Лікарі без пацієнтів
Найближчий районний центр до села Макіївка на Чернігівщині знаходиться за 40 кілометрів. Коли кілька місяців тому головний лікар місцевої амбулаторії вирішив вийти на пенсію, заміну довелося шукати довго. Олег Богайчук на той час був уже на пенсії, але коли його запросили на посаду — вирішив не відмовлятися.
— Пенсії не вистачало, а час був, — каже пан Олег. — До цього я працював хірургом, тому спершу поїхав на курси підвищення кваліфікації. Так і став завідуючим амбулаторією.
Пан Олег працює в Макіївці два місяці. За цей час в нього назбиралося менше двохсот підписаних декларацій (за даними Національної служби здоров’я України). Поки в Макіївці не було лікаря, місцеві мешканці підписували договори у сусідній амбулаторії в іншому селі, а це близько 1300 декларацій. Пан Олег сподівається, що вже скоро селяни повернуться в місцеву амбулаторію, адже якщо ні, гроші підуть за пацієнтами в інше село.
— Але навіть якщо ці пацієнти повернуться, я не наберу 1800 людей, — каже пан Олег. — Це фізично неможливо, адже в нас, наприклад, молодь буває прописана в селі, а живуть десь у Києві, або в інших містах. В селі лишаються переважно люди похилого віку.
Така ситуація не лише в Макіївці — ще в одному селі на Чернігівщині, Морівці. Роміка Андрієску тут працює лише кілька місяців. Його очікування від роботи з реальністю не співпали.
— Мені говорили, що в селі проживає близько 2500 людей, але поки що вдалося назбирати трохи більше шестисот декларацій, — розповідає пан Роміка. — Молодь виїжджає в Чернігів та Київ і вже там шукає лікарів. У багатьох селах немає інтернету, і я не можу внести дані пацієнтів в реєстр. Інколи роблю це зі свого телефону, намагаюся по-максимум підключити людей. Але я ж не можу ходити по хатах і змушувати кожну бабусю підписати декларацію!
За даними Національної служби здоров’я України, чверть людей, які проживають у Чернігівській області, не мають укладених декларацій з лікарем. Це середній показник для України. Скільки людей з тих, що не підписали договори, проживає в селах, а скільки у містах — точно визначити складно. Однак очевидно, що доступ до медицини у селі та місті неоднаковий, що впливає не лише на якість надання послуг для пацієнтів, а і на заробітну плату лікарів.
— Інших варіантів, як заклад може отримати гроші, окрім як за кількістю підписаних декларацій — немає, — коментують у НСЗУ. — Якщо заклад набирає менше декларацій, то і грошей там будуть отримувати менше. Тоді рішення про те, як заклад мусить функціонувати далі, ухвалює громада. Місцева влада може оптимізувати заклад, наприклад, створити пересувну амбулаторію. Оплата все одно відбувається за принципом “гроші ходять за пацієнтом”.
Заманити спеціалістів
Мешканці найближчих сіл, де немає лікарів, а є лише ФАП, укладають декларації зі спеціалістами, які працюють у районі. Так роблять, наприклад, у селі Орлівка на Чернігівщині — відповідно до даних НСЗУ, у цьому селі підписали декларації з чотирма різними лікарями.
— Ми виїжджаємо щомісяця по графіку в села, у тому числі в Орлівку, — розповідає лікарка з Новгород-Сіверського Центру ПСМД. — Фельдшер заздалегідь попереджає пацієнтів, коли має прибути лікар і викликає їх на прийом. Усі лікарі з районної поліклініки одночасно в села виїхати не можуть, тому я, наприклад, приймаю навіть якщо в людини підписана декларація з іншим спеціалістом. Немає такого, щоб людина прийшла на прийом і не отримала допомогу.
Лікарка пояснює — раніше у селі працювала амбулаторія. Однак кілька років тому завідувачка розрахувалася і переїхала в інше місце. В селі залишилися лише фельдшери. Але так не скрізь.
— Подекуди і фельдшерів немає, — розповідає Роміка Андрієску з Макіївки. — Наприклад, у сусідньому селі фельдшерці було 82 роки, вона вже вийшла на пенсію. Там досі нікого на заміну не знайшли.
Заохотити спеціалістів їхати і працювати в село вкрай складно. Цю проблему не вирішить і закон, адже першою вимогою для переїзду в село лікар ставить високу заробітну плату — у середньому 18-25 тисяч гривень. Для спеціалістів, які не зможуть набрати достатнюю кількість пацієнтів, така зарплатня залишиться недосяжною.
Передбачалося також, що гроші з субвенцій, спрямованих на розвиток системи медичної допомоги у сільській місцевості, виділять на забезпечення житлом лікарів. Однак, щоб "заманити" спеціаліста у село, цього не завжди достатньо, навіть якщо лікар вже там живе. Така ситуація склалася на Вінничині:
— Лікар з нашого ФАПу, з яким зараз селяни підписують декларації, має скоро піти на пенсію, — розповідає місцевий сільський голова. — Я пропонував іншому спеціалісту, який зараз працює у районі, перейти до нас, тим паче, що він — місцевий. Ми були готові навіть виділити йому хату, але він відмовився. І як тоді заохочувати лікарів не з села?
