Їхнє здоров’я – наше здоров’я
Місцева жителька пані Любов на зустріч не погоджується й ім’я просить змінити. Каже, що зазвичай небагатослівна, але зараз емоції через край. Вона працює вчителькою, але вчора теж була на протестах – стояла поруч зі своїми випускниками. Каже, що вийшла через брак інформації.
- Усім страшно. У всіх є діти, родини. Ми своє село любимо. Це ж не злість, це страх за близьких і за себе. Я скажу так: ми вже по одному дню з календарика викреслюємо, поки це все закінчиться.
Пані Любов шокована тим, що було біля санаторію, але не вважає односельчан поганими людьми – вона мало не кожного знає особисто.
- Нам соромно, звісно. Але у ЗМІ просто смакують весь цей бруд і показують нас дикунами. Ми і на АТО збирали, і школа в нас хороша – а про це всі забули. Тепер Нові Санжари здаються бидлом.
На території старого воєнного санаторію зараз розташовані два житлові будинки. Пані Любов каже, що спробує дістати номер однієї з мешканок тих будинків, що працює в санаторії. Після кількагодинного очікування повідомлення від неї досі немає.
Санаторій розташований за кілометр від центру села – тут магазини, аптеки, банки, будівлі місцевої влади. Наташа, блондинка з яскравими бровами і тихим голосом, працює продавчинею в одному з супермаркетів. Каже, людей вчора було більше, ніж зазвичай, але в самому магазині не бушували й не пили – хіба що купували більше булочок і кави.
Зазвичай магазин працює до 20, але вчора його закрили ще о 18 – Наташа переживала, чи не розростеться протест, тож відпустила працівниць зі зміни. Сьогодні вона торгує сама.
Жінка каже, що з групи у Viber видалилася – щогодини надходить неймовірна кількість повідомлень. Вона переконана: 90% з тієї інформації – повна дурня. Краще таке не читати.
- Ми зазвичай про все дізнавалися з Facebook. А про цю групу я раніше не чула – її зробили навмисно перед цими протестами, - вважає жінка. – Я маю знайомих, які в те все вірять. Але я думаю, що це страх – люди накрутили себе. Може, ті два тижні швидко пройдуть. Страшно. Просто молимо Бога, щоб ніхто не захворів.
Наташа не знає, скільки триватиме карантин, і що буде з санаторієм далі. Місцеві депутати приходять у магазин по провіант, але жінка не наважується їх щось запитувати – каже, їм і без того вистачає питань.
- Ми нічого не знаємо, а нас ніхто нічого не запитує – нас ніхто не хоче чути, - нарікає Наташа.
Вона була в санаторії і коментує просто – «совєтський союз». Там працює її знайома, що від учора перестала відповідати на дзвінки. Біля самого санаторію розташовані два житлових будинки – 5- та 2-поверховий. Поруч – дитячий майданчик і великий парк, куди Наташа любила приходити влітку з собакою. Тепер це все оточене кордоном силовиків.
- Вони не ізольовані. Це все з нами, - сумно додає жінка.
Поруч з магазином Наташі – аптека. На ній, на відмінку від кількох інших аптек, немає оголошення «маски закінчилися». Фармацевтка Світлана Леонідівна вчора мала вихідний, тож разом з односельчанами пішла на мітинг – каже, що всі в громаді повинні підтримувати одне одного, інакше їх буде легко зламати.
- Ми хотіли просто зменшити паніку, у нас було мало інформації – спершу думали, що сюди їдуть хворі, а це ж не так. А хто про це розказав людям? Хто заспокоїв людей? Ніхто.
Пані Світлана переконана: всьому виною стрес. Їй не вистачило правди. Люди думали, чи вивозити дітей, чи тікати кудись самим.
- Я приїхала сюди з Хмельницької області після закінчення університету. Я маю родичів в Одеській області. І я вам скажу, що тут люди такі ж, як і кругом – не дикуни, не злі. Просто так подіяв страх. Стрес і горе виявляють у людях і хороше, і погане. Ми звикли бути громадою і на свята, і на поминки ветеранів АТО – і в горі, і в радості. Ми як велика сім’я. І ми просто повинні були щось з цим зробити. Ми просто хотіли знати правду – ніхто нічого поганого робити не хотів. Було мало часу і кожен відреагував, як умів. А поки в чужій шкурі не побудеш, то говорити можна що хочеш.
Барикади, шини й блокування вона вважає зайвим. Але виправдовує односельчан імпульсом – мовляв, так звикли захищати себе від злочинів влади і дезінформації. Зараз найбільше переживають за якість санаторію – бояться, що ізолювати його не вдасться. Нарікають, що каналізація ніби-то виходить на поле в сусідню Зачепиловку і, якщо «коронавірус зможе потрапити з фекалій до води, заразиться цілий район».
Пані Світлана каже, що люди до аптеки не ринули – дехто зрідка купує маски. Зранку привезуть нову партію.
