По-перше, і найголовніше – єпископат Елладської Церкви спільно причащається з єпископатом та духовенством ПЦУ. А це і є найголовніша ознака визнання – спільне причастя. Це вже було неодноразово, як в самій Греції, так і в Україні. В принципі на цьому можна було би ставити крапку, однак для більшої переконливості додам ще два пункти.
По-друге, митрополита Епіфанія згадали у Диптиху – переліку визнаних очільників Православних Церков. Це дуже важлива подія. Це означає, що в Елладській Церкві Епіфанія вважають законним очільником законної церкви. Саме згадка у Диптиху демонструє реальний стан відносин між церквами, чи вони визнають, чи не визнають одна одну.
До прикладу, РПЦ розірвала євхаристійну єдність з Вселенським патріархатом. На практиці це означає, що в РПЦ не тільки не причащаються з представниками Константинополя, але і не згадують у Диптиху ім’я Вселенського патріарха. Таким чином згадка Епіфанія у Диптиху свідчить про нормальність, а значить, і наявність стосунків, між ПЦУ та Елладською Церквою.
По-третє, до ПЦУ було відправлено клірика Елладської Церкви Епіфанія (не плутати з очільником ПЦУ Блаженнішим митрополитом Епіфанієм), який став єпископом Ольвійським, вікарієм (тобто, помічником) Епіфанія (той який очільник ПЦУ). Цей грек став відповідальним за грецьку діаспору в Україні. Так ось, відповідно до церковної практики, просто так кудись священик не може бути відправлений. Він обов’язково повинен мати відпускну грамоту, без цього не висвячують на єпископа. Тобто, Епіфанію дали відпускну грамоту до Православної Церкви України, чим визнали її канонічною православною церквою. Можна було би сказати, що цей грек сам втік до «розкольників» і видає себе за єпископа, а йому ніхто не давав відпускної грамоти. Однак при такому сценарії в Елладській Церкві вже би давно про цього Епіфанія оповістили інших. Однак цього не було зроблено, більше того, вже після висвячення у ПЦУ він приїздив до єпископів Елладської Церкви і бачився з ними, і вони його не таврували «розкольником». А отже визнають його єпископський сан, отриманий у ПЦУ, – дійсним, а отже, і Таїнства ПЦУ визнаються теж дійсними.
Усі ці три пункти свідчать про те, що де-факто визнання ПЦУ з боку Елладської Церкви вже існує. Адже раніше, коли існували УПЦ КП та УАПЦ, вони вважались невизнаними, саме через відсутність цих трьох факторів.
З ними не причащались разом, до цих церков не відправляли своїх кліриків, і ані Філарета, ані Макарія не згадували у Диптиху. Такий наочний прогрес у ПЦУ свідчить саме про те, що її де-факто визнали.
Тепер щодо де-юре. Синод прийняв два дуже важливих рішення. Підтвердив право Вселенського патріархату надавати автокефальний статус церквам та підтвердив право очільника Елладської Церкви самостійно вирішити питання визнання ПЦУ. Наразі є декілька варіантів розвитку подій:
Архієпископ Афінський пише листа Епіфанію, що визнає канонічною ПЦУ, а Епіфанія її очільником і запрошує на спільне богослужіння, щоб закріпити юридичний документ спільним причастям. Це короткий шлях. На його реалізацію достатньо пари днів. Архієпископ Афінський звертається до Синоду Ієрархії (зібрання всіх єпископів Елладської Церкви) з проханням підтримати його бажання визнати ПЦУ. Синод Ієрархії розглядає це питання, бере до відома позитивний висновок догматично-канонічного комітету та комітету з міжправославних та міжхристиянських відносин та ухвалює рішення про визнання ПЦУ. Це довший шлях. На його реалізацію потрібно півтора-два місяці. Адже Синод Ієрархії збирається раз на рік, у першій половині жовтня. Подальший розвиток подій залежить від того, чи захоче архієпископ Афінський самостійно вирішити «українське питання», чи він захоче розділити відповідальність за це разом з усім єпископатом своєї церкви.
Річ у тому, що Московський патріархат та Кремль будуть мститися грекам за це визнання і архієпископу Афінському у стратегічній перспективі краще було би заручитися підтримкою всього єпископату. Адже, якщо це буде його особисте рішення, то росіяни зможуть на цьому спекулювати і потім намагатися усунути його з посади (у будь-якій спосіб – від відправлення на спокій до фізичного знищення) та спробувати скасувати одноосібне рішення вже при наступному очільникові Елладської Церкви.
Тому не варто дивуватися чи «розганяти зраду», якщо буде вирішено остаточну юридичну відповідь оформити на Синоді Ієрархії у жовтні.
P.S. Вже після написання матеріалу з'явилась інформація, що очільник Елладської Церкви таки вирішив винести це питання на Синод Ієрархії, а не приймати одноосібне рішення.