Третього лютого Меморіальний центр історії Голокосту «Яд Вашем» оприлюднив незвичайне вибачення. За два тижні до цього в Ізраїлі відбувся П’ятий Всесвітній форум Голокосту, на якому зібралися світові лідери для вшанування пам’яті жертв Голокосту та боротьби з антисемітизмом. На цьому заході «Яд Вашем» продемонстрував кілька відеозаписів, а пізніше заявив, що шкодує про їх показ. Ці відео містили «неточності», йдеться у заяві керівництва меморіального комплексу, та «часткове викладення фактів», що створило «незбалансоване враження».
За кілька тижнів до вибачення ці відео та інші аспекти Форуму Голокосту жорстко розкритикували історики та жертви Шоа за те, що вони нібито містили такі упередження, що перегукуються з російським наративом про роль Радянського Союзу в Другій світовій війні. Відео критикували за те, що в них не було згадано про угоду Сталіна з Гітлером, оформлену як пакт Молотова–Ріббентропа, та про радянську окупацію частини Польщі.
Віктор Верцнер, ізраїльтянин, що народився в Україні й нині керує фейсбук-групою «Israel supports Ukraine», розповів виданню «The Times of Israel», що Всесвітній форум Голокосту та наступні вибачення «Яд Вашему» стали темою бурхливих дискусій у цій закритій групі.
«Ми багато обговорювали це в нашій групі. Я не думаю, що ‘Яд Вашем’ створив би ці фейкові відео без схвалення ізраїльського уряду, — каже Верцнер. — Мета полягала в тому, щоб догодити Росії шляхом політизації Голокосту».
Російськомовний вебсайт ізраїльських новин під назвою Cursorinfo.co.il, який належить українському бізнесмену Олегу Вишнякову, також опублікував дуже критичну щодо «Яд Вашему» статтю.
«Організатори Форуму, мабуть, так боялися розчарувати [президента Росії] Владіміра Путіна, що пакт Молотова–Ріббентропа, підписаний нацистською Німеччиною та Радянським Союзом за місяць до війни, взагалі не згадувався у відеопрезентації», - йдеться в статті.
У відповідь один із коментаторів написав: «Музей ‘Яд Вашем’ вже давно діє як дешева повія! Це огидно!»
Більшість ізраїльтян, зауважив Верцнер в інтерв’ю «The Times of Israel», напевно, не можуть знайти Україну на мапі й не усвідомлюють політичних і культурних відмінностей між іммігрантами з колишнього Радянського Союзу, яких вони зазвичай неточно узагальнюють під словом «росіяни».
«В Ізраїлі є 400 тисяч громадян українського походження, — каже він. — І лише 200 тисяч із Росії». За його словами, існує значний прошарок пострадянських ізраїльтян та євреїв, які є водночас проукраїнськими й прозахідними й голоси яких заглушені величезними потоками грошей і ресурсів, що їх, як повідомляється, російський уряд вкладає в засоби масової інформації та соціальні медії, надто в російськомовні ЗМІ в Ізраїлі. Багато хто з цих проукраїнських євреїв хотіли б побачити, як ізраїльський уряд рухається в проукраїнському напрямку, наприклад, приєднавшись до режиму санкцій проти Росії або відкинувши проросійські, на їхню думку, наративи про Голокост та антисемітизм".
«The Times of Israel» поспілкувався з кількома такими проукраїнськими активістами, які заявили, що хочуть зміцнити зв'язки між Ізраїлем та Україною.
«Інформаційна війна»
«Росія витрачає величезні кошти на проросійські ЗМІ, на тролів у соціальних медіа та на проросійські заходи для своїх ‘співвітчизників’ в Ізраїлі, — каже Верцнер. — Проукраїнська сторона не може з цим конкурувати».
У звіті корпорації «Ренд» за 2018 рік стверджується, що Росія бере участь у всесвітній пропагандистській кампанії, витрачаючи мільярди на традиційні ЗМІ та приховані акції в соціальних медіях, щоб завоювати серця та розум російськомовних за кордоном. У доповіді зафіксовано таку активність у країнах Балтії, Україні та інших сусідніх державах. Однак питання про те, чи фінансує російський уряд російськомовні ЗМІ та соціальні медії в Ізраїлі, і якщо так, то в якому обсязі, залишається невивченим.