- Ситуація, звісно, вийшла негарна. Ми відійшли від того стресу і побачили ситуацію зі сторони. Ну, хотіли як краще, а вийшло як завжди, - додає жінка наостанок. – Ці люди евакуйовані теж стали заручниками, звісно. І вони не винні. Усі люди, що до мене заходять, кажуть: просимо Бога, щоб вони були здорові і все в них було добре. Їхнє здоров’я – наше здоров’я.
На порожньому подвір’ї перед магазином і аптекою – група чоловіків. Повністю тверезий тільки один – каже, що сьогодні за кермом. Його товариші в один голос починають кричати, що «журналісти продажні» і поспішно йдуть. Тож лишається тільки Чоловік у Синій Куртці й Чоловік з Золотими Зубами – обоє відмовляється представитися, бо ж журналісти – «продажні». Обоє нарікають, що їх назвали вчора «тітушками» - а вони все життя в Нових Санжарах провели.
- На мене вчора наручники одягали, бо я відштовхнув поліцію від одного пацанчика, якого почали бити, - каже Синя Куртка.
- Це жопа всім Новим Санжарам, - каже Золоті Зуби.
- Так вони ж здорові приїхали, - намагаюся заперечити.
- А ти їх бачила, тих здорових? – апелює Золоті Зуби. – Їх вчора в пльонці привезли. Якщо там тільки хтось один з тим вірусом, то жопа всій Україні!
Синя Куртка намагається його заспокоїти – з чола спадає капюшон і на лобі видно великі припухлі синці з учорашньої сутички.
- Нам називали на каналах «тітушками» і нас найняли. Але ми тут виросли! – каже Синя Куртка. – А от других людей не знаю, наприклад. Вони розказують, що мєсні, говорять російською, а я їх ніколи в житті не бачив!
А потім додає:
- Я хотів на роботу за кордон. А тепер я ніяку медкомісію не пройду. Мене звідси не випустять! Бо Нові Санжари прославились.
Нездорова ситуація
19 лютого близько сьомої вечора місцеве полтавське видання "Ехо" повідомило, що евакуйованих з Уханю українців та українок збираюся помістити на карантин у селі Нові Санжари. Джерела втаємниичили, проте місцеві швидко дізналися: про це розповіли працівники санаторію.
Санаторій, який влада називала повністю ізольованим, знаходиться майже в центрі села. Після кількох годин обговорень у соцмережах місцеві жителі та жительки почали збиратися під його стінами з вимогою не допустити приїзду евакуйованих. Ніхто не знав, що відбувається насправді – ані Міністерство охорони здоров’я, ані будь-які інші органи влади нічого не пояснили.
Перша офіційна заява з’явилася наступного дня о 10:44 – президент Володимир Зеленський закликав до спокою і сказав, що евакуйовані перебуватимуть у «закритому санаторії». На той момент до Нових Санжар прибули поліція, нацгвардія, бронетранспортер. Місцеві почали будувати барикади і поширювали відео й дописи із закликом не дозволити у Нових Санжарах «кінець світу».
Тим часом літак з евакуйованими кружляв над Харковом, дозаправився у Борисполі і згодом повернувся до Харкова. У напрямку Нових Санжар виїхала колона автобусів з екіпажем, лікарями й евакуйованими.
Місцеві ще зрання перекрили дороги, що ведуть до села, заблокували міст. Національна гвардія спробувала прорвати живий ланцюг і барикади, але безуспішно. Поліція оточила шляхи до села, щоб не пропустити нових протестувальників з околиць.
Почалися сутички з правоохоронцями – ті відтісняли протестувальників, щоб дати дорогу автобусам. Затримали 24 місцевих, дев’ять охоронців отримали травми, в одного з них – закрита черепно-мозкова травма і струс мозку.
Близько 20 вечора автобуси з евакуйованими таки змогли дістатися до санаторію. Але місцеві поновили сутички, почали палити шини і не випускали людей з транспорту. Врешті в автобус полетіло каміння. Приблизно через 15 хвилин правоохорнці таки відтіснили протестувальників, пожежники загасили барикаду і автобуси потрапили на територію санаторію.
Чутки про відсутність спеціального обладнання підтвердилися: не було ні боксів, ні апаратури. Втім, вони й не потрібні для утримання людей без симптомів зараження. Місцеві запевняють, що каналізаційна система підключена до головної системи села. Одна з евакуйованих українок виклала відео з умовами перебування: немає замків, душ б’є струмом. За вікнами час від часу збирається пульсуючий натовп.
Вірус страху
Максим і Сергій вчора були на сутичках. Хлопці розповідають: усе почалося з повідомлення у Viber із закликом «блокувати Нові Санжари», бо сюди «везуть хворих на коронавірус». Але жодного офіційного повідомлення не було – інформацію отримали від працівників санаторію. За словами Максима, з працівників взяли розписку про нерозголошення, але змовчати вони не могли.
