державними органами іноземних держав, міжнародними організаціями; запобігання та протидія контрабанді та порушенням митних правил на митній території України; збирання, аналіз, узагальнення інформації про порушення законодавства у сфері митної справи, за результатами вживає заходів, спрямованих на запобігання таким порушенням; вживання заходів до спорудження, облаштування, утримання і проведення ремонту пунктів пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення; здійснення міжнародного співробітництва, забезпечення виконання зобов’язань, узятих за міжнародними договорами України, з питань, що належать до її компетенції, у тому числі шляхом надання взаємної адміністративної допомоги у запобіганні, виявленні та розслідуванні порушень законодавства на підставі міжнародних угод.
Такий детальний перелік функцій, завдань та повноважень наводиться для того, щоб дати зрозуміти читачеві, що вони станом на сьогодні доволі чітко прописані законодавством.
Крім того, вони різноманітні та не концентруються лише на понятті «виконання виключно фіскальної функції в роботі митниці». У дійсності, чинний нормативний документ також передбачає вжиття заходів для полегшення та спрощення проходження митних формальностей, співпрацю з міжнародними організаціями та органами тощо.
Єдине, у чому вбачається докорінна зміна/реформа в роботі митниці, це питання визначення її безпосереднього очільника, підпорядкування, а де-факто сфери впливу на нього, тобто того, що називається «призначенням своїх».
На сьогодні, відповідно до Положення, в силу того, що такі структури, як податкова та митниця, об’єднані в межах одного відомства, безпосередній вплив на них має голова Державної фіскальної служби.
Він призначається та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра фінансів.
Голова ДФС має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабміном за поданням прем’єр-міністра, внесеним міністром фінансів на підставі пропозицій Голови ДФС.
Формально голова ДФС самостійно обирає заступників, вносить пропозиції Мінфіну, далі за ланцюжком.
Однак при внесенні кандидатур голова ДФС не зобов’язаний зберегти функціональні обов’язки заступника, після призначення його недоторканими.
Відповідно до п. 16 Положення, він самостійно розподіляє обов’язки між своїми заступниками, і, як наслідок, те, кому він довірить напрям «Митниці», повністю залежить від його волі та інтересів. Таким чином, чинний механізм збереження митниці в межах однієї структури дозволяє певну міру свободи Голови ДФС у темі визначення відповідальних за митницю.
Що ж пропонує Законопроект «Про Національну митну службу в Україні»?
У першу чергу зазначимо, що проект Закону містить неймовірно велику кількість обтікаємих, відсильних, декларативних та узагальнюючих понять (схоже на те, що це входить у тренд української законотворчості, оскільки за подібною юридичною мовою написаний Закон України «Про ринок природного газу»), які дозволятимуть у подальшому на рівні підзаконних актів дещо викривляти та коригувати реальні відносини й спірні моменти в ту чи іншу сторону.
Однак повернімося до питань призначень. Ключові зміни стосуються саме структури, підзвітності та підпорядкування відомства. Так, Проект Закону лише в одному випадку використовує назву конкретного міністерства, якому підпорядковуватиметься Національна митниця (в розділі IV, п. 3 зазначається, що до повноважень Національної митної служби відноситься розроблення проектів наказів Мінфіну з питань, що віднесені до компетенції (ймовірно, не догледіли, коли копіювали текст із чинного Положення)), у всіх інших випадках використано відсилочну конструкцію, для прикладу:
«Структуру Апарату Національної митної служби України затверджує керівник Національної митної служби України за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, який, відповідно до законодавства, забезпечує формування та реалізує державну митну політику».
Це формулювання «центрального органу виконавчої влади, який відповідно до законодавства забезпечує формування та реалізує державну митну політику», відсилає до положень про відповідні міністерства, і, припустімо, при зміні формату Уряду чи взагалі політичної мапи представлення в українському парламенті, зменшенні залежності України від заокеанського фінансового лобі та ресурсу це повноваження, яке на сьогодні закріплено за Мінфіном, спокійно перекочує до завдань іншого більш зручного міністерства.
Основні зміни, заради яких загалом і розроблявся Закон, – це визначення місця відомства в системі органів влади, а також вісь координат, яка матиме щодо нього важелі впливу.
Проект Закону передбачає, що Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність Національної митної служби України.
Однак робить це через керівника центрального органу виконавчої влади, який, відповідно до законодавства, забезпечує формування та реалізує державну митну політику (на сьогодні це Міністерство фінансів і знову ж таки його очільницю складно віднести до групи керівника Кабміну).
У свою чергу керівник центрального органу виконавчої влади, який відповідно до законодавства забезпечує формування та реалізує державну митну політику, має щодо Національної митної служби такі, ключові, на наш погляд, повноваження:
— вносить пропозиції Прем'єр-міністру України стосовно кандидатури на посаду керівника Національної митної служби України і, за пропозицією керівника Національної митної служби України, стосовно кандидатур на посади його заступників.