Верцнер прирівняв проукраїнську позицію до прозахідної.
«Я думаю, що з етичних причин Ізраїль повинен підтримувати Україну. Ми маємо вирішити, хто ми є. Чи належимо ми, ізраїльтяни, до західного світу, чи ми хочемо долучитися до Росії, Північної Кореї та подібних режимів?»
Сергій Лейвіков, консультант із питань енергоефективності, який живе в Одесі, також визначив себе як «проукраїнського єврея» в інтерв’ю «The Times of Israel».
Він каже, що в такому статусі йому потрібно постійно бути пильним і виступати проти дезінформації навколо євреїв й антисемітизму.
Протягом перших років російсько-українського конфлікту звинувачення у повсюдному антисемітизмі за підтримки держави (і нібито масовому виїзді переляканих українських євреїв через це) були стійким лейтмотивом як у репортажах підконтрольних Кремлю ЗМІ, так і в заявах уряду Росії.
У січні потоки повідомлень в ізраїльських та російських ЗМІ доносили читачам, що в українському місті Умані стався «погром», під час якого госпіталізовано чотирьох євреїв-хасидів.
Повідомлення виявилися неправдивими.
«Це була дезінформація. Відбулася сварка, але це була лише бійка між хасидами та якимись іншими людьми», — сказав Лейвіков.
Ця новина з'явилася на різних українських сайтах та в ізраїльському виданні «The Jerusalem Post» (яке згодом зняло її), а також у проросійських ЗМІ. Українська поліція спростувала повідомлення про погром, заявивши, що відбулася сварка, яка, однак, не була пов'язана з антисемітизмом, що нікого не ушпиталювали.
Подібним чином наприкінці 2014 року кілька російських ЗМІ повідомили, що українська ультранаціоналістична організація здійснила широкомасштабні напади в Одесі, а пізніше з’ясувалося, що ця історія була цілковито вигадана. Цей інцидент став одним із черги численних спроб російських ЗМІ створити враження, що в Україні нібито побутує нестримна ненависть до євреїв. Ще один подібний до цього інцидент трапився тоді, коли російська інформаційна програма «Вести» процитувала (підроблений) лист протесту від імені відомого європейського єврейського діяча, який засуджував «примусове закриття єврейських організацій та шкіл» в Україні.
Лейвіков вважає, що такі неправдиві повідомлення є невипадковими і поширюються навмисно, щоб представити Україну в непривабливому світлі.
«Антисемітизм є частиною інформаційної війни в Україні. Проросійські ЗМІ активно просувають думку про те, що антисемітизм існує. Вони постійно повідомляють про напади та акти вандалізму, щоб змалювати картину, в якій антисемітизм сильно домінує в українському житті. Але це неправда».
Проте повідомлення про вандалізм широко публікували й місцеві українські ЗМІ. Згідно з доповіддю Міністерства у справах діаспори Ізраїлю за 2018 рік, в Україні відбулося понад 130 антисемітських інцидентів, що перевищує загальну кількість зафіксованих випадків на всій території колишнього Радянського Союзу за 2017 рік.
Деякі групи, зокрема Асоціація єврейських організацій і громад України «Ваад», оскаржили цю доповідь, тоді як інші, зокрема Український єврейський комітет, заявили, що наведені дані видаються надійними.
Однак у січні цього року Об’єднана єврейська громада України, яку пов’язують з Ігорем Коломойським, мільярдером-націоналістом єврейського походження, оприлюднила звіт, у якому йдеться про зниження на 27% кількості випадків антисемітизму за 2018 рік.
Прозахідна революція
Зі свого боку Верцнер заявив, що, хоча серед прихильників революції на Майдані 2014 року, яка скинула тодішнього Президента України Віктора Януковича, без сумніву, були антисемітські групи, революція, на його переконання, стосувалася насамперед західних цінностей та демократії.
«Звичайно, в революції на Майдані було багато антисемітів. В Європі в цілому існує певний рівень антисемітизму. Але Україна навіть не входить у першу десятку цих країн».
