Про те, що перша церква на Закарпатті перейшла до Православної церкви України, стало відомо 21 грудня. За словами священика, служби відвідують 15-30 прихожан. Парафія святого Першомученика архідиякона Стефана наразі залишається єдиною в області, яка перейшла до новоствореної церкви.
Служба по-новому
Місто Ужгород від села Минай розділяє лише дорога. І хіба ще табличка з написом “Минай” вказує на початок іншого населеного пункту. На самому початку села за бетонною огорожею ховається невеличка церква. З дороги помітно її червоний дах та золоту баню з жовтим хрестом нагорі. Поруч з церквою св. Першомученика архідиякона Стефана готично витягнулася каплиця, де моляться влітку. Зранку у неділю, 21 грудня, зсередини лунають церковні співи. Іде служба.
М'які пастельні кольори настінного розпису наповнюють світлом церкву зсередини, куди через два невеличкі вікна на стелі сонце ледь пробирається. На нижній частині стіни зображені сцени з життя Ісуса Христа - народження, хрещення, вхід до Єрусалима та воскресіння. На верхній - пророки, на стелі - Христос.
У храмі 17 вірян, більшість - люди літнього віку. Вони підспівують українською услід за священиком, який стоїть у блакитній рясі перед “царськими” воротами іконостасу. Це вже друга служба по-новому: 16 грудня єпархія вирішила перейти до новоствореної Православної церкви України.
Сьогодні удруге священик Степан Біляк згадує митрополита Київського і всієї України Епіфанія і вперше, ще затинаючись, - єпископа Ужгородського і Закарпатського ПЦУ Варсонофія (Рудніка). “Ми не згадували більше нікого так, як Московський патріархат згадує патріарха Московського, тобто це є підпорядкування Москві. Ми нікому не підпорядковані, ми сама самостійна церква. Ми цього чекали, усі цього чекали. У неділю, 16 числа, висловили свою думку з цього приводу нашого навернення до цієї церкви”, - на завершення проголошує священик.
Віряни, які виходять після служби, повторюють слова Біляка: хочуть ходити до нової церкви України.
“Я вважаю, що Україна має мати свою православну церкву”, - каже прихожанин Олег, який відвідує церкву з початку її створення - протягом 18 років.
На службі сьогодні був й Іван Ісак. Він уперше прийшов до цієї церкви.
“Я вчора прочитав на Фейсбуці, що вони перейшли, і тепер буду ходити, тому що Україна - наша держава, і повинна бути наша церква. Це є одним зі стовпів державності”, - вважає пан Іван.
Попід руку з воріт виходять пані Анна й Емма.
“Давно вже хотіли, ми просили у Бога, щоб нам дав свою церкву. Такий колектив у нас дуже хороший, одна сім'я”, - каже Анна Дорчинець, яка теж відвідує цю церкву з початку її створення.
Прихожани цієї церкви, які так радіють новому підпорядкуванню, ще 15 років тому перейшли з Київського патріархату до Московського.
Поневіряння священика-лікаря
О 16-ій двері храму знову відчиняються. На вечірню молитву прийшли троє мирян - дяк Михайло Тегза та пані Анна й Емма. Священик надягає чорний підрясник, починає молитву, її підхоплюють віряни. Ховається у вівтарі, де надягає поверх синю ризу.
Після служби Степан Біляк знімає одяг священика та лишається у світському. Зачиняє двері церкви та відчиняє двері своєї клініки, яка розташована позаду церкви. Степан Біляк - не лише священик, а ще й лікар-уролог. Після того, як його звільнили з обласної лікарні, побудував приватну клініку, на території якої і розміщена церква. У кабінеті Біляк дістає світлини та розповідає, як 18 років тому очільник Київського патріархату Філарет висвячував його на диякона у Володимирському соборі Києва.
“Мої батьки дуже побожні. Може й монахи не всі такі побожні, як мої батьки були. З дитинства я знав, що буду лікарем, а батьки дуже хотіли, щоб я був священиком. Коли я вступив на медфак, то на території лікарні була католицька церква. Там вже ніхто не служив - то був 1961 рік, але я ще застав вісім монахинь-медсестер. Тоді у мене це запало: спочатку подумав побудувати капличку, потім вирішив, для чого капличку - краще маленьку церкву”, - пояснює Біляк, чому вирішив звести храм.