Ось тут має місце колізія норм права, оскільки відповідно до ст. 24 проекту Закону перший заступник та заступник керівника Національної митної служби України призначаються на посаду та звільняються з посади керівником центрального органу виконавчої влади, який відповідно до законодавства забезпечує формування та реалізує державну митну політику за поданням керівника Національної митної служби України.
Знову ж таки, невдале копіювання з попереднього, чинного на сьогодні Положення, як бачимо:
— в одному випадку заступників призначає керівник міністерства;
— в іншому — керівник міністерства вносить їх кандидатури на розгляд Кабміну (як це відбувається сьогодні), який нібито й призначає.
Ймовірно, колізію виправлять, зберігши повноваження з призначення заступників за керівником міністерства.
Вбачається, що з підготовкою проекту поспішали, до кінця не було визначено, хто матиме можливість лобіювати та призначати своїх представників у вигляді заступників НМС. Ця колізія в черговий раз демонструє те, що було ключовим при розробленні документа та залишилося невирішеним.
Сам же керівник Національної митної служби України призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій керівника центрального органу виконавчої влади.
Інші повноваження керівника міністерства по відношенню до Національної митної служби:
— погоджує структуру Апарату;
— видає обов'язкові до виконання Національною митною службою України накази та доручення з питань, що належать до сфери діяльності Національної митної служби;
— погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів Апарату Національної митної служби;
— погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів Національної митної служби;
— погоджує пропозиції керівника Національної митної служби щодо утворення, реорганізації, ліквідації її територіальних органів як юридичних осіб публічного права та вносить на розгляд Кабінету Міністрів відповідне подання;
— порушує перед Кабінетом Міністрів питання щодо скасування актів Національної митної служби повністю чи в окремій частині.
Теж доволі цікава норма.
Очільник міністерства, в підпорядкуванні якого перебуває Національна митна служба, яка фактично повністю залежна від його волі, не наділений правом скасовувати акти НМС, а може тільки вносити відповідне подання на розгляд Кабміну.
Тобто, має місце дивна ситуація, за якої акти голови Національної митної служби можуть бути скасовані виключно вищим органом виконавчої влади, а акти міністерств, отже, мають меншу юридичну силу по відношенню до актів НМС.
Ймовірно, цей казус на стадії обговорення в парламенті буде усунутий. Хоча цілком можливо, що це є псевдомеханізм забезпечення зовнішнього прояву умовної прозорості та незалежності керівника НМС.
При цьому вже у наступному пункті визначено:
— керівник міністерства доручає керівнику Національної митної служби України скасувати акти його територіальних органів повністю чи в окремій частині, а в разі відмови скасовує акти територіальних органів Національної митної служби України повністю чи в окремій частині.
Стосовно самої структури. Ознайомившись та проаналізувавши норми проекту Закону, теж виявлено деякі конструктивні зауваження, викликані неконкретизованістю окремих, які в свою чергу дозволяють говорити про потенційні ризики.
Так, Розділ ІІІ визначає, що систему Національної митної служби України складають :
— Апарат Національної митної служби України;
— територіальні органи Національної митної служби України (здійснюють свою діяльність в АР Крим; області; міста Київ, Севастополь, а окремі територіальні органи можуть здійснювати свою діяльність на територіях двох чи більше адміністративно-територіальних одиниць або на всій території України);
— відокремлені структурні підрозділи територіальних органів Національної митної служби України;
— спеціалізовані навчальні заклади та науково-дослідницькі установи;
— спеціальні митні органи.
Найбільше запитань та зауважень викликає саме останній елемент системи — спеціальні митні органи.
У ст. 19 Проекту зазначається, що вони можуть створюватися «для виконання окремих завдань, а також сукупності декількох завдань, покладених на Національну митну службу України. Вони здійснюють свою діяльність на всій митній території України».
У місцях розташування митниць, митних постів у міру необхідності можуть створюватися відокремлені підрозділи та окремі робочі місця спеціалізованих митних органів.
В іншій частині Закон не дає додаткових роз’яснень щодо ролі та повноважень спеціальних митних органів, їхнього співвідношення (підпорядкування, керівництва) з територіальними підрозділами.
Можливо, пані Южаніна та інші ініціатори законопроекту за усталеною сьогодні практикою роз’яснять парламентарям із ТРИБУНИ, що вони закладають в це поняття (якщо, звісно, депутати читатимуть законопроект).
Окремий розділ у проекті Закону присвячено порядку призначення осіб на службу. За загальним правилом механізм передбачає проведення конкурсу, формування конкурсних комісій і т. д.