У листопаді 2013 року Янукович заявив, що не буде підписувати заплановану Угоду про асоціацію з ЄС, а Україна натомість підтримуватиме тісніші зв'язки з Росією. Тисячі українців вийшли на вулиці, протестуючи проти цього кроку й скандуючи «Україна — це Європа». Після того як 29 листопада спецпризначенці Януковича побили студентів-демонстрантів, демонстрації зросли експоненційно, до них приєдналися сотні тисяч людей, яких розлютила жорстокість та корупція режиму Януковича. Протести тривали три місяці, спецпризначенці намагалися силою розігнати людей і вбили понад 100 протестувальників.
22 лютого 2014 року Янукович втік до Росії, незабаром Росія вдерлася в Крим, тоді як підтримувані Росією бойовики розпочали військові дії проти українських військ на Донбасі — цей конфлікт триває й досі, в ньому загинули тисячі українців.
Росія: націоналісти та неонацисти в Ізраїлі
Російський уряд, зі свого боку, зображував Україну як державу, сповнену неонацизму.
У звіті Міністерства закордонних справ Росії за 2019 рік стверджується, що «в Україні зафіксовано весь спектр проявів та ознак неонацизму, включаючи послідовне відбілювання та героїзацію нацизму та нацистських пособників часів Другої світової війни ... стрімку легітимізацію радикал-націоналістів та їх входження в структури державної влади, здійснення чисток та силових, каральних операцій стосовно тих, на кого чіпляють ярлик ‘антиукраїнської діяльності’».
Стосовно проукраїнських активістів в Ізраїлі в доповіді російського уряду сказано: «після подій 2014 року в Ізраїль з України почали прибувати активісти різних націоналістичних і неонацистських організацій, основною метою яких було домогтися фінансової, політичної та інформаційної допомоги новому українському режиму від Ізраїлю та єврейського міжнародного лобі в цілому. Робилися спроби використати численних російськомовних іммігрантів із країн колишнього СРСР в заходах на підтримку ‘демократичних’ перетворень в Україні й для засудження ‘агресивних дій Росії’».
Посилаючись конкретно на групу Верцнера у Фейсбуці, російське Міністерство закордонних справ писало: «Особливу активність в ізраїльському суспільстві розвинула створена 2014 року некомерційна організація правого ухилу ‘Israel supports Ukraine’ (засновник — майор у відставці В. Верцнер). Діяльність її членів, як правило, сфокусована на молодіжній аудиторії соціальних мереж».
Щодо вебсайту Вишнякова російський уряд написав: «Вирізняються своїм русофобським стилем і деякі новинні сайти, зокрема, cursorinfo.co.il, в публікаціях якого часто використовуються антиросійські кліше нинішньої української влади та ЗМІ».
Чи політизує Ізраїль звинувачення в антисемітизмі?
Одеський активіст Лейвіков звинуватив ізраїльський уряд в тому, що той часто стає на бік Росії в її інформаційній війні з Україною, наприклад, публікуючи заяви із засудженням українського антисемітизму.
Ізраїльське міністерство закордонних справ заявило, що його заяви вмотивовані щирим занепокоєнням щодо антисемітизму, але принаймні один повідомлений інцидент виправдовує стурбованість критиків.
У вересні 2018 року колишній голова кампанії Трампа Пол Манафорт визнав свою вину й, зокрема, те, що в рамках свого незаконного лобіювання від імені колишнього президента України Януковича він допомагав поширювати історію, за погодженням з ізраїльським чиновником, про те, що прихильники Юлії Тимошенко (політичного суперника Януковича) заохочували антисемітизм і об'єдналися з антисемітською партією.
«Манафорт координував свої дії приватно з високопосадовцем ізраїльського уряду з метою оприлюднити письмову заяву з розголошенням цієї історії, — йдеться в обвинувальному акті. — Тоді Манафорт, таємно й заздалегідь ознайомлений зі змістом цієї ізраїльської заяви, працював над поширенням вказаної історії в Сполучених Штатах».
Водночас Верцнер зазначив, що Міністерство закордонних справ Ізраїлю за тодішнього міністра Авігдора Лібермана скасувало продаж безпілотників українській армії 2014 року. Він сказав, що Ліберман був прихильником розвороту Ізраїлю в бік Росії замість опертя лише на США як на основного союзника.
