Для того щоб проштовхнути реформу, прем’єр Едуар Філіп вдався до радикального кроку, а саме — до статті 49.3 Конституції. За цієї статтею, уряд має право ухвалити реформу або закон актом, тобто без дебатів і голосування у парламенті, “взявши на себе відповідальність”.
На практиці це означає, що кабінет міністрів ставить на карту власне існування заради силового проштовхування реформи. Після активації статті 49.3 щодо того чи іншого закону в опозиції є 48 годин, аби зібрати 58 підписів (1/10 частини парламенту) для того, щоб запрограмувати голосування вотуму недовіри уряду. Однак, для того, щоб уряд дійсно впав, потрібна проста більшість голосів. В опозиції її немає. Тому Едуар Філіп нічим не ризикує — більшість у французькій Національній асамблеї належить партії президента “Вперед, Республіко!” (299 з 577 депутатів).
Фактичний ризик мінімальний, але політичний ризик величезний, адже своїм жестом влада показала, що півторамісячні протести були для неї порожнім звуком. Мовляв, народ реформу так і не зрозумів. Підписи тим часом опозиція вже зібрала, у середу у парламенті відбудеться голосування вотуму недовіри. Без шансів на сюрприз.
300 правок замість 40 тисяч
Задля справедливості варто сказати, що уряд не одразу схопився за статтю 49.3. Дебати щодо пенсійної реформи в Національній асамблеї частково відбулися. Однак, вони були паралізовані 40 тисячами правок, поданими опозицією до тексту. Поміж цих правок лише 7 тисяч були унікальні, інші — мінімально змінені копії (заміна слова на синонім, перестановка слів у реченні тощо). Мета опозиції була очевидною — виграти якомога більше часу і максимально заблокувати роботу парламенту.
За час дебатів з 40 тисяч правок депутати ухвалили 300, які увійшли у текст, нав’язаний Едуаром Філіпом без голосування. Якби Національна асамблея продовжила розглядати правки у нормальному режимі, на це пішло б близько 33 днів. Так багато часу в уряду не було. Попереду місцеві вибори (15 березня), а там вже і до початку президентської кампанії недалеко (обирати президента у Франції будуть у квітні 2022).
Силове проштовхування реформи вже викликало хвилю критики з боку опозиції: Марін Ле Пен назвала жест прем’єра у розпал коронавірусу “безсоромним маневром”, який “Франція йому не пробачить”, Жак-Люк Меланшон охарактеризував дії Філіпа як “віроломну процедуру”. За кілька годин після рішення прем’єра під стінами Національної асамблеї вже зібрався натовп протестувальників, який, щоправда, швидко розігнала поліція.
Реформі бути — протестам теж?
Протести відбулися і у рідному місті Едуара Філіпа, Гаврі, на півночі Франції, де він якраз балотується на посаду мера (і де вже був мером з 2010 по 2017). Штаб-квартиру кампанії прем’єра розмалювали графіті з натяками на прагматично обраний прем’єром момент для проштовхування реформи на кшталт “в Едуара Філіпа температура”, “відправте Філіпа на карантин” тощо.
Звісно, бажання будь-якою ціною нав’язати французам пенсійну реформу — це не особистий каприз прем’єра. За цією впертою політикою стоїть насамперед бажання Еммануеля Макрона, який казав, що “реформі бути” ще у своєму Новорічному побажанні французам. Французька щоденна газета Libération поставила на першу шпальту фото президента з висловом “Manu militari”: гра слів із зменшувальною версією імені Еммануель та латинським виразом “manu militari — військовий метод”. Тому Едуар Філіп — не більше, ніж політична фігура, якою у разі необхідності можна пожертвувати. План “Б”, а саме — повернення до мерії Гавра — у прем’єра є. Головне, втримати до місцевих виборів хоча б крихти репутації.
Хоча пенсійна реформа ще має пройти розгляд у Сенаті, верхній палаті парламенту, та технічний розгляд у комісії, чимало французів кажуть, що часу гаяти не можна і на вулиці потрібно повертатися якнайшвидше. Соцмережами гулять заклики до громадської непокори, а профспілки готують нову дату масових акцій.
Водночас країною гуляє коронавірус. На цю годину у Франції зафіксовано 130 хворих, чимало масових заходів у країні були скасовані, у зонах ризику заборонені зібрання більше 5 тисяч людей у закритих приміщеннях. Чи пошириться заборона на проведення протестів? Чи піде влада ще далі у своєму бажанні насадити реформу та змусити замовкнути усіх непокірних? Ясно одне — час для такої стратегії був обраний максимально вигідний.