Акцентувати увагу на цьому розділі сенсу немає. Для тих, хто вперше призначається, — конкурс, а для тих, хто просувається по службі, — можливий механізм атестації.
Важливо те, що Конкурс проводиться відповідно до Порядку проведення конкурсу на службу до Національної митної служби України та (або) зайняття вакантної посади (далі — Порядок проведення конкурсу), що затверджується керівником центрального органу виконавчої влади, який, відповідно до законодавства, забезпечує формування та реалізує державну митну політику. Тобто, відповідно до Порядку, затвердженого відповідним міністром.
У питаннях призначення та основних завдань Національної митної служби (ст. 2 Проекту) на перше місце поставлені створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення безпеки суспільства та захист митних інтересів України. Приклад чудової декларативної норми, без конкретики.
Із приводу завдань, то першим зазначено: забезпечення виконання митних правил; далі — виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами; далі — створення сприятливих умов для полегшення торгівлі, сприяння транзиту, збільшення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України, здійснення разом з митними органами інших держав заходів щодо удосконалення процедури пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України, їх митного контролю та митного оформлення.
І тільки 6-м пунктом визначено забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених законодавством України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії.
Пункти 11 та 12 ст. 2 законопроекту передбачають запобігання та протидію контрабанді, боротьбу з порушеннями митних правил на всій митній території України; здійснення в межах повноважень, контролю за діяльністю підприємств, які надають послуги з декларування товарів, перевезення та зберігання товарів, що переміщуються через митний кордон України чи перебувають під митним контролем, та здійснюють інші операції з такими товарами, надання дозволів на здійснення зазначених видів діяльності; видача сертифікатів уповноваженого економічного оператора; ведення митної статистики та обмін даними митної статистики з митними органами інших країн; управління об’єктами інфраструктури Національної митної служби України, розбудова митного кордону.
Витяг наведено для наочності. Важливо зрозуміти, що докорінних змін у змісті завдань, повноважень чи функції митниці не передбачається і не відбудеться. Всі ті ж функції, які виконуються і сьогодні, залишаться властивими їй і завтра, і в майбутньому – просто в межах цього закону вони набули більш пафосної форми.
Цілий розділ Закону присвячено принципам діяльності митниці – таких, як: лояльність, політична нейтральність, відкритість та прозорість, законність, дотримання прав та свобод, верховенства права, розкривати їх зміст сенсу немає, оскільки їх фактичне виконання відчують підприємства на практиці та громадяни.
У цьому році пані Яресько визначила основним завданням реформування ДФС. Тож, підводячи підсумок аналізу цього нормативного документа, який Верховна Рада в цьому році розглядатиме першим, треба зазначити: єдине, що намагалися змінити, це:
— закріплення статусу Національної митниці України як центрального органу виконавчої влади на рівні Закону, тобто документа, який має більшу складність до змін, ніж постанови Кабінету Міністрів, які на сьогодні встановлюють правила функціонування відомства, тобто має кращий якісний стан захищеності;
— ключова зміна — зміна механізму призначення перших осіб митниці, зміна підпорядкування відомства, зменшення впливу Кабінету Міністрів на нього на користь міністерства (на сьогодні – Мінфіну, а як буде далі – покаже час).
Сподіваємось, що наступного тижня нам вдасться продовжити аналіз реформ у частині порядку залучення зовнішніх аутсорсингових компаній до виконання функцій митниць на території Західної України.
Ну і зовсім відірвані від життя питання в стилі очільника Уряду
Прем’єр-міністр України цього тижня заявив, що для розвитку економіки, створення нових робочих місць і розвитку самозайнятості потрібні дешеві довгі кредити в національній валюті.
Іноземні інвестори наразі вбачають ризики інвестування в Україну через військову невизначеність на Донбасі: «Це означає, що ми повинні запускати внутрішні механізми розвитку економіки».
Він запропонував представникам банківського сектору поділитися своїми думками, «як забезпечити в 2016 році широку програму кредитування як для бізнесу, так і для населення, в першу чергу на самозайнятість, створення робочих місць і підприємництво».
Наразі, зазначив Глава Уряду, кредитується в основному не виробництво, а видатки.
«Потрібні кредити на те, щоби люди могли створювати бізнес і розвивати самозайнятість в країні», — наголосив Глава Уряду.
Важко сказати, де прем’єр-міністр черпав знання для прийняття рішень протягом останніх двох років, оскільки будь-який підручник із економічної теорії говорить про те, що в умовах падіння внутрішньої економіки можливим виходом із неї є механізм кредитування під низькі відсоткові ставки на тривалий період, за рахунок якого стимулюється внутрішнє виробництво, наслідком чого стають і зайнятість населення, і розвиток підприємництва. Найбільш банальний приклад – це політика Резервної служби США за наслідками падіння ринку нерухомості в 2008 році.