«Ізраїль не проросійський, а проізраїльський»
Вишняков, який є почесним консулом Держави Ізраїль у Західній Україні, сказав «The Times of Israel», що його часто запитують про ізраїльсько-українські відносини у зв’язку з ізраїльсько-російськими переговорами.
«Дехто каже, що Ізраїль — це проросійська країна. Я кажу: ні, Ізраїль — проізраїльська країна. Звичайно, Ізраїль змушений бути гнучким і захищати власні інтереси. Ізраїль оточений ворогами. На Ізраїль націлено 100 тисяч ракет з Лівану. Іран хотів зробити те саме в Сирії. Ізраїль цього не дозволить».
Вишняков заявив, що присутність Росії в Сирії великою мірою диктує позицію Ізраїлю щодо Росії.
«Дехто жартує, що Україна та Ізраїль мають спільного сусіда. Ізраїлю потрібно бути гнучким і спілкуватися з різними сторонами, щоб запобігти протистоянню».
Однак, за словами Вишнякова, Ізраїль допомагає Україні «як тільки може».
«Група ізраїльських військових психологів неодноразово приїжджала в Україну, щоб працювати з людьми, які страждають від ПТСР. Лікарі приїхали сюди, щоб допомогти реабілітувати солдатів у військових шпиталях».
"Торік Ізраїль та Україна підписали угоду про вільну торгівлю", - каже Вишняков. Дві країни мають угоди в галузі ІТ, сільського господарства та торгівлі металами на суму близько мільярда доларів на рік, і він сподівається, що ця сума значно зросте.
Патріотичні… й корумповані
Верцнер народився в Україні, в дитячі роки жив у Росії, а у віці 13 років разом із батьками виїхав до Ізраїлю.
«Я відвідував Росію сім разів, вже бувши дорослим. З роками я помітив, що атмосфера змінюється. Багато росіян справді повірили, що світ проти них, що їх хочуть знищити. Навіть освічені росіяни вірять у це. Але якщо ви поговорите з американцями, то вони навіть не знають, де Росія на мапі».
У 2008 році, коли Росія вдерлася в сусідню Грузію, Верцнер відзначив: «Це було так несправедливо. Я подумав, що Крим точно буде наступним».
Коли Росія справді вторглась у Крим 2014 року, Верцнер створив групу у Фейсбуці «Israel supports Ukraine» і почав збирати гуманітарну допомогу та гроші для української армії й для внутрішньо переміщених осіб.
Майор ізраїльської армії (у відставці) навіть допоміг українській армії з вдосконаленням професіоналізму.
«У радянській військовій системі планування відбувається на рівні дивізії. А в системі Ізраїлю чи системі НАТО це відбувається з рівня батальйону. Ви можете передати завдання командиру батальйону, і він планує сам. Система НАТО набагато краща».
Протягом двох років Верцнер допомагав українській армії, але перестав, коли зіткнувся з корупцією серед українських генералів.
«Я ніколи не бачив такої корупції в Ізраїлі, як побачив в Україні, — сказав він. — Я був на сході України, і полковник запросив нас на дуже багату, вишукану вечерю. Там були молоді жінки у вишиванках, які нас обслуговували. Я спитав їх, хто вони, і вони відповіли, що солдати. Це було так недоречно. Я також бачив кумівство, корупцію, людей, що не відповідали своїй ролі».
Водночас Верцнер бачив багато зворушливих проявів волонтерства та самовідданості, наприклад, українського бізнесмена, віком за 40 років, який під'їхав до КПП на сході України в «Мазераті».
Він привіз із собою форму і сказав: «Візьміть мене, я доброволець».
«Українці вільнолюбні»
«Українці та росіяни подібні, але різні», — каже Верцнер.
«У Росії кріпосне право було до XIX століття. Я думаю, що український менталітет більш вільнолюбний. В Україні мільйони студентів та інших людей вийшли на вулиці й стояли там багато місяців. У Росії цього не станеться, хіба що людям не буде чого їсти, то лише тоді вони вийдуть на вулиці».
