Квоти на мігрантів
Якщо після свого обрання два роки тому Еммануель Макрон заявляв, що не “вірить у квоти”, то сьогодні уряд готує конкретну цифру, яку має оприлюднити влітку. Здавалося б, ось він, кінець французької соціальної моделі, побудованій на гуманізмі, однак є важлива деталь: квоти стосуватимуться винятково економічних мігрантів. Вони у Франції представляють собою лише 13% усіх видів на проживання, оформлених у країні за останній рік, і менше відсотка від загального населення. До того ж кожне французьке підприємство, що бере на роботу іноземця, вже й так має довести, що не змогло знайти на цю посаду француза.
Великої революції міграційної політики запровадження квот не принесе. Таким чином “крайньо-правий” заголовок про “Макрона, який повірив у квоти” на практиці означає не більше, аніж намір президента підтягнути деякі галузі економіки. Французький лідер часто наводить аргумент щодо зменшення кількості безробітних як один із основних успіхів своєї політики.
Дійсно, за останній рік рівень безробіття у країні знизився на 0,5% до позначки у 8,6%. Тенденція тішить уряд, однак у країні залишається два з половиною мільйони безробітних, і найбільший парадокс у тому, що в той самий час понад 300 тисяч вакансій не вдається закрити: країні потрібні механіки, теслі, доглядачі за людьми похилого віку, геометри і ветеринари. “Якщо французи не хочуть виконувати цю роботу, то ми готові приймати спеціалістів з-за кордону”, - аргументує уряд, захищаючи ідею квот, що швидше нагадує “правий прагматизм”, аніж крайньо-праву риторику.
Кінець “медичного туризму”
Французька система “медичної допомоги держави” – це безкоштовне медичне обслуговування для осіб без паперів, які пробули на території Франції понад три місяці та живуть на менше 746 євро на місяць. На перший погляд ця (найщедріша поміж європейських країн) політика має влітати Франції у копієчку, але цифри говорять протилежне: “медична допомога держави” витягає з держскарбниці “лише” 903 мільйони євро з 203 мільярдів євро витрат соціального страхування, тобто близько 0,5%.
Створення “медичної допомоги держави” у 2000 році мало на меті не стільки гуманітарні, як прагматичні міркування – уникнути поширення у Франції епідемій, тому про повне її скасування, якого вимагають крайні праві, не йдеться. Однак влада заговорила про суворіші перевірки і триваліший термін перебування у Франції до отримання доступу до лікарень, аби уникнути випадків “медичного туризму”.
Поміж 300 тисяч людей, які користуються цією системою щороку, дедалі помітнішою стає непропорційно велика, у порівнянні із загальним населенням, кількість звернень: починаючи з проблем онкології і завершуючи питаннями до пологових будинків. Вагітні мігранти окремо дратують “крайніх правих”, хоча варто зауважити: дитина, народжена на території Франції від батьків-іноземців, не стає французом автоматично. Набуття громадянства відбувається у віці 18 років, якщо дитина прожила у країні безперервно мінімум впродовж 5 років або з 13 років за низкою окремих умов.
Грузинів більше, ніж сирійців
З усіх нових заходів міграційної політики, які викликали резонанс у Франції, єдиною дійсно гострою заявою стали слова міністра внутрішніх справ Крістофа Кастанера: “Я не вважаю нормальним те, що перша країна за кількістю вихідців, що просять про притулок у Франції, — це Грузія. Далеко попереду мігранти з Сирії або Еритреї”.
За попередні роки трохи більше третини запитів отримали позитивну відповідь, однак термін розгляду заявок стає дедалі довшим, а це означає, що прохачі притулку дедалі довше живуть у спеціально відведених для цього центрах та отримують допомогу у розмірі 6,80 євро на добу — чергова витрата з держскарбниці.
Назвати крайньо-правою нову політику Макрона складно, аж надто далеко французький президент від обіцяних Ле Пен у разі обрання “максимум 10 тисяч мігрантів на рік, заборону набуття громадянства через шлюб та скасування системи медичної допомоги”. Однак для тих, хто не вчитується у деталі, заголовки роблять свою роботу – “президент нарешті взявся за мігрантів”.