Технічні неможливості
Інший стимул заохочення спеціалістів — технічне забезпечення. Лікарка Валентина Ковтун з Кельменицької ОТГ на Буковині каже, що пацієнти не хочуть підписувати декларації з лікарем, який працює без належних умов.
— Людина, яка уклала договір, хоче отримувати одразу всі послуги, — каже пані Валентина. — Саме тому люди підписують декларації у районах, бо часто лише там можна зробити необхідні аналізи та обстеження. Навіть якщо лікар у селі доступніший територіально.
У реформі сільської медицини передбачена побудова сучасних амбулаторій. За даними Мінрегіонів всього в Україні планувалося збудувати 516 амбулаторій в селах. Для цього з бюджету-2019 виділили ще один мільярд гривень. У вересні Мінрегіонів затвердило 443 проекти майбутніх медичних установ. Загалом на це розподілено 2,7 мільярдів гривень.
У Кіровоградській, Чернівецькій, Рівненській, Дніпропетровській та Миколаївській областях вже відкрилися перші новозбудовані амбулаторії. У вересні 2018 року по 400 проектам було отримано документи щодо права власності на земельні ділянки, по 100 проектам оголошені тендери на будівництво, по 34 проектам визначені генпідрядні організації на будівництво. В межах цієї програми громади також могли самостійно вирішувати будувати нову амбулаторію з нуля чи відремонтувати стару.
У Кіптівській ОТГ на Чернігівщині вирішили переобладнати фельдшерський пункт під амбулаторію. Окрім капітального ремонту приміщення, тут облаштували також житло для сімейного лікаря — Коломієць Костянтин працює в новій амбулаторії трохи більше місяця.
— За місяць роботи я уклав близько 400 декларацій, — розповідає пан Костянтин. — Наша амбулаторія також співпрацює з фельдшерськими пунктами в інших селах, які входять до ОТГ. Однак з деяких сіл сюди вкрай важко дістатися — хтось приїжджає на автівках, але людям похилого віку доводиться добиратися на шкільних автобусах. Тому ми продовжуємо їздити селами і проводити прийоми на місцях. Це поки єдиний вихід.
Ще одна проблема, яка стосується всіх віддалених сіл — відсутність зв’язку та інтернету, що ускладнює роботу лікарів. Лише нещодавно у своєму виступі на засіданні уряду Геннадій Зубко повідомив, що у п'яти пілотних областях було проведено 1854 телемедичних консультацій для лікарів:
— Лідерами цього процесу є Харківська, Кіровоградська і Полтавська області. Вже включились до впровадження телемедицини – Луганська, Донецька, Івано-Франківська, Рівненська, Миколаївська і Київська області.
Однак, наприклад, лікар Олег Богайчук з Макіївки до цієї ідеї ставиться скептично:
— Ми лише нещодавно отримали комп’ютер, інтернет тут зависає і постійно глючить. У Степовому, Веселому взагалі немає зв'язку, там телефон ледве "ловить", не те що інтернет. Технічних можливостей для телемедицини у нас немає.
У Мінрегіонів запевняють — протягом 2019-2020 років ситуація зміниться:
— Наша мета — за 2019-2020 роки покрити всі амбулаторії мережею інтернет, забезпечити їх телемедичним обладнанням, транспортом, — заявив Генадій Зубко. — Бо для нас головне, щоб запропонований стандарт і далі ментально змінював місцеве самоврядування.
Село і перспективи
Не для всіх сіл та ОТГ реформа означає інфраструктурні зміни та будівництво нових амбулаторій. Ще минулого року стоматологиню з села Гопчиця на Вінничині Людмилу Прилуцьку очікувало скорочення.
Відповідно до постанови Кабміну, стоматологія належить до тих галузей медицини, в яких запроваджуваються платні послуги. З літа минулого року стоматполіклініки мали б почати заробляти на себе самостійно, а пацієнти — платити гроші через касу. Колектив сам формує зарплатний фонд, закуповує необхідні для роботи матеріали, оплачує комунальні послуги, а ще реорганізовується за необхідності.
Сімейні лікарі та терапевти ставати приватними підприємцями у селах не поспішають. За даними НСЗУ лише 48 лікарів у селах та селах міського типу оформилися як ФОП. Більшість з них працює на Закарпатті. Однак у випадку зі стоматологією стати підприємцем — це часом вимушений крок.
— Після припинення фінансування з Центральної районної лікарні багатьох лікарів скоротили, — розповідає Людмила. — Дехто відновився через суд, а я почала задумуватися про власну справу.
Людмила оформилась як ФОП та відкрила власний стоматологічний кабінет у Гопчиці. Обладнання та меблі лікарка закупила за власний кошт.
— Було страшно спочатку, адже я все робила сама: скупляла матеріали, оформлювала договори, дозволи з санстанції. Більше за невідомість лякала хіба зайва писанина.
Як ФОП Людмила вже півроку працює у селі. Жінка каже, що великою мірою їй допомогли прийняти рішення працювати на себе саме пацієнти. Окрім селян до неї також звертаються за допомогою з сусіднього райцентру. На запитання, чому вона відкрила кабінет у селі, а не в місті, Людмила відповіла так:
— Та просто — не було приміщення. У містах немає вільних квадратних метрів, щоб задовольняло по метражу стоматологічний кабінет. А в селі було приміщення. Тепер до мене і тут ходять, і з міста приїжджають. Пацієнтів не бракує.