А проте Верцнер вважає, що Україна не процвітатиме, якщо не боротиметься з корупцією.
«Зміни повинні відбутися знизу. Якщо ви не даєте копу хабаря, він його у вас не попросить. Як тільки ви йому заплатите, як тоді можете казати, що ви проти корупції?»
«Якщо іноземці інвестуватимуть, корупція зменшиться»
Андрій Адамовський, український магнат та співголова світської благодійної організації «Ваад України», заявив «The Times of Israel», що, на його думку, більшість українських євреїв є проукраїнськими.
«Я думаю, що євреї України переважно підтримують Україну, вірять у відродження нашої національної ідеї».
Адамовський зазначив, що з часів Революції на Майдані та війни України з Росією все більше українців розвивають сильне почуття національної ідентичності та бажання формувати власну долю.
«Україна — не Росія, — каже він. — Так називається книга Леоніда Кучми».
«Ми абсолютно різні країни з абсолютно різними людьми. У нас є свої інтереси. Те, що якась частина з нас розмовляє російською мовою, не стосується справи».
Адамовський каже, що він не настільки захоплений антикорупційними реформами, як інші.
«Розмови про корупцію трохи перебільшені. Розмов про корупцію більше, ніж самої корупції. Уряд досяг великих успіхів своїми антикорупційними ініціативами. Як бізнесмен, я особисто це можу відчути».
Адамовський вважає, що розмова про корупцію в Україні може відштовхнути іноземних інвесторів.
«Якщо американський капітал прийде сюди, він захистить себе. Це був би найкращий спосіб боротьби з корупцією. Якщо американські бізнесмени, що виросли на антикорупційних цінностях, прийдуть сюди, вони поширюватимуть ці цінності і в Україні».
Чи може демократія пережити соціальні медії?
У наші дні проукраїнська діяльність Верцнера значною мірою передбачає ведення інформаційної війни в соціальних мережах.
«Нещодавно я зустрів демобілізованого солдата, прибульця з Росії. Я запитав його, гіпотетично, якби виник військовий конфлікт між Ізраїлем і Росією, яку сторону він би обрав. Він без вагань сказав, що Росію, і це після трьох років служби в десантних військах».
Верцнер вважає, що Росія витрачає величезні кошти, щоб завоювати серце та розум російськомовних в Ізраїлі.
«Росія витрачає мільярди доларів на просування 9 травня як дня перемоги над нацистами. Решта світу святкує 8 травня. Кнесет ухвалив закон, яким проголосив 9 травня національним святом. Усі ці паради, і російські відзнаки, і люди у військовій формі підігрівають проросійські настрої».
Не на всіх впливають ці повідомлення. Найбільш сприйнятливими є старші іммігранти та малоосвічені, за його оцінкою.
«З мого досвіду, чим освіченіший російськомовний ізраїльтянин, тим більш він проукраїнський. Не має значення, чи вони народилися в Росії, Україні чи в Казахстані. Менш освічені люди, як правило, проросійські».
«Я думаю, це тому, що освіченіші люди можуть отримати інформацію з кількох джерел і зробити власні висновки. Вони не годуються ложечкою з російських телеканалів».
Верцнер вважає, що хвилю авторитарного популізму, яка котиться світом, живить, принаймні частково, російська активність у соціальних медіях.
«Захід повинен стати більш проактивним. Це як на війні: не досить лише захищати свої позиції. Західні країни можуть ухвалювати закони для регулювання Фейсбуку. Вони можуть почати поширювати західні цінності в Росії. Чому б не втрутитися у їхні вибори?»
Якщо західна демократія зможе пережити інформаційну війну, що аж ніяк не очевидно, авторитарна хвиля, на думку Верцнера, може одного дня змінитися.
«Після того, як Путін піде з посади, — міркує Верцнер, — в Росії може виникнути вакуум влади. Якщо західний світ матиме достатньо сили, щоб вистояти до того часу, росіяни можуть вирішити: якщо ми не можемо їх перемогти, давайте приєднаємось до них»...
Цю статтю частково передруковано з дозволу «The Times of Israel». Український варіант подається уперше. Англійськомовний оригінал доступний тут.