- Все виглядало так, ніби від людей приховують щось страшне, а вони про це дізналися і героїчно протистоять, - розповідає Максим.
Хлопці кажуть: проблема була ще й у тому, що всі канали показували, що коронавірус – це смертельна хвороба і біда.
З самого вечора місцеві почали блокувати власними машинами під’їзди до села. Максим подумав, що до ранку розійдуться. Але коли прокинувся, отримав відео від Сергія – навколо села були БТР, поліція, нацгвардія.
Всю інформацію дізнавалися з соцмереж, ніхто не міг пояснити, що відбувається – ані сільська влада, ані районна. Разом з протестуючими вийшла селищна голова Інна Коба: сказала, що підтримує своїх людей. Вона мала не більше інформації, ніж решта селян.
- Люди бачили, що їх обманюють. От наприклад, приїхав Аваков і каже, що все безпечно. А люди в той же час дивляться відео, як їх евакуюють у масках і спецодязі. Яка ж тут безпека? – обурюється хлопець.
Першим на протест вийшов Сергій – каже, що не через коронавірус, а через те, що поліція зранку почала відтісняти й бити людей - хлопець пригадує, що це більше нагадувало штурм фортеці, аніж врегулювання ситуації.
- Вони говорять, що Санжари застрягли у Середньовіччі. Але чому вони самі поводилися як середньовічне військо? – каже Максим.
Хлопці приводять на місце вчорашніх «бойових дій». Здається, що на цій вулиці не може вміститися навіть кілька десятків людей, але вчора зранку їх тут були сотні. За кількасот метрів БТР відтягував автомобілі. Коли в натовп бризнули сльозогінний газ, Сергій зателефонував Максимові – мовляв, треба виходити на підтримку своїх.
Чим далі, тим більше людей прибувало до санаторію і прилеглих вулиць. Тим більше було автобусів та автомобілів. Людей відрізали від шляху назад, але не відтісняли. Натовп був неорганізований – Максим пригадує, що ніхто не знав, що робити, але в якусь мить місцеві заговорили про «новий Майдан» і почали стягувати шини.
До протестуючих приїхали керівник області, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, заступник міністра охорони здоров'я Віктор Ляшко. Селищна голова закликала людей розходитися, але її ніхто не слухав. Жодні розмови не допомагали.
Під вечір кілька сотень людей лишилися притиснутими до санаторію кордоном з поліції. Максим пригадує, що під вечір в натовпі побільшало п’яних і агресивних чоловіків. Вони рвалися вирішити все силою, штурмувати санаторій. Почалася тиснява.
Клеймо
Перший день після «апокаліпсису», як приїзд евакуйованих називали у соцмережах, закінчується у пані Катерини й пана Валерія.
Ні чоловік, ні жінка не знали про те, що відбувається.
- Нас ні про що не поінформували, - нарікає пані Катерина. – Все так незрозуміло було організовано. Але сьогодні вже люди понесли до санаторію цукерки, фрукти. Шкода ж тих людей. Ми ж тут не такі звірі, як про нас кажуть.
- Я депутат сільської ради, - додає пан Валерій. – І ми теж ні про що не знали. Мені про це сказали ввечері, коли викликали на позачергову сесію.
Саме від їхньої доньки Ані я вперше почула про село Нові Санжари півтора роки тому. Аня повсякчас запрошувала до себе і хвалила галушки й полтавський акцент. Їй хотілося, щоб якнайбільше людей знали про Нові Санжари.
Ще зранку 19 лютого вона з подругою жартувала з чуток про тернополян, які почали молебень, аби до них не привезли евакуйованих з Уханю. Та вже ввечері дізналася, що влада обрала для карантину санаторій у Нових Санжарах. У Facebook почали з’являтися пости із закликами «ЛЮДИ!! ПІДНІМАЙТЕСЯ!! ЦЕ КІНЕЦЬ». У Viber-групі з тисячею учасників почали писати нісенітниці на кшталт «нам у труби пустили наркотик», «їм видадуть дельтаплани, щоб приземлялися на центральний пляж».
Аня довго не могла заснути, а на ранок побачила відео, де до її села під’їхали БТР.
- Я не розуміла, навіщо це – не війна ж, - каже дівчина. – Паніка була колосальною.
У Viber-групі під кінець дня було вже шість тисяч учасників, повідомлення сипалися в такій кількості, що неможливо було перечитати. На відео з протестами протягом наступного дня вона впізнала людей, з якими разом ходила до школи, своїх вчителів, продавчинь із сусідніх магазинів. Дівчина впевнена: навряд вони насправді розуміли, що роблять і що відбувається. Тож її ставлення до них не змінилося.
- Мені просто дуже шкода цих людей. У них не було ніякої інформації, вони панікували. Я їх не виправдовую. Насправді, у нас хороше село з цікавими людьми й проектами, але мені прикро, що тепер на Нових Санжарах закріпиться клеймо «дикуни» і «коронавірус».