Звертатись сьогодні до банківської спільноти з такими зверненнями, як мінімум, цинічно та безглуздо. Особливо після того, як третину установ виведено з ринку.
Крім цього, виходячи з перспектив зовнішньої торгівлі України, описаних на початку тижневика та тривалої девальвації, не вбачається, що НБУ планує скасовувати або пом’якшувати обмежувальні заходи – як наслідок, ставка рефінансування, облікова ставка НБУ на рівні 22 % для банківських установ, явно не може вважатися дешевою. Крім торгівлі наркотиками та проституції, які заборонені законом, такий рівень річної рентабельності в сфері самозайнятості може забезпечити виключно контрабанда.
Таким чином, сигнали банкірам повинні надходити від регулятора та КМУ, а не від них самих, бо вони гравці на ринку, який регулюється в кабінетах на Інститутській, Банковій та Грушевського.
Більше того, питання з накопиченням кредитних портфелів комерційного чи приватного секторів економіки в умовах, коли рівень доходів позичальників із року в рік зменшується, не має на сьогодні для банкірів пріоритетності.
На фоні цього Кабінет Міністрів днями ухвалив рішення про докапіталізацію двох державних банків – «Укрексімбанку» майже на 10 млрд грн та «Ощадбанку» майже на 5 млрд грн.
За словами прем'єр-міністра, це підтримає стабільність двох основних державних банків, забезпечить обсяги кредитування та сприятиме розвитку української економіки.
Залежить від того, як подивитися на ситуацію: сьогодні Кабмін докапіталізовує банківські установи явно не за кошти з прибутків чи доходів – це кошти, залучені під ОВДП, тобто емітовані, які через ці банківські установи будуть вкинуті в економіку. З одного боку, їх дійсно можна спрямувати на дешеве кредитування, яке, можливо, з часом опосередковано призведе до зростання виробництва та росту ВВП, але це середньострокова перспектива, яка на моменті збільшення пропозиції грошей на ринку додасть тільки тиску на національну грошову одиницю. Минулого тижня ми зазначали, що на аукціонах з реалізації цінних паперів держави на внутрішньому ринку було залучено до бюджету близько 13 млрд грн, а цього тижня, 26.01.16, відбулися чергові аукціони з розміщення облігацій внутрішньої державної позики. За рахунок їх проведення до бюджету залучено 64,12 млн грн зі ставкою дохідності 21 %. 27.01.16 Мінфін залучив до державного бюджету України ще 25,013 млн грн під 20 % річних за рахунок випуску ОВДП. При цьому, навіть якщо покупцем цих цінних паперів був не НБУ, а банківські установи, у подальшому вони, звертаючись до НБУ про надання кредитів, використовуватимуть ці ОВДП як заставу. За останніми повідомленнями, станом на 28.01.16 за кредитом овернайт під забезпечення (державними облігаціями України або депозитними сертифікатами Національного банку України) процентна ставка НБУ встановлена у розмірі 24 % річних. Нічого не дивує? Купувати ОВДП зі ставкою дохідності 21–20 %, залучати позику під них за ставкою 24 % річних (зрозуміло, що це овернайт, зрозуміло, що це начебто цінні папери держави, які умовно мають більше гарантій повернення, хоча це тільки в теорії, оскільки живемо ми в Україні, а не в США чи ФРН).
Крім цього, за різними чутками в концепції реформування державних банків, яку вже декілька місяців не можуть погодити на засіданнях Кабміну та оприлюднити, передбачається реалізація часток статутних капіталах державних банків іноземним інвесторам. Зважаючи на це, сьогоднішні рішення про докапіталізацію є спробою приведення їх у «косметично-привабливий» вигляд. Шкода тільки, що ця косметика опосередковано лягає на плечі українців у вигляді інфляції, викликаної додатковою емісією та девальвацією.
Повертаючись до питання кредитування, варто нагадати, що станом на кінець листопада 2015 року, за підсумками діагностування 18 із 20 найбільших банків, сумарна потреба в їх докапіталізації визначена у 156 млрд грн.
Ця докапіталізація здійснюється не тільки живими коштами, а й майном, акціями та цінними паперами. По завершенні стрес-тестування всіх банківських установ ця сума тільки зросте. Як наслідок, постає питання з ресурсом, який можна використати для кредитування, і, в даному випадку, ми знову адресуємо НБУ питання щодо базової ставк, оскільки навряд чи акціонери банків яких «витрусять» докапіталізацією, додатково вкладатимуть власний ресурс. А зважаючи на розбиту довіру як бізнесу, так і населення до банківської системи, очікувати припливу депозитів наївно.