Скажіть, скільки станом на зараз жителів Канади захворіло і чи є серед них українці?
Усього, згідно з останніми даними, 4760 підтверджених випадків захворювання коронавірусом (COVID-19) в Канаді. На жаль, від інфекції померло 56 людей. Українців, на щастя, у цьому переліку немає.
Спеціальний екстрений рейс Торонто – Київ зранку 27 березня прибув до свого місця призначення. Скільки усього громадян України було на борту?
Спецрейсом із Торонто на Київ вилетіло 274 громадянина України. Бажаючих повернутися є більше. Не всі встигли добратися до Торонто, не усі встигли придбати квиток і, зрештою, не усім вистачило місць у літаку. Тож будемо далі дивитися, яким чином ми можемо допомогти цим громадянам та й стежитимо за ситуацією.
Ви назвали це географічно наймасштабнішою логістичною операцією МЗС з початку пандемії у світі. Чому?
Саме таке. І я можу повторити: це справді найбільш масштабна логістична операція МЗС за останній час. Бо географія попереднього місцезнаходження пасажирів, які відлетіли учора цим рейсом, просто вражає. Від Галіфакса на березі Атлантичного океану до Ванкувера на березі Тихого океану. Тобто, якщо робити замір за такими індикаторами, то це справді вражаюча географічна історія.
А розкажіть більш детальніше про усю цю історію, бо я більш ніж упевнений, що деякими шлях від Галіфакса до Торонто сприйматиметься як відстань від Білої Церкви до Києва.
Що ж, Канада – країна велика: від океану до океану. Ми говоримо десь про 7000 км. Стояло завдання: зробити так, щоб люди, які на такій відстані розкидані, змогли усі вчасно зібратися в Торонто в умовах, коли велика кількість рейсів була скасована, зокрема й внутрішніх. Саме тому інколи це було справжнім логістичним випробуванням.
У нас, до прикладу, був студент із Геліфакса, який для того, щоб встигнути на літак, мусив за добу добиратися до Торонто і 24 години чекати свого рейсу в місцевому аеропорту. Тому були дуже різні ситуації. Та й треба розуміти, що на спецрейс збиралися люди з дуже різними долями.
За моїми оцінками, добра половина пасажирів цього рейсу була студентами. Ми це зрозуміли, дивлячись на інформацію про рік народження цих хлопців та дівчат. Їи усім від 19 до 21-го. Проте були й інші випадки. Скажімо, летіла старша жінка з Вінніпега, яка давно не була в Україні. Тобто були історії дуже різного характеру.
Усі українці, зареєстровані на екстрений рейс, добиралися в Торонто самотужки, як згаданий вами хлопець, чи все ж таки посольство якимось чином допомагало?
Здебільшого люди самі добиралися. Однак у нас було кілька локальних історій, коли треба було просто комусь допомогти , переконатися, що людина зможе правильно дістатися до аеропорту.
А чи трапилася вам серед цих людських доль історія, яка вас найбільше вразила?
У нас стався досить драматичний випадок. На реєстрацію прийшла родина: батьки – громадяни України, їхній син, десь років трьох, народжений в Америці, і, відповідно, має американські посвідки про народження. Так вже сталося, що до цього часу, коли вибухнула пандемія, родині не були потрібні документи, які б засвідчували його приналежність до України. За фактом свого народження від українських громадян цей хлопчик, звичайно, є нашим громадянином, однак бувають ситуації, де усі вирішує винятково документ.
І ми тоді усі постали перед цікавим юридичним випадком, тому що для нас очевидно, за українським законодавством ця дитина є українським громадянином, але на реєстрації літака було потрібно якимось чином документально довести, що хлопчик має такий статус. Тож нашому консулу треба було виявити увесь свій хист, талант переговорника та хороше знання українського законодавства, щоб переконати, що цьому маленькому українцю без документів треба дозволити сісти на цей літак і повернутися додому.
Насправді такі маленькі ситуації здаються абсолютно природніми і зрозумілими заднім числом. Але, коли йдеться про хвилини, за які треба вирішити це питання, коли ти розумієш: якщо ти цього не зробиш, людина просто не полетить, це дуже хвилююче. Це ті моменти, за які співробітники дипломатичної служби, наші консули, з одного боку, свою роботу проклинають, але, з іншого, – дуже люблять, тому що тоді ти відчуваєш, що ти реально можеш принести користь людям.
І у цій історії для нас усіх є один доволі повчальний урок.
Який?