На початку 2000 року на території на той час ще не побудованої лікарні Біляк звів церкву, яку освячував Філарет. Храм став першою церквою Київського патріархату в Ужгороді. У кінці того ж року Біляка висвятили на диякона, ще через два роки - на священика.
Якщо на диякона його особисто висвячував Філарет, то вже на священика - єпископ Димитрій (Рудюк, нині - митрополит Львівський і Сокальський). Як пояснює сам Біляк, уже тоді у стосунках між ним і очільником КП війнуло холодом.
“Звідси пішла делегація така до патріарха Філарета, що Біляк не хоче нікого бачити у Київському патріархаті, як себе. Якщо я міг раніше Філарету у будь-якій час зателефонувати, проконсультуватися, то тоді для мене патріарх вже був менш доступний. Мені потрібні були його консультації, з ним приємно було працювати. Я був ізольований, мені ні з ким було порадитися, нікому передзвонити. Богослужіння - процес досить складний. Мені треба було пройти цей шлях, і я його пройшов, але пройшов у Московському патріархаті”, - пояснює Біляк причини свого переходу до Мукачівської єпархії МП.
За словами Біляка, йому запропонували перейти прихожани: “До мене мої вірники кажуть: “Отче Степане, наша вся родина у Московському патріархаті. Давайте ми вам організуємо зустріч із єпископом тодішнім Мукачівським і Ужгородським Агапітом (Бевциком - з 2000 по 2007 року єпископом Мукачівський та Ужгородський МП). Організували зустріч з Агапітом, він мені дуже сподобався. Він мені дійсно багато допомагав”.
Як розповідає священик-лікар, до Московського патріархату він перейшов з однією умовою - служби і далі мали вестися українською. Навіть у присутності Агапіта йому дозволяли робити виголоси українською, однак за нового вже митрополита Мукачівського Феодора (Мамасуєва) такого права він більше не мав.
“Я чекав цієї помісної церкви! Навіть не знімав храм з обліку Київського патріархату”, - емоційно реагує Біляк на питання про причину зміни підпорядкування.
Нова церква і Закарпаття
Церква святого Стефана поки єдина на Закарпатті перейшла до новоствореної ПЦУ. Однак минулого року громада у селі Пилипець Міжгірського району теж перейшла з Московського у Київській патріархат.
Представники колишнього Київського патріархату, а нині Православної церкви України переконані, що після отримання Томосу ще більше громад перейдуть до нової структури.
“Бажаючі є, але ми відкривати не будемо кількості і назв парафій, тому що, самі розумієте, на них буде чинитися тиск. Але скажу прямо - кількість велика”, - казав архієрей Варсонофій на прес-конференції 22 грудня.
У Московському патріархаті називають заяви про масовий перехід легендами. Мукачівська єпархія МП не відповіла на прохання LB.ua прокоментувати ситуацію, однак неназваного представника єпархії цитує сайт “Союз православних журналістів”.
“Ми бачили новини про те, що село Минай нібито перейшло в ПЦУ. Однак згаданий у публікації на сайті колишньої УПЦ КП прихід - це всього лише каплиця на території медичного закладу, яку постійно відвідувало щонайбільше людей сім, а священик вже втретє чи вчетверте змінює юрисдикцію”, - цитує сайт спікера з Мукачівської єпархії.
В УПЦ МП стверджують, що найбільший православний храм святого Архангела Михаїла у селі Минай переходити не збирається, а церква Біляка особливо не впливає на ситуацію у релігійній громаді.
“Священнослужитель Степан Біляк, якого “взяли” в ПЦУ, недовго числився в УПЦ. Його кар'єра відбулася в Київському патріархаті, крихітну каплицю на території лікарні також будували силами УПЦ КП. Далі Степан Біляк фігурував і в УАПЦ, а потім, під впливом оточення, все ж перейшов в юрисдикцію УПЦ. Після “об'єднавчого Собору” 15 грудня священик, як цього і чекали, заявив про перехід в ПЦУ, що навряд чи сильно вплине на конфесійні вподобання в селі”.
Сам Степан Біляк розповів LB.ua, що ані до, ані після заяви про перехід представники Мукачівської єпархії йому не телефонували.