По-перше, про те, що на місці Котенка може опинитися майже кожен лікар, який працює в українській лікарні, якщо вона не приватна. Лікарям первинки традиційно хабарів не платять. А от вже вузьким спеціалістам пацієнти зазвичай намагаються віддячити. Коли йдеться про госпітальну допомогу - пологи, операції та інші втручання - як правило лікар має вже готовий прайс, про який повідомляє пацієнтів. Від СІЗО всіх цих лікарів відділяє тільки добра воля пацієнтів не звертатися в поліцію або прокуратуру.
Як тільки пацієнт вирішить повідомити - гейм овер.
Наприклад, велика частина породіль у Києві платять “на кишеню” за безкоштовні пологи. (Хоча народити безкоштовно цілком реально, про це можна почитати в нашому тексті). І якби всіх акушерів та гінекологів, які беруть хабарі, завтра заарештували, то мабуть вже й не було б кому в столиці прийняти пологи.
Але породіллі не повідомляють, а вмиваються сльозами вдячності до лікаря за те, що допоміг, врятував і так далі. Тисяча доларів вважається прийнятною жертвою за те, щоб “все було добре”. Так ми підходимо до важливої тези номер два - лікар відповідальний за той хабар, який він бере, але за процвітання хабарництва відповідальні пацієнти.
Так, адже найчастіше вони самі пропонують, платять, легітимізують діючу систему. Для пацієнта система є прийнятною: він заплатив гроші і отримав послугу, навіть дешевше, ніж в приватній клініці. Для лікаря система теж прийнятна: він ризикує, але має заробіток значно більший, ніж просто зарплата.
Пацієнти переконують себе, що інакше лікування не отримати і що лікарю треба щось їсти. Їсти треба, от тільки годуючи лікаря хабарами пацієнт наражає його на небезпеку втратити свободу та чесне ім’я. Що ми маємо в результаті? Історію Олега Котенка і купу проблем в лікарнях: смішні офіційні зарплати, відсутність потрібного обладнання, пліснява на стінах в палатах онкохворих, часто неприязне ставлення і сумнівної якості медична допомога, за яку ще треба доплачувати «на кишеню». Якби українці перестали платити хабарі - система б перестала бути прийнятною і ми вже давно мали б реформу всіх рівнів медичної допомоги, в тому числі в лікарнях.
Натомість 20 років реформа в лікарнях все відкладається. Вона нарешті мала стартувати з нового року і поступово змінити систему фінансування таким чином, щоб лікарі могли спокійно жити на свої зарплати, а не ризикувати свободою заради виживання. Але от прийшло нове керівництво МОЗ і каже, що раніше квітня реформу не розпочати і треба ще добре все обговорити з представниками медичної спільноти. Обговорення це завжди на користь - теоретично. А практично ми стикаємося з наступним парадоксом.
Хоч лікарям і потрібна реформа, бо в існуючій ситуації вони є абсолютно незахищеними і не можуть чесно прогодувати родини (окрім як іти працювати в приватну клініку), але багато хто з представників шанованої спільноти чомусь зовсім не прагне змін і намагається уникнути їх для свого закладу.
«Зі вторинкою і госпітальною допомогою буде складно, тому що навіть якщо сильно підняти зарплати, вони все одно не будуть більші, ніж хабарі. Тим, хто багато бере з пацієнтів, це не сподобається», - казали мені причетні до реформи люди, ще коли все починалося.
40 тисяч доларів з одного пацієнта - нормальна відповідь на питання, чому багато хто зі світил української медицини не хоче, щоб їх медичний заклад приєднався до реформи?
P.S. Суд відпустив його під нічний домашній арешт. А прес-секретарка Київської прокуратури Надія Максимець повідомила, що в банківському сейфі Котенка знайшли 840 тисяч доларів.