Знаєте, ми часто трошки зневажливо ставимося до українських документів чи, може, без належного пієтету. Проте це саме той випадок, коли український паспорт, або український документ відкривав екстрені двері. Тож мені здається, що це теж важливо усвідомити: що все-таки наше громадянство – це теж привілей, це вибір, який слід цінувати.
Скажіть, чи були якісь надзвичайні ситуації до відправки рейсу, як, до прикладу, нещодавно сталося у Варшаві?
Ні. У нас, слава Богу, у нас усе обійшлося без аж таких драматичних моментів. Ми більше переживали просто за здоров’я, щоб вони були вчасно на рейсі, щоб вони здоровими долетіли до України.
Проте, що ще важливо – і це, можна сказати, була особливість цього рейсу, –що це фактично продукт спільної роботи українських, канадських дипломатів та Міжнародних Авіаліній України (МАУ). Адже цей спеціальний рейс летів за маршрутом Київ – Торонто – Київ. І спершу він в середу перевіз з України до Канади 250 канадських громадян, а потім рейсом назад забрав вже наших, українських.
Ми в нашій роботі завжди намагаємося знаходити такі спільні справи, які об’єднують Україну та Канаду. І навіть у цій історії, коли перед нами стоїть спільний виклик – пандемія, вірус, ми знайшли спільне рішення, яке допомогло і канадських, і українських громадян повернути додому. Тож, користуючись нагодою, хотів би подякувати усім нашим партнерам у цьому проекті – нашим двом генеральним консульствам у Канаді, канадським дипломатам та МАУ.
Чи перевірили людей безпосередньо перед вильотом в аеропорту на симптоми коронавірусної інфекції?
Ні, ми не знаємо, чи хтось з них був заражений чи ні. На це відповідь може бути лише в українських прикордонників і медиків, які зустрічали пасажирів з рейсу в Києві. В мене немає цієї інформації. Я дуже сподіваюся, що перевірка в Києві показала, що усі люди долетіли здоровими.
Від сьогодні (28 березня) українці не зможуть дістатися літаком до Києва у зв’язку з встановленням більш жорстких карантинних заходів. Я ще розумію, як добиратися людям, які могли, до прикладу, застрягти у Польщі або десь у Німеччині. Проте я не розумію, що робити тим, які застрягли в Канаді…
Звісно, ще залишаються способи, хоча усе стало значно складніше. Такій людині, яка застрягла в Канаді, треба шукати комерційний рейс, на якому можна перелетіти через океан і комерційне сполучення між Північною Америкою та Європою, воно хоча й суттєво ускладнилося, але можливість все ще залишається. Далі (після такої подорожі) слід шукати спосіб для того, щоб перетнути сухопутний кордон України.
Такі опції все ще залишаються, однак вони, звичайно, ускладнені. Тож будемо дивитися. Наш колектив і колектив наших двох генеральних консульств в Канаді, налаштовані у кожному такому випадку, якщо знадобиться, допомагати людям, шукати різні можливі варіанти.
Скільки усього людей подало заявку на те, щоб екстрено покинути територію Канади та відправитися до України?
На цей момент я би оцінив таку кількість людей у десятки. Однак прогнозують, що їх число може зростати.
А чи може тут допомогти українська діаспора, наші ключові організації в Канаді? Дійсно, що робити, коли людина застрягла і не може покинути країну: грошей банально немає для того, щоб перелетіти через океан. Бо ж ніхто не розраховував аж на такий форс-мажор. Що робити – ніхто не знає.
Українська громада в Канаді, звісно ж, переймається та намагається бути корисною в усіх ситуаціях. І, що є унікальною рисою української діаспори, вони в критичних ситуаціях, навіть зараз, коли увесь світ опинився у скруті, встигають турбуватися і про себе, і про свою батьківщину, тобто, Канаду, але так само думати про історичну Батьківщину – про Україну.
Тому, громада цікавиться і намагається бути корисною. Але, коли говоримо про українських громадян, які залишаються в Канаді, то слід розуміти: здебільшого це – люди, в яких тут є своє стабільне життя. Це або студенти, або ті, які тут працюють, або люди, які давно пустили коріння. Тому це трошки відрізняється від ситуації, коли в нас залишилися десь наші туристи на якихось віддалених курортах.
Здебільшого ті, які залишаються зараз в Канаді – попри бажання відлетіти до Києва, – не опиняться на вулиці. І, тим не менше, ми розуміємо, що в кожного з цих українців може бути своя причина полетіти додому, до України. І уразі того, якщо така причина з’явиться у найближчі тижні, якщо буде нагальна потреба, то ми будемо разом думати, як допомогти.
