Чому я можу агресивно реагувати на карантин?
Тому що в світі зараз надзвичайна ситуація, через це деякі права людини є обмеженими, що може викликати в людини злість. Загалом, ставлення до цієї ситуації залежить від внутрішньої картини світу. Якщо людина сприймає світ таким як він є, намагаючись зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки, свою відповідальність за те, що відбувається, реакція на ситуацію буде менш безболісною. Проте якщо в людини вкрай інфантильна картина світу – їй хочеться, щоб було лише так, як вона того бажає, тоді карантин та його обмеження сприйматимуться як покарання та насилля.
Я почуваюсь самотньо в цей період. Це погано?
Абсолютно ні. По-перше, в самотність кожен вкладає свій сенс – для одних це можливість зустрічі з собою; для других, самотність – це життя без партнера чи дітей. Важливо усвідомлювати, що людина вкладає в самотність особисто для себе, зокрема, які бонуси та страхи в неї пов’язані з цим станом.
З точки зору психології, самотність – це страх залишитись без підтвердження проявів свого існування. Люди соціальні істоти, які потребують, щоб хтось поруч сказав: “Я тебе бачу, ти усміхаєшся, мені приємно, що ми розмовляємо”. У кожного спосіб підтвердження свого існування індивідуальний – в когось через стосунки, у когось через роботу. Поки самотність залишається станом тотального непідтвердження людського буття, людині буде дуже важко.
Чи потрібно приховувати свою тривогу?
Не можна та не потрібно. Все, що людині реально варто зробити – усвідомити страхи, які генерують цю тривогу, та думати, що вона може зробити для її зменшення. Наприклад, якщо людину лякає страх голодної смерті, то їй варто подумати, як краще організувати раціональний запас продуктів. Якщо є страх бідності, шукати нових способів заробітку, зрозуміти, що вона може робити, де буде конкурентоздатної, що може запропонувати на ринку праці?
Потрібно також розділяти, що є реальним страхом людини, а що – ірраціональним, наприклад, набутим через покоління, підхопленим з якогось попереднього травматичного досвіду. Тобто таким, що не стосується ситуації, в якій людина перебуває у конкретний момент, бо, на загал, тривога – це та енергія, яка мала би мотивувати людей рухатись вперед.
Я боюсь смерті від коронавірусу – це нормально?
Так. Статистика смертності від SARS-CoV-2 та Covid-19 вкотре нагадує, що ми всі колись помремо. Як тут можна раціонально скерувати тривогу? Це, знову ж таки, індивідуальний досвід.
Для когось – це потреба залишити після себе “гарний слід в житті”, така людина стає уважнішою до свого простору, більш чутливою у спілкуванні з людьми, зайвий раз передзвонить близьким і скаже “Ти знаєш, я тебе дуже люблю, боюсь втратити, якби не цей карантин, то може б і не мали часу поговорити”. Варто подумати над тим, яке життя ми боїмось втратити – не абстрактне слово “життя”, а конкретно своє.
Як можна зарадити внутрішній тривозі?
Звичайно. Наприклад, можна писати в щоденник, малювати чи рухатись в танці. Наша підсвідома частина розфокусована, емоційна та образна. Все, що може зробити її більш структурованою – допомагатиме.
Кожній людині варто пам’ятати, що “тут і зараз”, як психологічний та фізичний стан, єдине на що можна впливати. Минуле неможливо змінити, майбутнє – достатньо невідоме, а “тут і зараз” ми можемо організовувати під свої потреби.
Люди завжди мають лише теперішній момент, але люблять будувати плани, розписувати ідеї та стратегії, хоча, по факту, живуть лише в конкретну хвилину та годину. Це те, що залишається в зоні людського контролю та впливу.
Чому після карантину збільшується кількість розлучень?
Тому що раніше факторів, що відволікають людину від себе та стосунків, було дуже багато. Можна завжди було переключитись на щось зовнішнє – роботу, колег, друзів, кіно та супермаркет. Зараз люди в обмеженому середовищі, що само собою передбачає, що від себе чи свого партнера вже не сховаєшся.
Стосунки – та сфера, яка потребує регулярної уваги людини, а якщо її ніколи не було, то карантин хороший час змінити ситуацію. В іншому випадку, зростатиме напруження, яке призводить до сімейних сварок, домашнього насилля або ж розлучень, як постфактум довготривалого спільного перебування під одним дахом без порозуміння.
Як тоді уникнути конфлікту в сім’ї?
Жодного конфлікту не уникнути, якщо партнери чесно не розмовлятимуть одне з одним. Чесність – це не взаємні образи та спроба зробити іншій людині боляче. Навпаки, це важливий спосіб побудувати внутрішні границі. Наприклад, домовитись про сімейні обов’язки – хто закуплятиме продукти, готуватиме їсти, де працюють батьки, а де, наприклад, вчаться діти. Це необхідний спосіб діалогу для усвідомлення внутрішніх потреб людини.
Для того, щоб пробудувати такі границі, важливо дорослим, як людям, які приймають рішення та є за них відповідальними, проговорити й узгодити між собою, хто що робитиме. Якщо в сім’ї є діти, їх теж потрібно залучати до спільного процесу, наприклад, вчити закладати посуд в посудомийку, чистити продукти для приготування обіду, допомагати складати іграшки.
На карантині з’явилось багато безкоштовних онлайн-курсів, але я не можу вчитись, чому так відбувається?
Тому що навчання потребує стану безпеки, для цього людина має бути спокійна та відкрита. Коли вона в паніці “літаємо туди-сюди”, її мозок не має простору та енергії на те, щоб нові знання туди вміщалися. Насправді зараз не дуже вдалий час вчитися чомусь новому. Це, швидше, час для рефлексування знань і досвіду, які людина вже має.
Для вироблення мікрозвичок, наприклад регулярного читання перед сном, потрібно щонайменше два-три місяці. Однак, пам’ятайте, людина в стресі не вчиться, навіть якщо не визнає для себе цього стану. Потрібно дозволити своєму тілу відпочити і тоді вже вводити нові звички. Вони не закріплюються миттєво, тим більше, якщо робити це агресивно. Врешті, в кожного свої джерела активностей – хтось пам’ятатиме про гарну фігуру на час виходу з карантину, а комусь просто потрібно робити зарядку в компанії ще когось, щоб не почуватись самотнім.
Дратують всі мотиваційні лекції. Видалення сторінок з усіх соцмереж допоможе?
Ні, не допоможе. Дуже часто мотивація таких лекцій і реакції на них мають спільний корінь – тривогу. Стан, який дає нам багато енергії, відомий для людини стан “бий-біжи”. Людина не тікає у прямому значенні цих слів, а часто намагається замінити їх звичними активностями, зокрема виходом в онлайн-ефіри. Зараз пропозицій стало більше, ніж можливостей їх споживати.