Еммануель Макрон заприсягся, що Франція не відмовиться від карикатур. Таку обіцянку французький президент зробив минулого тижня з нагоди національної жалоби за вбитим вчителем історії і географії, якому дорогою додому після уроків відрубав голову ісламістський терорист-чеченець. На початку жовтня Самюель Паті (ім’я вчителя тепер знає вся Франція) показав учням карикатури "Шарлі Ебдо" на пророка Мухаммеда в рамках уроку громадянської освіти, коли пояснював поняття свободи слова. Макрон назвав убитого вчителя “обличчям Республіки” і пообіцяв далі захищати “свободу і світську державу”, про яку дітям розповідав Паті.
Туреччина-Франція: від релігії до геополітики
Туреччина не лише не висловила співчуття з приводу теракту, який забрав життя вчителя, а й пішла в наступ. За одну добу Ердоган двічі порадив Макрону “перевірити психіку”, при цьому місце для цієї репліки обрав невипадкове — багатотисячний мітинг своїх виборців. Турецький лідер уже давно приміряє на себе амбітну роль рятівника усіх мусульман (спираючись на солідну консервативно-релігійну електоральну базу) і не оминає нагоди використовувати почуття вірян на свою користь. Грати є на чому: в ісламі зображення пророка, а тим паче насміхання з нього, заборонено, тоді як у Франції богохульство захищене законом про свободу слова.
Ердоган не вперше критикує внутрішню політику Макрона. На початку жовтня турецькому президенту не припав до смаку закон про боротьбу із сепаратизмом, яким французький президент хоче боротися з радикалізацією в найбідніших і культурно неінтегрованих кварталах Франції. На думку Ердогана, Макрон іде “небезпечним шляхом”, на що той твердо відповів: “На французькій території не буде турецьких законів”.
Якби ж то все обмежувалося світоглядними питаннями. Глибини франко-турецького конфлікту лежать у площині геополітики й економіки. Складно назвати збігом той факт, що Ердоган дедалі більше псує відносини з Макроном у той момент, коли турецьке геологорозвідувальне судно збирається повернутися в Середземне море шукати поклади газу і нафти у спірних турецько-грецьких водах. У вересні така експедиція вже коштувала Туреччині конфлікту з Афінами і погроз з боку ЄС.
Інша зона впливу — розділена надвоє Лівія, за втручання в політику якої, за словами Макрона, Анкара понесе “кримінальну відповідальність”. ООН уже не раз звинуватила Туреччину в порушенні ембарго на постачання зброї до Лівії, а Макрон закликав країну припинити гратися з вогнем, відправляючи до Лівії сирійських джихадистів.
Не такий уже і смачний той французький сир
Геополітика в наш час розгортається і в новому вимірі — у соцмережах. З кінця минулого тижня інтернетом гуляє хештег арабською – заклик до бойкоту французької продукції у відповідь на підтримку Макроном карикатур. У мережевих супермаркетах Катару та Кувейту співробітники прибрали з полиць французькі сири, пасту, рис і косметику. Університет Катару скасував запланований Тиждень французької культури. У Секторі Газа спалили портрет Макрона на вулиці.
Виміряти потенційні економічні втрати від бойкоту наразі неможливо, пояснює французький міністр зовнішньої торгівлі. Однак на його думку, йдеться про символічні акції, а не про масштабну блокаду, з огляду на те, що в деяких галузях бойкот не має жодного сенсу — кілька великих виробництв у Франції, наприклад, завод курятини марки Poultry, належить саудівським бізнесменам.
Французьке МЗС закликало до припинення бойкоту, а Еммануель Макрон опублікував у твіттері послання про єдність і мир одразу трьома мовами: французькою, англійською і арабською. “Ми продовжуватимемо. Ми поважаємо відмінності і не визнаємо дискурсу ненависті”.
Нинішня мобілізація проти французьких продуктів і виступи наразі не дотягують до масштабів обурення публікацією карикатур "Шарлі Ебдо" у 2015 році. Тоді протести прокотилися численними країнами, від Нігеру до Алжиру, від Катару до Пакистану і забрали тисячі незадоволених, які вийшли на вулиці захистити честь пророка з гаслами “Я — Мухаммед” (на противагу французькому “Я — Шарлі”, Je suis Charlie). Обурення з часом стихло. А от геополітичні ігри за владу і ресурси не припинялись ніколи.
Ердогану вигідна нинішня антифранцузька хвиля у країнах арабського світу, адже це дозволить йому не лише потішити власних виборців, а й утвердитися в регіоні як лідеру, який не дозволить “ображати мусульман”. Відкликання французького посла з Анкари частково розв’язує турецькому лідерові руки — Париж першим перейшов від слів до дій.
У такому контексті реванш Ердогана тепер виглядатиме як відповідь, а не напад. Франко-турецькі відносини покривалися тріщинами впродовж останніх років. Нині конфлікт як ніколи близький до вибухового.